WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська аристократія XIX ст. (за мемуарами П. Ламсдорфа-Галагана) - Реферат

Українська аристократія XIX ст. (за мемуарами П. Ламсдорфа-Галагана) - Реферат

невідомих, поетів та музикантів, яких тут завжди зустрічали із задоволенням і щирістю. Влітку, коли "...наплив гостей був дуже великим і всі шістдесят кімнат палацу були зайняті, молодь відправляли в павільйони парку або навіть в оранжереї, де влаштовувались літні спальні", - пригадує автор мемуарів (5, 13).
Ґалаґани мали неабиякий смак, що було помітно з першого погляду на маєток, але інтер'єр палацу також був мебльований з європейською вишуканістю, яку автор характеризує як "люксову". Картини відомих європейських майстрів прикрашали салони. Автор підкреслює, що тільки згодом, придбавши життєвий досвід, він зміг "...оцінити всю ту красу, яка супроводжувала життя Ґалаґанів" (5, 13).
Обіди відбувалися урочисто, у величезній їдальні. "Для того, щоб потрапити туди, необхідно було пройти через кабінет хазяїна, прикрашений численними портретами і трофеями. На почесному місці зберігалася шабля - подарунок пращуру Ґалаґанів самого Петра Великого. Вражений хоробрістю соратника по боротьбі, цар зняв свою власну шаблю і подарував її Ґалаґану. На футлярі ще зберігся грубий пластир, який цар накладав на ранисвоїх солдат" (5, 14).
Визначну роль у житті маєтку відігравав парк, площа якого становила близько п'ятисот гектарів. Краєзнавча довідка: "Сокиринський парк - пам'ятка садово-паркового мистецтва. Частина палацово-паркового комплексу. Первісне планування здійснене у 1823-25 рр. садівником І.Є.Бістерфельдом за участю архітектора П.А.Дубровського. У 1826-31 рр. роботами керував Редель, з 1834 - К.Христіані, в кінці XIX - на поч. XX ст. - К.Ф.Яничек. Площа 427 га, з них 350 га - т.зв. парк Ґалаґана. Складається з регулярної частини (комплекс споруд біля входу, головна алея, Сокиринський палац, службові будівлі) і пейзажної західної частини (площею 60 га), що відкривається за палацом і спускається до ставу (площа 10 га). Рослинність - дуб, береза, тополя біла, берест, липа, граб, клен гостролистий, модрина, ялина, сосна звичайна і чорна, каштан. З чагарників найбільше таволги. Збереглися сторічні платани, три дерева західного буку. Шевченківський явір - найстаріше дерево парку. Ландшафт доповнювали паркові споруди: дві альтанки (одна з них - ротонда, 1829 р.), церква із дзвіницею, каплиця (не збереглися), колодязь, гребля, містки (Красний та Готичний), скульптури. Нині територія парку забудована другорядними спорудами, що порушує структуру й об'ємно-просторову композицію парку" (4, 756).
За цими сухими рядками довідкового матеріалу вгадується вся велич парку, який любили і доглядали, який виховував, як будь-яка краса, а для дітей відкривав ще й свої секрети, про що дізнаємося з мемуарів.
У день прибуття, після обіду, незважаючи на втому, діти тягли свою виховательку до глибини парку, таємниці якого вони бажали побачити якомога швидше. Серед чудес величезного парку була Свята долина з її жахливим "вовчим" дубом у формі вуха, куди молодший брат бігав промовляти свої молитви, бо вірив, що це природне вухо "...повинно було сприяти тому, щоб добрий Боже почув його краще" (5, 15). Дивовижною річчю була стела, привезена колись як трофей із самої Туреччини; її тягли на возах, запряжених волами, протягом цілого року. В парку була також розташована ананасна теплиця, яка годувала цим екзотичним фруктом не тільки Ґалаґанів і всіх сусідів, але й Київ. Не меншим дивом здавався хлопцям розарій, де було представлено більше трьохсот різновидів троянд. Перш ніж потрапити до оранжереї, хлопці минали дві каплиці, старіша з яких була побудована у стилі Луї XIV і згодом передана жителям околиці. Інша - візантійського стилю, досить скромна зовні, мала чудовий інтер'єр і слугувала усипальницею для членів родини. Неподалік знаходилася завжди прикрашена живими квітами могила Павлуся Ґалаґана.
Релігійні церемонії відігравали значну роль у житті Ґалаґанів. У неділю і кожного свята вся родина відвідувала церкву. Святково вдягнені, після ранкового сніданку йшли через парк, їм зустрічалися селяни, які, на думку хлопчика, користувалися нагодою, щоб відвідати садибу. Біля церкви, на галявинках, сиділи молодиці та дівчата, одягнуті в живописні національні костюми, їхні голови прикрашали вінки з квітів, але хлопців більш за все приваблював вигляд різнокольорових стрічок, які майоріли на вітрі. Дехто із селян підходив, щоб поцілувати руку матері оповідача, оскільки вона була спадкоємицею. Господарі маєтку очікували гостей всередині церкви. Там вся увага хлопця зосереджувалася на співаках сільського хору, одягнених у блакитні каптани, перепоясаних синьо-небесними пасками. Хор відомий був своїм басом, що ним володів селянин, якого звали Дубрич і якому, мабуть, і в Європі не було рівного. Він часто отримував привабливі пропозиції, але кожного разу відмовлявся і залишався славою сокиринського хору. Служби правилися, залежно від нагоди, "...у трьох стилях: простому, урочистому і екстраординарному". Найбільш важким для сприйняття хлопчику здавався "екстраординарний" стиль, оскільки диякон, намагаючись сконцентруватися на суті, "...переходив на бормотіння, з якого важко що можна було зрозуміти" (5, 18). Та весь парадокс полягав у тому, що уваги цього церковнослужителя вистачало також і нате, щоб помітити "...якусь нову дамську капелюшку", що прикрашала якусь милу голівку (5, 18).
Церковні служби мали неабиякий виховний характер. Батько, будучи дуже релігійним, не прощав дітям найменшої помилки. Так, автор мемуарів пригадує, що одного разу під час церковної церемонії батько, помітивши розслаблену позу сина, твердим голосом наказав йому негайно спуститися з хорів, оскільки він "...подавав іншим поганий приклад" (5, 19). Червоний від сорому, хлопчик спускався сходами, і йому здавалося, що увага всіх присутніх звернена на нього. Обурення на батька тривало, доки після служби він покликав сина на ім'я і сказав: " Я дуже шкодую, тому що знаю, що поранив твоє надзвичайне почуття честі, але інакше зробити я не міг. Сподіваюсь, це не трапиться вдруге". І тут він простягнув хлопчикові руку, яку той, "...зі сльозами на очах, поцілував, переповнений почуттями гордості за такого батька" (5, 19).
День продовжувався прогулянками в парку. Родина піднімалася на штучні пагорби, звідки відкривалася мальовнича панорама села. Гості маєтку гуляли по галявинах і алеях парку, проводячи вечір у бесідах. Як і будь-яка старовинна садиба, Сокиринці мали свої легенди. Одна з них стосувалася привиду, одягненого в біле, який начебто з'являвся вночі на одній з
Loading...

 
 

Цікаве