WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська та російська історіографії руху декабристів (1990-ті рр. – початок ХХІ ст.) - Реферат

Українська та російська історіографії руху декабристів (1990-ті рр. – початок ХХІ ст.) - Реферат


Реферат на тему:
Українська та російська історіографії руху декабристів (1990-ті рр. - початок ХХІ ст.)
У нинішньому році виповнюється 180 років повстанню декабристів. Цей потужний рух упродовж багатьох років залишається однією з найпопулярніших наукових тем. За кількістю опублікованих праць він співвідноситься з такими історичними темами, як Перша чи Друга світові війни. На початку 1990-х рр. інтерес до проблеми суттєво знизився, що було зумовлено як об'єктивними (поява нових дослідницьких проблем), так і суб'єктивними (небажання вивчати революційні рухи) чинниками. Останнім часом учені стали частіше звертатися до проблем декабризму. Такий інтерес можна пояснити, оскільки повстання декабристів було точкою біфуркації в історії не лише Російської імперії, але й, можливо, усієї Європи.
Метою пропонованої статті є порівняльний аналіз новітніх української та російської історіографії декабристського руху. У працях російських істориків В. Бокової, О. Шешина, Ю. Єпанчина [1] та ін. частково розглядалося пострадянське декабристознавство. Проте їхня увага обмежувалася територією Росії, ігнорувалося декабристознавство в інших країнах, зокрема в Україні. Відомий український фахівець з проблем декабристського руху Г. Казьмирчук [2] проаналізував переважно доробок вітчизняних учених, не вдаючись до порівняння обох історіографій.
Народження пострадянського декабристознавства ознаменувалося появою узагальнюючих робіт В. Федорова в Росії та М. Савичева в Україні [3]. Книга В. Федорова пізніше зазнала суворої (можливо, занадто суворої) критики. Історика звинуватили у небажанні переходити на "нові рейки". У його праці, крім низки фактичних помилок, знайшла втілення стара методологія, оскільки рух декабристів розглядається за стереотипами 1950-х рр. [4, 257-277]. Книзі М. Савичева з рецензентами поталанило більше, хоча і їй притаманні подібні недоліки. Але це - з висоти сьогоднішнього розуміння. На початку 1990-х рр. ці книги виглядали революційними, а тепер можуть розглядатися як перехідні ланки від радянського до сучасного декабристознавства. М. Савичев, до речі, прагнув врахувати все розмаїття існуючих думок про рух декабристів і на їх основі будував деякі власні гіпотези. Можливо, занадто жорстка оцінка праці В. Федорова відбила бажання у декабристознавців писати узагальнюючі роботи, а це є нагальною потребою сьогодення.
Становлення новітнього декабристознавства відбувається на тлі утвердження плюралістичних підходів до наукових досліджень, ослаблення зв'язків між істориками колишніх радянських республік. За останні 15 років вивчення проблем декабристського руху в Україні та Росії розвивалося у двох напрямках:
1) уточнення і конкретизація вже відомих фактів, пошук і публікація маловідомих документів, вивчення історіографічних та краєзнавчих сюжетів декабризму;
2) кардинальне переосмислення руху декабристів, переоцінка його ролі в історії Росії та Європи.
Першим шляхом йдуть представники старих декабристознавчих центрів, серед яких багато відомих радянських декабристознавців (С. Коваль, С. Мироненко, Е. Павлюченко, Г. Семенова, В. Федоров, Г. Невелєв, Г. Казьмирчук). З іншого боку, з'явилася ціла плеяда молодих учених, котрі прагнуть не тільки знайти нові підходи до проблеми, але й переосмислити її. Серед них є представники наукових кіл, які здобули блискучу фахову підготовку та нерідко пройшли школу "метрів". Але є й непрофесійні історики, а частіше аматори, що виступають як міфотворці.
На відміну від Росії, в Україні не відбулося глобального переосмислення декабризму, розробляються лише деякі декабристознавчі теми. У Києві, завдяки активній підтримці директора Інституту історії України НАН України, академіка НАН України В. Смолія та його заступника, члена-кореспондента НАН України О. Рента, регулярно відбуваються наукові конференції "Декабристські читання", видаються їх тези, збірники статей та документів "Декабристи в Україні" [5]. У Росії виокремлюються, як мінімум, чотири декабристознавчі осередки: Москва, Санкт-Петербург, Сибір та Саратов.
Деякий час після розпаду СРСР центри існували ізольовано, замикаючись на вузькій тематиці. Російське декабристознавство, особливо московське і петербурзьке, пережило складний процес "розвінчування культу" М. Нєчкіної. При цьому, як зазвичай, не обійшлося без відвертих перегинів. В Україні зміна поколінь декабристознавців відбулася без таких ексцесів, але смерть М. Лисенка, вихід на пенсію Г. Сергієнка та М. Савичева суттєво вдарили по кадровому потенціалу.
За останні 15 років рух декабристів, як і багато інших історичних подій, зазнав переосмислення. Разом із пошуком нових матеріалів, уточненням історичного значення декабризму, здійснювалися більш радикальні спроби визначити місце декабристів в історії країн, що входили до складу Російської імперії. Серед цих праць, автори яких, як правило, не пов'язують себе з відомими декабристознавчими центрами, є новаторські роботи, котрі ставлять нові наукові проблеми, але є й дослідження невисокого рівня. Усіх їх об'єднує некоректне ставлення до своїх попередників, які, начебто, не принесли користі декабристознавству, а лише створили низку легенд.
На початку 1990-х рр. переосмислення історичної спадщини часто зводилося до заміни позитивних знаків негативними і, навпаки, популярними стали пошуки коренів більшовизму. Іноді за вивчення проблеми бралися публіцисти чи аматори, створюючи викривлену, а часто абсурдну схему декабристського руху. Так, в Україні навіть до шкільних підручників потрапив "полковник С. Муравйов-Апостол", хоча насправді він був підполковником. Частина вітчизняних істориків взагалі відхрещується від власного минулого, оголошуючи декабризм суто російським явищем.
Генераторами наукових пошуків стали конференції, семінари, "круглі столи", присвячені декабристам. У 1990-і рр. їх було небагато. Але 2000-й р. відзначився справжнім спалахом конференцій. Декілька з них у Санкт-Петербурзі, Москві, Києві - традиційних центрах декабристознавства - відродили науковий інтерес до непопулярної довгий час теми. Вони продемонстрували новизну й розмаїття висновків, спроби вироблення та обґрунтування нових концептуальних підходів до висвітлення як окремих питань, так і декабризму в цілому. Це, зокрема, бажання з'ясувати місце декабристів в історичному контексті лібералізму, ставлення до них суспільства, "українське питання" в суспільно-політичних поглядах "апостолів свободи", рух декабристів у всесвітньому історичному контексті та його роль у російській історії, декабризм і російський конституціоналізм тощо. Сьогодні нового прочитання потребують майже всі аспекти руху декабристів.
Перша проблема, що стала предметом дискусії російських декабристознавців, як не
Loading...

 
 

Цікаве