WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська національна революція середини ХVІІ ст. - історичний феномен - Реферат

Українська національна революція середини ХVІІ ст. - історичний феномен - Реферат

українські землі, де наявність цього стану була нетиповою. На відвойованих у поляків землях Східної України вихідці з різних соціальних груп українства сформували якісно новий стан землевласників фермерського типу, поголовно зобов'язаний виконувати військову повинність та боронити національні й особисті здобутки.
Блискучі українські військові перемоги 1648 - 1649 рр. відіграли вирішальну роль у розгромі регіональних і комбінованих збройних сил Речі Посполитої, стали могутнім стимулятором розгортання революції в усіх куточках України. Натомість невдача під Берестечком пригнітила загальнонаціональний революційний процес, полегшила придушення повстанського руху в західному регіоні.
Виступаючи в ролі революційного стимулятора, українська армія сама потребувала масової підтримки, розгортання національно-визвольної боротьби місцевими патріотичними силами. Втративши таку підтримку, вона не змогла впродовж 1652 - 1659 рр. добитися виконання кардинальних національних проблем, незважаючи на неймовірні зусилля.
6. Соціальною базою Української національної революції стали українські селяни й міщани. Майже поголовно "покозачившись" у регіонах, охоплених революційним вихором 1648 р., вони і в наступні роки (до середини 1652 р.) були основними носіями прогресивної соціально-економічної та національно-релігійної спрямованості національно-визвольного процесу.
Після відходу української армії із західного регіону наприкінці 1648 р. на них упав непосильний тягар одстоювання визвольних здобутків власними силами. А від часу підписання Зборівського договору, незважаючи на жахливі татарські спустошення, польські каральні експедиції, репресії, поразку українського війська під Берестечком, повсталі селяни й міщани цього регіону аж до весни 1652 р. чинили запеклий опір відновленню польського колоніального режиму, фільварково-панщинної системи господарювання, кріпацтва, впливу католицької церкви тощо.
Через внутрішню розбалансованість основних чинників революції, недооцінку українською революційною верхівкою ролі селянства й міщанства в перебігу національно-визвольного процесу, вона не змогла мобілізувати внутрішній революційний ресурс, прирікаючи, таким чином, українську визвольну епопею на незавершеність.
7. Помітну роль у Національній революції відіграли українська шляхта і православне духовенство, яке здебільшого кооптувалося із шляхетського середовища. Патріотична частина панівної верстви взяла досить активну участь у розбудові української армії, державних структур, розробці урядових програм. Як не дивно, але окремі представники шляхти брали участь не тільки в антипольських і антикатолицьких акціях, а й нерідко очолювали селянські та міщанські виступи яскраво вираженого соціального (антимагнатського, антишляхетського) спрямування. Тому відрадно, що багато істориків уже відійшли від антинаукових тлумачень про тотальне манкуртство та огульне зрадництво цієї верстви в час, який вимагав загальнонаціональної консолідації. Такі антиукраїнські позиції були типовими, передусім, для більшості волинського князівсько-панського угруповання, васально залежної від нього шляхти та тієї її маєткової частини, яка давно зреклася українських національних орієнтирів або займала двоїсто-угодовську позицію. Більше того: ці етнічні маргінали спільно з поляками несамовито придушували визвольну боротьбу за українську незалежність та соціально-економічний прогрес.
8. Українська визвольна епопея здійснювалася типовими для всіх без винятку революцій XVI - XIX ст. збройними формами боротьби та відповідними засобами й методами. Так само типовим було те, що ці форми, методи й засоби не були вигадані українською нацією - їх продиктувала польсько-литовська державна унія, жорстоко придушуючи таким чином найменші заворушення та проливаючи ріки української крові. Задля об'єктивності, слід зазначити, що світова історія аж до XX ст. не знала випадків мирного вирішення колонізаторами національної проблеми поневоленої нації. Тому не випадково, що українська нація гідно відгукнулася на збройний виклик польсько-литовських поневолювачів.
Сприяло цьому й те, що Річ Посполита, переконавшись у неспроможності вирішення оборонних завдань польсько-литовськими силами, допустила існування і зміцнення українського козацтва, яке й стало ядром вітчизняних збройних сил в роки Національної революції. Наявність українських збройних формувань у військово-політичній сфері Речі Посполитої першої половини XVII ст. забезпечила існування в Україні однієї з тих рідкісних обставин, які зумовили блискавичний і небачений доти розмах національно-визвольного процесу. Оскільки збройне протистояння завжди і всюди має жорстокий характер і супроводжується значними втратами сторін, зупинятися на відомих недоліках таких форм і методів боротьби недоречно. Тим більше, що іншого шляху здобуття національної незалежності в XVII ст. людство ще не знайшло.
9. Неабиякий вплив на Українську національну революцію мали зовнішньополітичні чинники. Укладення військово-політичного союзу з Кримським ханством та торговельної угоди з Туреччиною, які були основними зовнішньополітичними противниками Речі Посполитої, із самого початку надали революційним подіям яскраво вираженого протипольського, антидержавного спрямування й суперечили тодішнім псевдолояльним заявамБ.Хмельницького. Водночас, саме завдяки виконанню татарами своїх союзницьких зобов'язань українцями було здобуто перші блискучі перемоги, вщент розгромлено противника під Пилявцями, проведено успішний західний похід 1648 р., досягнуто відносної військової переваги в ході Збаразько-Зборівської операції 1649 р. Не варто скидати з рахунку вагомість татарського союзницького внеску наступних років. Значною мірою він сприяв закріпленню визвольних здобутків у козацькій Україні.
Цей перший досвід використання зовнішнього чинника показав, що татари були зацікавлені у рішучій боротьбі проти Речі Посполитої доти, доки вона не була вкрай ослаблена й перестала загрожувати татарським національним інтересам. Виходячи із суто власних державних інтересів, татарські хани протидіяли виборенню незалежності в межах українських етнічних кордонів, остерігаючись появи великої Української держави - гідного конкурента їхнім планам. Однак, на відміну від Московського царства, Крим не претендував на приєднання українських земель, задовольняючись їх грабунком та виведенням у неволю місцевих жителів. Тому, з огляду на перспективу, татарський чинник не таїв у собі важкопередбачуваних небезпек для української нації.
Натомість добровільне включення в українські справи московського військово-політичного чинника й укладення союзу 1654 р. майже автоматично перекинуло в табір противника Кримське ханство, погіршило стосунки з Туреччиною. Разом із цим, спроба використати московську військову силу, після більш-менш вдалих операцій 1655 - 1656 рр., завершилася відомим Віленським провалом та укладенням польсько-московського перемир'я. При цьому від права втручатися в українські справи задля втілення своїх далекосяжних планів московський уряд не відмовився. Так само провальними, хоча менш згубними для вітчизняної долі, виявилися намагання добитися об'єднання українських земель з допомогою шведського і трансильванського зовнішніх чинників.
Окрім конкретно-історичних наслідків, залучення зовнішніх чинників стимулювало появу різноликих зовнішньополітичних орієнтацій серед молодої української еліти. А перебільшення ймовірної ролі зовнішнього фактора незабаром роздробило її ядро, залишаючи зорієнтованими на власні національні сили лише поодинокі постаті.
10. Революція привела до утворення першої Української держави на території козацької України. Незважаючи на нетривалість її незалежного існування, в української нації з того часу не згасала ідея реалізації своїх політичних і соціально-економічних ідеалів шляхом утвердження власної національної держави.
Боротьба українців середини XVII ст. започаткувала сучасний етап українського націєтворчого процесу, стала генератором розвитку національної самосвідомості та природного націоналізму, що постійно пробуджував до національного самоутвердження і, врешті-решт, привів до проголошення незалежності України та початку розбудови Української держави.
За цей перший вітчизняний досвід українство заплатило життями більше мільйона своїх синів і дочок, спустошенням і обезлюдненням тисяч сіл, міст і містечок, страхітливими руйнаціями тодішніх господарств, надовго збереженим страхом перед новими національними випробуваннями. Загнана у глухий кут українська нація виявила феноменальну здатність до самовідданої і жертовної боротьби за право нащадків зайняти гідне місце серед інших націй.
Loading...

 
 

Цікаве