WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська мова та культура в Ялті кінця ХІХ - початку ХХ століть - Реферат

Українська мова та культура в Ялті кінця ХІХ - початку ХХ століть - Реферат

рівень багатьох з яких (у Сімферополі, Севастополі) не поступався професійним трупам. Ялтинці по праву пишалися колективом малоросів-любителів під керівництвом професійних акторів Петра Націлевича та Марії Азовської, які мали цілком заслужене визнання. Любов до українського слова та музики об'єднала в колективіцілу низку обдарованих ялтинців - як українців так і росіян, греків, євреїв, татар. "Русская Ривьера" не шкодувала компліментів на адресу артистів-любителів, відзначаючи, що вони "могут образовать в Ялте постоянную малороссийскую труппу и поставить дело малорусской сцены гораздо выше, чем ставят его иногда заглядывающие к нам большей частью захудалые провинциальные профессиональные труппы". Ялтинський український театр проіснував з 1905 по 1918 р., але і в 20-і, і в 30-і роки його традиції відроджувалися, хоча не знайшли належної державної підтримки. Разом із тим український репертуар був характерний і для інших аматорських колективів у Ялті, навіть армійських. Власне, українське художнє слово на той час було популярним настільки, що інколи ставало засобом для збору коштів на російський флот, для допомоги голодуючим та на інші благочинні дії. Досить навести одне з оголошень "Русской Ривьеры" за 1908 р., яке не потребує коментарів: "Группой членов родительского комитета ялтинской женской гимназии устраивается в городском театре спектакль. Идет интересная малорусская пьеса из современной жизни "Суєта" популярного украинского писателя Карпенко-Карого и в заключение дивертисмент "Украинские спивы". Цель этого спектакля чисто благотворительная - собрать средства для помощи 18 учащимся старших классов, которым за невзнос платы за право учения грозит увольнение с нового года" [5].
Здавна ялтинці виявляли інтерес до українського друкованого слова. Найшановнішим для багатьох був, насамперед, Тарас Шевченко. Іще Степан Руданський, котрий в нашому місті прожив 12 років, збирав тут кошти на спорудження пам'ятника на могилі Шевченка, причому благодійники не шкодували чималі суми. Про попит на Шевченківський "Кобзар" у Ялті свідчить Леся Українка, котра в одному зі своїх листів до матері за 1897 р. пише: "... На бога, пришли в тутешню народну читальню "Кобзаря", люди просять дуже, на таку адресу: Ялта, Народная библиотека, Почтовая ул., Сергею Васильевичу Ста-ханову. Се справді слід зробити" [6]. В епістолярній спадщині поетеси знаходимо факти про передплату українських видань у Ялті. Скажімо, квартирна господиня Лесі Українки пані Терещенко передплачувала український громадський щотижневий і літературно-науковий журнал "Рідний край", редактором якого була Олена Пчілка. Додамо ще й поодинокі випадки виходу українських друкованих видань у ялтинських типографіях: зокрема, у друкарні Н.В.Вахтіна побачив світ третій том "Творів" Олександра Кониського-Перебенді.
Проте, слід мати на увазі, що певні здобутки української культури в Криму того часу досягнуто на противагу антиукраїнській національній політиці царської Росії. Тому прикре усвідомлення загубленості було притаманне багатьом творчим особистостям, котрих доля приводила до кримського краю. О.Кониський переселяється до Алупки, щоб бути поближче до М.Коцюбинського. Леся Українка просить матір допомогти знайти в Ялті українців, бо "таки сумно без земляків", що слід розуміти як бракує мовного середовища, спілкування з національною інтелігенцією. Кількох осіб вона згадує, правда, не без іронії, зокрема, ось що пише про мову свого оточення: "Вона (служниця - С.К.) вже звикла, що з нами можна говорити по-простому, і вже не мучить мені вух тим "новорусским жаргоном", що панує в нашому дворі. Наші хазяї полтавці і вся двірня з України, але мова така, що аж жаль слухати..." [7]. Відомо, що на межі XIX та XX ст. у носіїв різних національних говорів іще не було єдиної мовної свідомості, а український мовний стандарт перебував тоді у стадії формування. Така пластичність мовного матеріалу і його носіїв стала плідним підґрунтям для асиміляції аморфної маси та спрямування етномовної свідомості у бажаному напрямку.
Не дивно, що Леся Українка досить стримано оцінювала успіх українського театру в Ялті. Завжди вимоглива до себе та інших, вона відзначала, що ставлять переважно старі п'єси ("ветош"), вважаючи, що для Ялти і так зійде. А пропозицію влаштувати в ялтинському театрі прем'єру написаної трохи раніше п'єси "Блакитна троянда" довго обмірковує, переймаючись і тим, що не всі глядачі в Ялті достатньо розуміють українську мову, щоб сприйняти її інтелігентних рефлексуючих героїв.
Проте, є й інші приклади. Олександр Олесь 1906 р. приїхав до Ялти молодим, майже нікому не відомим початківцем. У колі нових ялтинських знайомих він зачитав кілька своїх віршів і потім писав: "Всі почали мені говорити, що необхідно видати книжку, що вони самі вжиють усіх заходів, щоб книжка була видана" [8]. Наступного року вся Україна вітала вихід у світ книги О.Олеся "З журбою радість обнялась".
Ялта кінця XIX - початку XX ст. стала притулком, а часом і домівкою для декого з українських письменників, зокрема Амвросія Метлинського, Миколи Костомарова, Якова Щоголіва, Христі Алчевської, Дніпрової Чайки, Агатангела Кримського, Миколи Чернявського, а майстри слова із вдячністю і захопленням писали про дивовижний наш край у своїх творах. Першим подарував свій поетичний твір "Ялта" місту-перлині південного берега Криму українець Яків Щоголів, чим започаткував напрочуд плідну традицію вітчизняного письменства.
Отже, об'єктивний аналіз минулого щодо функціонування в Криму української мови та розвитку української культури - один з актуальних і перспективних на сьогодні напрямків науково-краєзнавчої роботи, результати якої слід широко впроваджувати в освітянську практику. Пропагуючи ці маловідомі сторінки нашої історії, можна взяти за девіз слова невідомого оглядача колишньої ялтинської газети "Русская Ривьера", який писав у відгуку на одну з українських вистав: "В Ялті є кому і є для кого працювати". Цей девіз не отримав очікуваного втілення у XX ст., але й нині, на початку XXI ст., не втратив свого значення.
Література:
1. Крым. Путеводитель. Издание Крымского общества естествоиспытателей и любителей природы. Под ред. К.Ю. Бумбера и др. Ч.І. Очерки Крыма. - Симферополь, 1914. - С.285.
2. "Русская Ривьера" від 9.Х.1899.
3. "Русская Ривьера" від 12.Х.1899.
4. "Русская Ривьера" від 20.ХІІ.1908.
5. "Русская Ривьера" від 19.ХІІ.1908.
6. Леся Українка. Зібрання творів у двадцяти томах. - Т.10. - К., 1978. - С. 385.
7. Леся Українка. Зібрання творів у двадцяти томах. - Т.12. - К., 1979. - С. 235.
8. Олександр Олесь. Автобіографія. Твори в 2-х томах. - Т.1. - К., 1990. - С. 50.
Loading...

 
 

Цікаве