WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська та російська історіографії руху декабристів (1990-ті рр. – початок ХХІ ст.) - Реферат

Українська та російська історіографії руху декабристів (1990-ті рр. – початок ХХІ ст.) - Реферат

історичним персонажам, стосовно декабристів подається як свідчення непорядності, а насправді є лише доказом невідповідності історичним реаліям іконописного образу, відмовлятися від якого ой як не хочеться ні спадкоємцям ленінсько-герценської концепції, ні їхнім опонентам.
Буквально на наших очах відбувається творення ще одного міфу - оголошення декабристів батьками-засновниками російського лібералізму. Адепти цієї теорії вбачають у них прихильників встановлення в Росії правової держави мирним шляхом, а повстання 14грудня 1825 р. вважають мирною демонстрацією. Серед апологетів цієї ідеї - професор Гарвардського університету Р. Пайпс, письменник Я. Гордін, кінорежисер В. Мотиль. Вони протиставляють лібералізм декабристів революційності, ігноруючи той факт, що на початку ХІХ ст. ці поняття були майже тотожними. Цей міф - своєрідна відповідь прозахідної частини російської еліти правоконсерваторам, що виступають проти запозичення європейського досвіду.
Професійні історики до питання лібералізму декабристів ставляться куди обережніше. Так, В. Парсамов та І.Пантін вважають, що суперечка про те, чи були декабристи лібералами чи революціонерами - безперспективна, оскільки зводиться до дискусії про терміни [14, 209].
Серед нових напрямків декабристознавчих праць - менталітетний аналіз російської політичної еліти початку ХІХ ст., розгляд руху декабристів у контексті російської історії. У цій галузі працюють український історик Т. Орлова та її російська колега М. Сєрова. Доценту Київського національного університету імені Тараса Шевченка Т. Орловій належить спроба з'ясувати виникнення, розвиток і наслідки руху декабристів, виходячи з менталітетного аналізу, котрий включає не лише етнічний (російський національний характер), але й соціальний (дворянська та офіцерська ментальність) аспекти. Дослідниця вважає, що у діяльності декабристів переплелися елементи ліберальної цивілізації, котра прагне постійного оновлення, і традиційної, що має на меті збереження існуючого ладу [15].
Важлива проблема декабристознавства - міжнаціональний діалог в декабристському русі, участь у ньому представників різних народів та етнічних груп. Предметом дослідження сучасних декабристознавців стали відмінності в поглядах декабристів на питання конституції, збройного виступу тощо. Декабристознавці вбачають причини розмаїття поглядів у соціальному та майновому становищі, участі у війні 1812 р., віці тощо. Проте ігнорується такий важливий чинник, як національність та релігійна приналежність. На наш погляд, безсумнівно, що православний нащадок української шляхти сприймав проблеми декабристського руху інакше, ніж православний російський дворянин, лютеранин-німець в енному поколінні чи католик, син вихідців з Італії. Дослідники не мають сумнівів щодо визначної ролі остзейських (прибалтійських) німців у придушенні повстання на Сенатській площі. Навіщо ж накладати табу на роль греків, італійців, українців у декабристському русі?
У цьому контексті слід відзначити роботи М. Варварцева та І. Бродської, присвячені участі італійців у таємних організаціях Російської імперії [16]. Зв'язки декабристів з польськими конспіраційними союзами Правобережжя досліджують Л. Баженов та А. Куликовська. П. Усенко вивчає грецький етнічний елемент у південному декабризмі [17]. Усі ці дослідники репрезентують Україну, а в Росії ці питання майже не розробляються.
Проблема "декабристи і релігія" - ще один порівняно новий напрямок у декабристознавстві. В радянський час питання майже не досліджувалося, якщо не враховувати спроб відшукати у декабристському середовищі атеїстів. Сьогодні ж маємо перші спроби наукового підходу у роботах В. Бокової, Г. Казьмирчука, А. Куликовської. В. Бокова переконливо доводить, що переважна більшість декабристів були віруючими християнами, а ті, кого раніше записували до атеїстів, насправді були деїстами. Вони виступали не проти релігії, а проти одержавленої церкви. Серед декабристів, на думку історика, особливо часто зустрічається тип зразкового християнина. Ці думки є відправною точкою у дослідженні проблеми "декабристи і релігія", оскільки глибокий її аналіз та спеціальні праці поки що відсутні.
В умовах плюралістичного розвитку історичної науки нове бачення отримали традиційні теми. Активно досліджується діяльність таємних товариств. Сучасна наука підняла завісу над існуванням у них різних угруповань. О. Киянська вважає, що Південне товариство від свого заснування не було монолітною організацією, здатною у вирішальний момент захопити владу в державі. В. Бокова відстоює думку, що взагалі єдиного декабризму ніколи не існувало, а таємні союзи об'єднували людей різних поглядів, що це був союз "проти", але не "за". В. Бокова розподіляє декабристів на "старих" (багаті аристократи, герої війни 1812 р.) та "нових" (середньо- та дрібнопомісні дворяни без бойового досвіду), які й організували повстання.
Проте інколи дослідники вдаються до крайнощів, гіперболізуючи суперечки між різними групами декабристів. Наприклад, викликає деяке настороження занадто активне акцентування О. Киянської на суперечностях між С. Муравйовим-Апостолом і С. Трубецьким, з одного боку, та П. Пестелем, з іншого. Протиріччя між ними й раніше перебували у полі зору істориків, а М. Покровський навіть вибудував пізніше відкинуту теорію про "дві змови".
Одним з пріоритетних залишається біографічний напрям. Роботи В. Федорова про П. Свистунова, Л. Бойчук про І. Якушкіна, Р. Вавренюка та Г. Казьмирчука про Є. Оболенського, О. Киянської та Н. Прозорової про П. Пестеля та ін. переконують у необхідності продовжувати пошук документів, переоцінювати наявні висновки та робити нові.
Р. Вавренюк та Г. Казьмирчук, на основі нових архівних документів, встановили дату народження Є. Оболенського, переглянули суперечливі оцінки поведінки декабриста у період підготовки та проведення Великої реформи 1861 р., довели, що він залишився вірним своїм політичним переконанням і активно включився в реалізацію проблем, які привели його до Сибіру [18].
Помітним явищем у декабристознавстві стала низка біографічних робіт О. Киянської. Перш за все, варто відзначити наукову біографію П. Пестеля - найсолідніше дослідження про лідера Південного товариства [19]. Авторка запровадила до наукового обігу величезну кількість нових джерел, вперше чітко окреслила пестелівське оточення - важливий аспект формування його як особистості. Справедливій критиці піддано висновки М. Нєчкіної про те, що П. Пестель сформувався як політичний діяч під час навчання у Пажеському корпусі. О. Киянська розглядає цей період як час формування військового спеціаліста. Їй належить пальма першості у переосмисленні повстання Чернігівського полку. Вона проаналізувала поведінку повсталих та
Loading...

 
 

Цікаве