WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська освіта: стан, проблеми, перспективи в Україні і в світі - Реферат

Українська освіта: стан, проблеми, перспективи в Україні і в світі - Реферат

ХХ ст. нагадують часи Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха; часи перемоги національно-визвольної революції ХVІІ ст., коли освітою піклувалися гетьмани (від П.Конашевича-Сагайдачного до І.Мазепи) і полковники, митрополити і меценати, патріотичні громади, часи великого громадсько-політичного піднесення на межі ХІХ-ХХ ст., коли саме в Києві концентрувалися найактивніші і найпатріотичніші партії та рухи.
Особливо вагомим для зарубіжжя стає етап по завершенню Другої Світової війни, коли з України найпотужнішою хвилею виплескується українська інтелігенція, переслідувана, тероризована, нищена совітською імперією. Тоді українській національній школі в Україні завдається термоядерного удару: вона стає жалюгідним підголоском імперської політики та ідеології, а місію рятівника народних інтересів перебирає на себе українознавча освіта (в теорії і практиці) на зарубіжжі.
Спочатку особливу роль відіграють емігрантські освітні заклади в Польщі. Надзвичайно потужного розвитку набувають українська освіта й наука у Чехії, Франції, Німеччині, Бельгії. Завдяки урядовій підтримці там створюються школи, училища, навіть академії (як у Подєбрадах). Це зберігає інтелектуальний потенціал раніше сформованих професіоналів і, що особливо важливо, дає змогу готувати молоду генерацію української інтелігенції.
Надзвичайно корисною стала практика залучення української професури до викладання і загальноєвропейських освітньо-наукових предметів, і українознавчих у вищих навчальних закладах Австрії і Німеччини, Бельгії, Іспанії та інших країн у релігійних центрах Італії. Українська еліта виявляється гідним спаринг партнером педагогів і вчених європейських країн. Це сприяє тому, що творяться авторитетні кафедри, наукові центри в Австралії (в Мельбурні і Сіднеї) та Бразилії (в Ріо-де-Жанейро), Аргентині й Канаді (в університетах Саскатуна, Вінніпега, Торонто, Монреаля, Альберти), США (в Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Іллінойсі), Великій Британії (в Лондоні - Український католицький університет), Бельгії (Брюссель), у Франції, Італії, Німеччині.
Надзвичайно важливу роль відіграє Український Вільний Університет у Баварії (Мюнхен), Українська Вільна Академія Наук ( у Нью-Йорку) та відділення Наукового товариства імені Т.Шевченка в Канаді (Едмонтон), США (в Нью-Йорку) та Франції (Париж, Сарсель), також Інститут українських студій у Гарвардському університеті (США), Інститут східних мов у Парижі та кафедри українознавства в університетах Італії, Польщі, Угорщини, Словаччини.
Дуже важливо, що українські заклади діють і автономно, і в системі провідних центрів зарубіжних країн, у ВНЗ та Національних бібліотеках США (Вашингтон) і Англії (Центральний університет Лондона нараховує понад 100 тисяч українознавчих книжок), Італії, Швеції, Данії, Латвії, Грузії, Росії, - тим самим доводячи, беззаперечно, світовий рівень українських фахівців.
Закономірно, що на фундаментальній науковій базі найширшого розвитку набувають школи українознавства. Достатньо нагадати, що Шкільна Рада Сполучених Штатів (голова - академік Євген Федоренко) відзначила 50-річчя існування у США українських освітніх закладів різного типу, і ці школи ефективно діють у співвіднесенні з досвідом державних шкіл США й Канади; ефективно діє і щорічний семінар педагогів шкіл українознавства у Союзівці (керівник - Є.Федоренко).
Особливо важливо, що чисельні зарубіжні заклади та центри хоч і за умов специфічної конкуренції діють достатньо успішно, і завдяки всебічній співпраці з освітянами України, насамперед Києва. Яскравим доказом є органічний зв'язок УВАН (президент О.Біланюк) та Шкільної Ради США (голова Є.В.Федоренко) з Науково-дослідним інститутом українознавства МОН України (директор П.П. Кононенко) та Українським гуманітарним ліцеєм (директор Г.С. Сазоненко), а разом з ними - із середніми школами Люботина Харківської області (директор М.Г.Вензель), Сімферополя (директор Н.І.Руденко), Львова (директор Г.В.Лопушанська), Черкас, Севастополя, міст Чернігівщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини…
При цьому важливо, що американські українознавчі школи зв'язані з канадськими, австралійськими і європейськими, а українські міські школи з сільськими, - отже вони охоплюють цілісний процес української освіти з його досвідом, проблемами, перспективами. При цьому важливо, що Інститут українознавства та УГЛ органічно співпрацюють із школами Латвії і Казахстану, Росії і Польщі, Грузії, Угорщини і Німеччини, Франції, Придністров'я, а для вивчення досвіду інституту й ліцею їхніх директорів та працівників запрошено до школи українознавства у США, в середні і вищі навчальні заклади Лондона й Санкт-Петербурга, Мюнхена й Тбілісі, Перемишля й Риги, Братислави і Будапешта.
НДІУ МОН та Шкільною Радою розроблено і видано Програми з українознавства (І-ХІ класи), хрестоматію "Українська література ХХ століття" (для Х-ХІ класів), проведено Міжнародні конференції з українознавства та Міжнародний конгрес "Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і в світі" (2005), готується Міжнародний конгрес "Українська освіта: стан, проблеми, перспективи в Україні і в світі" (жовтень 2006 р.).
Україна вивчає чужоземний досвід, а зарубіжжя опановує український.
Природно, що всі лінії і потоки перехрещуються на теренах Києва: тут сконцентрований досвід віків і поколінь. Зокрема, усвідомлення того, що український світ шматувався століттями, однак він залишився цілісним і незнищенним. І це виявляється як у могутній підтримці України зарубіжними українцями, так і в постійній підтримці діаспори з боку нашої держави. Ця підтримка особливо ефективна в системі освіти, науки, культури: з України постійно надходили хвилі педагогів і вчених, які несли на всі континенти планети українське слово, досвід історії, здобутки культури, науки, мистецтва, державотворення. А світове українство, поєднавши той досвід із досвідом зарубіжним, трансформує його у досвід всепланетарний, доводячи як істинним реформаторам української освіти, так і наївним плагіаторам "світової" географії, історії, культури, літератури, що поняття "світового" не географічне йчужоетнічне, не ідеолого-інтернаціоналістське чи інтерглобалістське, а критеріальне, є категорією якісного рівня розвитку, і в цьому розумінні найкраще українське (аналогічно французькому, німецькому, англійському, російському) - і в Україні є світовим. Справжнє породжується не хитросплетіннями абстрактних понять, а реальним буттям народів. Тому енергією, деміургом поступу в усіх народів була і є національна ідея - найвищий гуманістичний ідеал. Синтез патріотизму й професіоналізму, народної й академічної педагогіки.
Логічно, що і за кордонами України українське - як вітчизняне, так і зарубіжне - розуміється й кваліфікується, коли відповідає міжнародним стандартам, як світове.
Нині за кордоном - сотні українознавчих освітньо-наукових та культурологічних закладів і центрів. Це - Українознавчі кафедри та центри в Сіднеї і Мельбурні - в Австралії; Курси української мови та українознавства "Рідна школа" при українських культурних товариствах "Просвіта" і "Відродження" та Недільна школа при Єпархії Української католицької церкви - в Аргентинській республіці. Українське
Loading...

 
 

Цікаве