WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська освіта: стан, проблеми, перспективи в Україні і в світі - Реферат

Українська освіта: стан, проблеми, перспективи в Україні і в світі - Реферат


Реферат на тему:
Українська освіта: стан, проблеми, перспективи в Україні і в світі
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
Тарас Шевченко
Віками людина прагнула щастя - і віками намагалася визначити найефективнішу дорогу до нього. Тому завжди хотіла осягнути: а що таке - щастя? І неодмінно приходила до усвідомлення вирішальної ролі пізнання загалом та освіти зокрема.
Прагненням знань були заполонені австралійці й шумери, ацтеки та інки, індійці, єгиптяни і греки. З огляду на це, творили заклади приватного й державного, загальноосвітнього й філософсько-релігійного, природничого й суспільно-гуманітарного спрямування. Відомо, що в основу життя свого народу клали процес освіти Володимир Великий і Ярослав Мудрий, митрополит Іларіон і Володимир Мономах. І скрізь освіта ставала могутньою підоймою розквіту особистості, цивілізації і культури, розкриття таємниць землі й неба, створення шедеврів мистецтва.
Отже, освіта…
Але що таке освіта?
Володимир Великий в ім'я суспільного прогресу запровадив загальноосвітні школи (тривіуми) для всіх: дітей посполитих і бояр. Батьки останніх, як зазначав літописець, ридали, але діти мали вчитися.
Ярослав Мудрий сам вчився і вчив своє оточення, вважаючи, що освіта - джерело мудрості і благочестя, права й етики, справедливості і честі.
Осмисленню досвіду власного й суспільного, відповіді на питання, що є світ і хто є людина, як і для чого вони створені (отже, слідування шляхом пізнання і самопізнання), тобто ролі освіти відводив значне місце автор "Поучення дітям" Володимир Мономах, а ролі засобу пізнання істини про закон і благодать - великий митрополит Іларіон. Особливою повагою стала користуватися освіта в еліти суспільства, тож закономірно, що Київська держава стала однією з найрозвиненіших і наймогутніших економічно й військово, культурно й духовно, а відтак - авторитетом у міжнародних відносинах.
Пізнай себе самого! - з такою філософією буття і щастя прийшов у європейський світ Г.Сковорода, не тільки підносячи освіту, а й розвиваючи її особисто та мотивуючи своє кредо: кожна людина народжується обдарованою. Як багатоманітним є світ, так багатоманітними обдаруваннями наділені й люди. Кожен призначений для своєї місії, тому має і своє специфічне обдарування. Пізнай його - і ти пізнаєш шлях до щастя як повної самореалізації та найкращого служіння іншим, Батьківщині. Служіння свідомого, на рівні внутрішньої свободи та віри.
Отже: освіта - це шлях пізнання й виховання людини, підготовка її до життєвого вибору та принципів життєдіяльності.
На цих засадах розвивається вся система української освіти. Тому закономірний наслідок: у братських і козацьких школах Острозької, Мазепинсько-Могилянської академіях формуються гуманісти-патріоти, державники сильної волі і дії, які, подібно до Байди-Вишневецького, П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, І.Виговського, І.Мазепи, П.Орлика, П.Могили, А.Барановича, П.Дорошенка, П.Полуботка, П.Калнишевського, звершують національно-революційні перетворення, відроджують державу, створюють воістину демократично-гуманістичну Конституцію, підносять на світовий рівень народно-академічну педагогіку й культуру. Беручи усе те до уваги, великий просвітитель Й.Г. Гердер пророкує Україні майбутнє нової Еллади. Митці Європи оспівують українську людину як істинний тип героя нового часу.
Коли здалося, що агресивні сусіди-колонізатори - Польща, Росія, Австро-Угорщина - знищили дух світового Колоса і "лежить в могилі Україна", приходить Тарас Шевченко - автор не лише "Кобзаря", а й "Букваря", численних поетичних і прозових творів педагогічного спрямування, насиченого філософією освіти щоденника, який визначає освіту запорукою відродження нації і держави. І не менш важливо, що вкладає Великий Кобзар у поняття освіти.
"Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя" - ось визначальна засада його послання "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам…" І вона одразу ж кореспондує нас до традицій ще Київської Русі, світочі якої заповідали: освіта - любомудріє, виховання громадянина мудрого серця і доброго розуму, людини-гуманіста; це окультурення біологічно-родинного індивіда, піднесення його до вершин етногромадянської свідомості й віри. Шлях? "Чого не знаєте - вчіться, а що знаєте - не забувайте", - таким його бачив Мономах. Учитеся, брати мої, думайте, "читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь!" - розвиває Т.Шевченко цю ідею у нових умовах. Надзвичайно важливим є розкриття змісту того "научання". У "Близнецах" - це оволодіння віковими традиціями народу, його світоглядом та ідеалами, рисами національного характеру, психіки, бо інакше продуктом виховання стане "якийсь французик або, не дай Боже, куций німець", адже без національного характеру кожен народ (індивід) - то "кисіль і кисіль дуже несмачний…".
Для перспективного виховання-навчання потрібна мудрість. Але що таке мудрість та ще й своя? Найперше - найглибша, на рівні серця і розуму, спорідненість зі своїм народом, повна етнонаціональна самоідентифікація. І це тим важливіше, що в Україні незрідка панують національний нігілізм та відщепенство, маразматична психіка "кирпогнучкошиєнкових", які, "залазячи на небо", безсоромно декларують:
І ми не ми, і я не я.
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого…
Особовий і соціальний егоцентризм, як і національний та моральний антипатріотичний нігілізм завжди йшли в супрязі. Вони деформували індивідів. Тож невипадково Т.Шевченко найбільш гротескно зображує тих "революціонерів"-антипатріотів, котрі "вільнодумствують в шинках", але в житті є бездумними і безпринципними, готовими визнавати навіть те, що вони "Моголи! Моголи! Золотого Тамерлана онучата голі". А в підсумку - "славних прадідів великих Правнуки погані!"
Ліки від руйнівної хвороби? Освіта, навчання. Освіта, яка починається з виховання в колисці, коли вчителями-професорами стають мудрі, добрі, свідомі своєї народності батьки. Найперше, чому вони вчать: мудрості - досвіду роду, поваги й любові до сім'ї, природи й культурно-мистецьких традицій, людяності й самоповаги, честі й свободи. І вчать, передусім, власним прикладом. А паралельно - на прикладах славних синів роду й народу, світочів державного будівництва, національно-громадянського суспільства, освіти, науки, культури, лицарської доблесті.
Великим учителем стає історія. Історія не деформована, не перелицьована, не псевдопатріотична, а мудра суворою правдою. Утверджувати правду буття орієнтували Іларіон та Мономах шляхом шукання істини про сутність людини і природи, добра і зла, закону і благодаті. Те шукання істини передбачає вивчення історії і долі народу обов'язково у зіставленні з долями інших народів, бо жоден народ, а особливо український, не розвивався ізольовано, однак через призму інтересів та принципів не чужих земель, а свого народу. Бо інакше досвід буде насиченийінформацією, душа залишиться первісно-байдужою, а то й порожньою. Ось чому
Не дуріте самі себе,
І чужому научайтесь
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог
Loading...

 
 

Цікаве