WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська національна революція середини ХVІІ ст. - історичний феномен - Реферат

Українська національна революція середини ХVІІ ст. - історичний феномен - Реферат


Реферат
на тему:
Українська національна революція середини ХVІІ ст. - історичний феномен
Українська національна революція середини XVII ст. була першою спробою українців усіх, без винятку, регіонів України здобути політичну, економічну, духовно-релігійну незалежність та запровадити прогресивний соціально-економічний устрій революційними засобами й методами. Оскільки політична система Речі Посполитої виявилася нездатною до самореформування та еволюційного розв'язання гордієвого вузла складних і взаємопов'язаних етнонаціональних, міжконфесійних і соціально-економічних суперечностей, які гальмували розвиток української нації та загрожували її існуванню, вона мусила розрубувати його революційним шляхом. З'ясування причинно-наслідкових зв'язків, які породили визвольну епопею на Волині, діалектики революційного руху в цьому важливому національному регіоні, його характерних рис і особливостей підтвердило єдність і нерозривність українського національно-визвольного процесу 1648 - 1659 рр.
Враховуючи тотожність причин і змісту революційних подій, їх основних чинників і складу учасників на всіх українських землях, можна виділити такі найістотніші ознаки цього надзвичайно складного історичного феномену:
1. Визвольна боротьба українців усіх вітчизняних регіонів була обумовлена особливостями колоніального становища України у складі Речі Посполитої, досить жорстоким гнобленням Польщею української нації без урахування зростання її реальної ролі в економіці та військово-політичній сфері польсько-литовської держави, кількісної переваги над титульними націями та українських (руських) традицій.
2. Революція 1648 - 1659 рр. здійснювалася українською нацією проти колоніальної системи Речі Посполитої з її польською політичною, ідеологічною, релігійною, соціально-економічною підсистемами. Нетрадиційні спроби істориків умонтувати в зміст Національної революції низку подій 60 - 70-х рр., які були похідними від досліджуваних, доречніше розглядати в контексті з'ясування наслідків цього видатного явища вітчизняної та світової історії. Інакше довелося б обґрунтовувати підстави виникнення українсько-російських, українсько-турецьких конфліктів та громадянської війни в козацькій Україні напередодні Національної революції.
3. Український революційний рух повсюдно мав етнонаціональне (антипольське, частково - антилитовське й антиєврейське) національно-релігійне (антикатолицьке), соціально-економічне (антифеодальне - проти магнатське, проти шляхетське) спрямування. Оскільки кожний з цих взаємопов'язаних напрямків був викликаний відповідною політикою польських владних підсистем і захищався політичною системою польсько-литовської держави, цей руху цілому мав національно-визвольний характер. Тісно переплетені між собою етно-національні, релігійно-конфесійні й соціально-економічні мотиви стали тоді не окремими сторонами, а органічними частинами української національно-визвольної боротьби.
Таким чином, українська нація однією з перших у світовій історії започаткувала новий, якісно вищий від попереднього етап національно-визвольного процесу, класифікований згодом як епоха революцій національно-визвольного типу.
Як засвідчує історичний досвід, у ході цих революцій, поряд із першочерговими завданнями щодо ліквідації колоніальної залежності, утвердження політичної та економічної самостійності, розв'язувалися соціально-економічні й духовні проблеми, пов'язані з колоніальним пануванням, та усувалися найсуттєвіші перешкоди національного розвитку раніше поневолених народів.
4. Революція охопила тривалий проміжок часу, її розвиток був нерівномірним, характеризувався найвищим піднесенням визвольної боротьби 1648 р., наступними стрибкоподібними спалахами національної активності 1649 - 1652 рр., звуженням революційної бази до меж козацької України, яка залишалася оплотом українських визвольних змагань 1652 - 1659 рр.
За розмахом, чинниками та основними векторами боротьби, складом її безпосередніх учасників, залученими зовнішніми чинниками та їхньою роллю в тодішньому процесі виокремлюються два періоди Української національної революції.
Впродовж першого періоду (1648 - 1652) революція охопила всі без винятку українські землі, які перебували у складі Речі Посполитої, а тому стала воістину загальнонаціональною. Для цього періоду характерні як етно-національні (антипольський, антиєврейський, антилитовський) та національно-релігійні (антикатолицький, частково антиуніатський, антипротестантський), так і соціально-економічні (антимагнатський, антишляхетський) вектори масової революційної боротьби. Основними чинниками революції стали тоді українська армія, яка формувалася з козацтва, селянства, міщанства, патріотичної частини шляхти, та регіональні національно-визвольні сили (повстанські загони, "купи", полки, учасники організованих і стихійних революційних акцій).
Під час найтіснішої взаємодії цих чинників революційна боротьба була найбільш результативною. Упродовж 1648 р. і в першій половині 1649 р. взаємопідсилення основних чинників революції забезпечило блискучі українські військові успіхи й тимчасове визволення всіх українських земель.
Натомість, несподіваний для місцевих повстанців відступ українського війська із західного регіону наприкінці 1648 р., обставини, пов'язані з укладенням Зборівського договору 1649 р. послабили й роздробили загальнонаціональний революційний рух, суттєво погіршивши ситуацію у більшості українських регіонів, хоч і не зупинили там революційні змагання. Лише після невдалої Берестецької кампанії упродовж осені 1651 - весни 1652 рр. Річ Посполита змогла придушити Національну революцію в західному регіоні, що складав переважну більшість земель тодішньої України.
Стрибкоподібність революційного процесу виразно простежувалася при з'ясуванні діалектики та особливостей революції на Волині, де виявлено вісім етапів боротьби, які відрізнялися розмахом повстанського руху, змістом подій, їх результативністю, ступенями взаємозв'язку і взаємодії основних революційних чинників упродовж 1648 - 1652 рр.
Другий період революції (1652 - 1659) характеризувався неймовірними зусиллями українського уряду та армії зберегти національно-визвольні здобутки на території козацької України та добитись об'єднання всіх етнічно українських земель у складі національної держави.
З огляду на ці завдання й титанічні спроби їх втілення, а також склад української армії, сформований вихідцями з усіх регіонів України, революційний процес продовжував залишатися загальнонаціональним. Однак, основним і єдиним чинником революції на цьому етапі стала українська армія, а боротьба велася суто військово-політичними засобами й методами. Втративши підтримку регіональних революційних сил через їх поразку, український уряд наполегливо шукав ефективного зовнішнього союзника, що дієво сприяв би виконанню зазначених завдань Української революції. Спроби вирішити ці завдання з допомогою Московської, Шведської, Трансильванської держав завершилисяв остаточному підсумку провалом, залишивши глибокий негативний слід у національному житті.
У зв'язку з поразкою регіональних революційних сил, чіткіше увиразнилася етно-національна векторність національно-визвольних змагань, але зовсім зникла соціально-економічна їх спрямованість. Натомість, жителі західного регіону, які становили переважну більшість української нації, нерідко самі ставали заручниками і жертвами жорстоких і кривавих українсько-московських, польських і татарських воєнних акцій.
Провал спроб вирішити українські національні проблеми з допомогою зовнішніх союзників та виснаження й вичерпання вітчизняного людського, господарського ресурсу змусило український уряд шукати примирення з Річчю Посполитою.
З іншого боку, напіврозвалена Українською революцією та супутніми з нею іноземними інтервенціями Річ Посполита не мала достатньо сил для розгрому козацької України - цього останнього оплоту Української революції, а тому була змушена піти на укладення і ратифікацію Гадяцької угоди (1658 - 1659). За таких обставин у козацькій Україні було частково збережено українські національно-визвольні здобутки, а Національна революція залишилася незавершеною.
5. Провідною силою Української національної революції та найпотужнішим її чинником стала українська армія, сформована із запорозького (реєстрового й нереєстрового) козацтва, "покозаченого" в ході епохальних подій селянства, міщанства та патріотичної української шляхти з усіх українських регіонів. Під час революції повністю "покозачилася" і стала козацькою територією Брацлавщина й західна частина Київщини, намагалися перетворитися на "козацьку територію" Східна Волинь і Західне Поділля, тобто ті
Loading...

 
 

Цікаве