WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська та російська історіографії руху декабристів (1990-ті рр. – початок ХХІ ст.) - Реферат

Українська та російська історіографії руху декабристів (1990-ті рр. – початок ХХІ ст.) - Реферат

банально, - це з'ясування, хто такі декабристи? Існує декілька підходів до її розв'язання. Перший був сформульований М. Рахматулліним і полягає в тому, що декабристи - це всі, хто зробив реальний вклад у цей рух і, перш за все, 126 осіб, які зазнали покарання, атакож нижчі чини - учасники повстання. Отже, основним критерієм для М. Рахматулліна є вирок Верховного карного суду. Іншої думки дотримується П. Ільїн. На його погляд, коло декабристів значно ширше. До них він зараховує не лише засуджених у справі 14 грудня, але й співчуваючих, навіть тих, хто знав про існування таємних товариств.
Обидві ці концепції мають свої недоліки. Перша залишає поза межами декабристського середовища засновників руху М. Орлова, І. Долгорукова, Ф. Толстого, друга - дозволяє вважати декабристами навіть донощиків А. Майбороду і В. Шервуда. Це ще раз доводить, що універсалізація підходів є, як правило, штучною конструкцією, за якою доволі складно втиснути живих людей у межі чітко регламентованих норм. Проблема терміну "декабрист" взагалі видається нам надуманою, оскільки понятійний апарат у гуманітарних науках завжди відносний.
У 1990-і рр. виникло питання про мотиви декабристського руху. Коротко його можна сформулювати наступним чином: жертовність чи боротьба за владу? Представники різних ідеологічних доктрин у декабристознавстві пропонують різні способи його розв'язання. Так, В. Бокова, схильна до ідеалізації декабристів, вважає, що вони були готові до жертви на благо Вітчизни, але після пролитої крові прийшло каяття. Більш прагматична О. Киянська, не виключаючи розкаяння окремих декабристів після повстання (С. Муравйов-Апостол), відзначає, що головною метою змовників була політична влада. Найяскравішим борцем за владу був П. Пестель, готовий жертвувати деякими ідеями заради загального успіху. О. Киянська відзначає, що він сприяв ненаданню допомоги грецьким повстанцям з метою викликати невдоволення урядом у суспільстві [6].
Український декабристознавець Л. Казакевич пішов далі, оголосивши декабристів борцями за владу будь-якою ціною і предтечами більшовиків [7]. О. Рудницька, навпаки, вважає декабристів послідовниками "революціонера на троні" Петра І. На її думку, поразка "благовісників свободи" дала потужний поштовх до відмови від попереднього руху Росії у напрямку до Європи, до пошуків "російського шляху", самоідентифікації Росії як історичної держави.
Важливим аспектом сучасного декабристознавства є пошук джерел формування конституційних поглядів декабристів. Дослідники цієї проблеми ведуть пошук у двох напрямках. Перший - перегляд раніше висловлених думок про вплив західноєвропейських чинників (конституцій, контактів з представниками західних таємних союзів, особливо Тугенбунду). Цей напрям репрезентований роботами українського правознавця Н. Прозорової [8]. Інший - це спроба довести, що конституційні ідеї декабристів - наслідок попереднього розвитку Російської держави, пошуку російським суспільством реформаторського шляху розвитку імперії. Так, Н. Мінаєва вважає, що ідея конституціоналізму була частково апробована Росією у "доктрині легітимізму", "Правилах" 1799 р., "Конституції 1801 та 1802 рр." [9, 6-7]. В. Бокова відстоює думку, що декабристам були ближчі ідеї аристократичного конституціоналізму, ніж революції початку ХІХ ст.
Особливу течію сучасного декабристознавства складають представники монархічної та праворадикальної історіографії: В. Острєцов, О. Платонов, М. Смолін. Їх ідеологічний постулат передбачає наявність світової масонської змови проти "Святої Русі". Основними завданнями своїх праць вони вважають довести, що: 1) масонство було першоосновою виникнення всіх таємних товариств у Росії до грудня 1825 р.; 2) усі, хто стояв на чолі декабристського руху, не були високоморальними людьми і безкорисливими борцями за ідею; 3) образ Миколи І умисно спотворений. Завдяки роботам цих дослідників у пострадянській історичній науці було піднято завісу над діяльністю масонських та переддекабристських організації, поставлено питання про фінансовий стан декабристів тощо.
На думку представників правомонархічної історіографії, керівництво Ордену вільних каменярів не могло не розуміти, що Російська імперія в той час не була готова перейти до конституційного правління. Тому повстання виявилося виступом лише вузького кола змовників. Вони негативно ставляться до автоматичного перенесення західних інституцій на російський ґрунт. В. Острєцов прийшов до висновку про наявність угоди між Миколою І та масонською верхівкою, за якою імператор зберіг життя і трон, а змовники з вищих сфер Ордену вільних каменярів залишилися на вищих урядових посадах [10, 357].
Разом з новими науковими темами було піднято й низку надуманих проблем. Однією з них стало питання про чистоту морального обличчя декабристів. М. Смолін - автор вступної статті до перевиданої роботи С. Толь про масонів - спробував відшукати максимальну кількість епізодів неблагопристойної поведінки декабристів. Він доводить, що головною метою декабристів було лише вбивство усіх членів Правлячого Дому [11, 8].
Монархісти та праворадикали дотримуються думки, що образ декабристів був штучно створений російськими інтелігентами 2-ї половини ХІХ ст., а згодом підкріплений авторитетом ленінських цитат. В Україні аналогічні думки пролунали у газетних публікаціях Я. Тинченка та Н. Влащенко. Так, перший доводив, що П. Каховський - "типовий злочинець", декабристи не були героями війни 1812 р., а декабристознавці "оббрехали царську сім'ю" [12].
Важко не погодитися з Л. Булгаковою, що "модна нині деміфологізація нерідко призводить до цинічного "сплюндрування святинь", тогу надуманої об'єктивності нерідко одягає войовнича пошлість, а під виглядом деміфологізації творяться нові міфи - один вульгарніший за інший. Голого знання фактів недостатньо, щоб проникнути у внутрішній світ декабристів. Коли дослідник не в змозі "дотягнутися" до своїх героїв, він низводить їх до свого рівня і дивиться на їх вчинки "зі своєї дзвінниці" [13, 213].
Сучасні історики, довівши, що декабристи прагнули влади, а не "народного щастя", впадають у роздуми, що моральне обличчя "священних корів" зіпсоване. Одні (М. Смолін) пишуть про це з неприхованим злорадством, інші - з розчаруванням, треті ( В. Бокова) виправдовуються, що декабристи були не першими, хто підняв збройне повстання, говорив про царевбивство і конституцію. Насправді не варто робити сенсацію з того, що політичні діячі бажали влади і створювали для цього політичні організації у єдино можливій тоді формі - таємній.
Ореол моральної непогрішності, створений довкола декабристів народницькою історіографією і підтримуваний у радянський час, сильно завищив моральні вимоги до них. Те, що легко вибачається іншим
Loading...

 
 

Цікаве