WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська аристократія XIX ст. (за мемуарами П. Ламсдорфа-Галагана) - Реферат

Українська аристократія XIX ст. (за мемуарами П. Ламсдорфа-Галагана) - Реферат

банкеток парку. Мсьє Таньйон, наставник Павлуся, вільнодумець, скептик, нігіліст, поклявся провести ніч на цьому місці заради того, щоб розвіяти "дурні забобони". Вночі, біля двох годин, поряд з лавою з'явилася фігура в білому,... яка ввічливо привіталася із мсьє. Таньйон, "...душа якого збиралася піти в п'яти", швидко заспокоївся, оскільки фігура була "...з плоті і належала п'яненькому селянину, який повертався додому навпростець", і протягом всього наступного дня розповідав усім про результати свого експерименту. Та легенда продовжувала жити і давати привід для нічних розиграшів. Деякі з них описані в мемуарах (5, 20).
На літню пору припадав день народження хлопчика - 29 червня. Церковна церемонія з цього приводу була урочистою. Але дуже сором'язливу дитину це швидше пригнічувало, ніж тішило, особливо коли навколо нього після церковної служби збиралися дорослі люди, які співали на його честь, водили хоровод. Хлопчик мав дочекатися кінця і промовити кілька слів подяки. Це було справжнім іспитом, наближення якого хлопець чекав із жахом. Але день приходив, і церемонія відбувалася. Вимовивши потрібні слова і сунувши регенту "подяку", хлопчик якомога швидше тікав додому, де на нього чекало продовження іспиту. Дядько, наповнивши шампанським бокали гостей, промовляв здравницю на честь племінника, обов'язком якого було обійти навкруги стіл і привітатися з кожним гостем. Жах на цьому не закінчувався, оскільки слово брав поет Трифоновський і читав вірші на честь іменинника. Врешті решт хлопчик добирався до матері й так розслаблявся, що виливав їй на святкову спідницю половину свого бокалу. Цей відповідальний для дитини день закінчувався концертом.Виконавцями були ті самі співаки, які служили в церкві. Але тепер репертуар був зовсім інший: народні пісні, сповнені чи гумору, чи лірики. "Пісні, - пригадує автор свої враження, - були одна краще одної, так що наприкінці по щоках хазяїна котилися дві великі сльози." (5, 21). Після концерту іменинник пригощав музикантів цукерками з великої коробки, яка була одним з одержаних подарунків. Розпочинав він пригощати зі свого улюбленця - співака-баса, який вибирав з коробки найменшу цукерку, "...яка була зовсім непомітною в його могутній руці". Хлопчик зачаровано дивився на неї, доки мати не нагадувала йому, що треба пригощати інших. Коробка швидко порожніла, але ці люди були такі дорогі для дитини, що всі негаразди цього дня компенсувалися їхньою присутністю.
Канікули тривали. Чудовою розвагою для дітей було відвідання ставка, який був справжньою окрасою маєтку. Вчитель мсьє Ослопович, привчив до рибальства найменшого з хлопців. Якось увечері вчитель і учень поверталися вздовж ставка додому і раптом почули жалібні звуки: молодий ворон потрапив у воду. Вчитель скупався в холодній воді заради того, щоб урятувати птаха. Тримаючи його в руці, він рушив далі. Але на одному з пагорбів понад рікою послизнувся і знов потрапив у воду. Сам того не бажаючи, він стискав бідного птаха, який верещав, мов навіжений. На березі вчитель вирішив трохи підсушитися, зняв одяг - і тут побачив візок інтендант-генерала мсьє Підгорного, якого запросив спуститися і подивитися на "трофей". Прив'язавши коня до дерева, ветеран, у білому генеральському кашкеті, із тростиною, підійшов до рибалок. Вчитель вирішив "закинути вудку на його честь" і, замахнувшись, зачепив кашкет і закинув його далеко у воду, куди потрапила і тростина. Тож бідолашний учитель вимушений був скупатися втретє - на цей раз, щоб повернути генералу його речі. Розповідь про пригоди цього дня кілька тижнів звеселяла всіх гостей садиби.
Так радісно минало літо.
Розпочинаючи наступну главу, яка має назву "Сусіди", автор пише: "Уявлення про Сокиринці було б неповним, якби я опустив опис сусідів, які майже все життя проводили у своїх маєтках" (5, 26). За три кілометри від Сокиринців, у Калиновичах, жила родина Меленковичів, три крила яких мали одне й те ж прізвище. Одна родина складалася з жінок. Матір була відомою піаністкою, одна з трьох дочок також мала талант, дві інші захоплювалися астрономією і ввечері ходили з телескопом. Інша родина Меленковичів була малокультурною, проте під час бурхливих подій 1905 р. їм вдалося зберегти свої ліси. Третя гілка Меленковичів складалася з батька, матері й трьох синів. Пан був типовим прикладом радикальної інтелігенції, яка виступала в опозиції до всіх і кожного, в тому числі й до уряду, релігії, здорового глузду. Він і синів своїх виховував у "радикально-інтегральному" стилі, який "дозволяв робити все і йти, куди хочеться", їм приписували презирство "до своїх" і занадто ліберальне, "майже сльозливе" ставлення до "нещасного пригніченого народу". Кар'єра жодного з них не була результативною. Один проштрафився на державній службі, другий, Жан, обравши театральну діяльність, заробляв не більше тисячі рублів нарік, старший, Мішель, був земським головою і проводив життя у дружбі з пляшкою, "...позичаючи гроші у селян, над якими головував, безбожно їх обдурюючи" (5, 28). їхній батько дуже переживав і врешті впав у дитинство, весь час залишаючись у маєтку. "Незважаючи на мою молодість, - пише автор, - я дуже добре розумів драму нещасного старого пана. Все життя граючи в демократа, він розгубив усі свої ілюзії перед смертю. І коли я думаю про долю наших ліберальних демократів, які систематично підривали основи російської імперії, я завжди їх уявляю в образі Меленковича і його жалюгідних синів. Вони гралися з полум'ям революції, що привело до національного паралічу" (5, 29).
Неподалік, на відстані в сім верст, було село Івановичі - власність родини Маркових. Садиба, здавалося, завжди перебувала в стані ремонту, і красивий будинок виглядав покинутим. Власник - відставний гусарський лейтенант Аполон Марков зберіг красу і виправку офіцера і являв приклад колишнього воїна. Його дружина вела господарство. Серед численних і не дуже вихованих дітей родини було чотири доньки незрівнянної краси, визнаної еталоном серед сусідів. Родина не дотримувалась аристократичних підвалин, навіть не збиралася на обід, а батько, розважаючи гостей, дозволяв пускати коней зі своєї стайні до салону, уславленого вишуканим паркетом. Хазяї нехтували красою, яка їм належала і якої вони не розуміли. Від остаточної руйнації маєток врятувало одруження одного з синів на багатій спадкоємиці.
Приємно контрастувало з маєтками Меленковичів і Маркових село Срібне, власником якого був граф Олександр Мусін-Пушкін. Сам хазяїн
Loading...

 
 

Цікаве