WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українська аристократія XIX ст. (за мемуарами П. Ламсдорфа-Галагана) - Реферат

Українська аристократія XIX ст. (за мемуарами П. Ламсдорфа-Галагана) - Реферат


Реферат на тему:
Українська аристократія XIX ст. (за мемуарами П. Ламсдорфа-Галагана)
Стаття базується на іноземному рукописному матеріалі й відкриває невідомі сторінки життя та суспільно-політичної діяльності представників українського панства XIX ст. Може бути корисна краєзнавцям, історикам, філологам та всім, кого цікавить розбудова українського соціуму XIX ст.
Для розбудови цивілізованого майбутнього України необхідно досконало знати її історію, шанувати минуле та його досягнення. Довгий час тема, пов'язана з modus vivendi (способом життя - лат.) української аристократії, лишалася закритою, та й саме існування української аристократії підлягало сумніву. Проте, краєзнавцям вдалося зберегти інтерес до таких історичних місць України, як Тростянець, Качанівка, Сокиринці, Софіївка та ін. Хоча для широких кіл відвідувачів вони до недавнього часу подавалися лише як дендрологічні парки, доля ж хазяїв цих чудових садиб згадувалася лише в контексті коментарів. Завдяки соціально-політичній переорієнтації нашого суспільства зростає інтерес до забутих сторінок історичного минулого нашої країни. Останнім часом з'явилося декілька публікацій про видатні архітектурно-паркові ансамблі, розташовані на території України [1; 2; 3], вивчаються архіви, пишуться наукові праці, автори яких прагнуть визначити дійсну роль "панства" щодо підтримки і розвитку української культури. Відповідні кола краєзнавців та місцевої влади із зацікавленістю зустрічають на цих землях нащадків тих, хто тут жив і будував чудові садиби, приймають від них і включають до музейних колекцій нові документи. Але все ще залишаються невідомими цікаві деталі життя і діяльності представників аристократичних кіл, завдяки яким Україна (тоді Малоросія) трималася в руслі європейських і світових досягнень - з одного боку, а з другого - українська культура, хоч і в невеликому обсязі, але ставала відомою в Європі.
Дана робота має за мету сприяти поглибленню як загально-історичних, так і суто краєзнавчих знань, тим більше, що переважна частина матеріалів, на які ми спиратимемось, в Україні невідомі, оскільки написані французькою мовою і надійшли в рукописному варіанті з Франції. Ці матеріали мають назву "Extrait des memoires de Compte Paul Lamsdorff-Galagane" ("Уривки з мемуарів графа Поля Ламсдорфа-Галагана") (5). Мемуари написані у 1935 р. в Парижі - відомому притулку еміграції більшості російської та "малоросійської" аристократії - і знаходяться в архівах дочки Поля Ламсдорфа-Галагана, яка займає посаду Президента Французької академії наук.
Родоначальником династії Ґалаґанів - українських поміщиків, великих землевласників на Лівобережній Україні XVIII - поч. XX ст. - був козак Іван Ґалаґан, син якого Гнат служив полковником у війську Петра І, від якого дістав значні земельні володіння за участь у руйнуванні Запорозької Січі. Його син Григорій розширив володіння при гетьмані К.Розумовському і мав понад 4 тис. кріпаків. Нащадки Григорія обіймали різні відповідальні урядові посади. Останній з них по чоловічій лінії - Григорій Павлович (1819-1888) був прихильником ліберальних змін, активним розробником реформи 1861 р., яка скасувала кріпацтво. Саме про ці часи йдеться у вищезгаданому рукописі, автором якого є племінник Григорія Павловича граф Поль Ламсдорф-Галаган. Титул і прізвище Ламсдорф-Галаган здобув граф Костянтин Ламсдорф після одруження на онучці Ґалаґанів, Катерині Павлівні. За царським указом від 1.IX.1894 р. славнозвісне ім'я Ґалаґанів має зберігатися у прізвищі старших нащадків роду.
Одним із мотивів, що спонукали Поля Ламсдорфа-Галагана вдадится до мемуарів, був той факт, що французи, серед яких опинилися емігранти, не мали чіткого уявлення про життя дореволюційної, особливо сільської Росії, до складу якої входила Малоросія (Україна). Таким чином, мемуари мали просвітницький характер. Минуле представлене тут через сприйняття хлопчика-підлітка, має яскраву романтичну основу і до того ж ореол сильної ностальгії за "милою батьківщиною".
Мемуари починаються з того моменту, коли родина у Петербурзі почала готуватися до переїзду в Україну, де проводила літо в родовому маєтку Ґалаґанів. Весь необхідний скарб вантажила в карети, потім у вагони потягу на вокзалі. Згадуються всі, хто брав участь в переїзді: діти, дорослі, слуги, вихователі дітей. Читач знайомиться з усіма подробицями зборів: пакування і перенесення речей, згадки про забуті речі, спостереження краєвидів під час подорожі.
На перших же сторінках Поль зазначає, що для нього і його братів, які більшу частину року жили в Петербурзі, Сокиринці (які, до, речі, транслітеруються в мемуарах як Sokirentsi, тобто Сокиренці, а також Sokerentsi, тобто Сокеренці) були "земним раєм". Діти весь рік мріяли якомога швидше потрапити у чудовий білий палац, побудований у 1829 р. в стилі ампір (його суворо дотримався архітектор П.Дубровський). Переживши роки, палац зберігся майже без змін. Його головний фасад прикрашає восьми-колонний портик іонічного ордера, який спирається на аркаду, що надає будівлі чудової величі.
Не менш красивий парковий фасад із шестиколонним портиком, від якого на рівні кімнат другого поверху відходить пандус, розширений донизу й плавно сполучений із парком.
Автор пише, що діти протягом всієї подорожі пригадували свої попередні поїздки і мріяли швидше побачити "...синій купол палацу, який вимальовувався, оточений гармонічною рамкою дерев" (5, 2).
Потяг прибував на станцію Дмитрівка, а потім вся родина їхала далі, минаючи багато цікавих і мальовничих місць, серед яких особливо яскраво описаний Тростянець та його володарі - пани Скоропадські.
Опис цієї подорожі дає уяву про те, як відбувалися мандрівки багатих родин. Селяни, які зустрічали караван карет, запряжених чотирма чи шістьма, а іноді, коли дороги були особливо важкі й брудні, то й вісьмома кіньми, дивувалися їх розмірам і називали найбільшу з карет "хатою на колесах". Автор і сам називає одну з карет "справжньою Ейфелевою вежою", куди "дами не могли б піднятися" (5, 4). Діти мали змогу спати в кареті, але їхня вихователька сиділа зовні, слідкуючи за дорогою і контролюючи дії кучера. Хлопцям подобалося спостерігати за красивими й сильними тваринами - вихованцями кінського заводу Ґалаґанів, кожного з яких вони добре знали. І, хоча від залізничної станції треба було проїхати близько 40 кілометрів, подорож сприймалась як розвага, тим більше, що старшим хлопцям іноді дозволяли правити
Loading...

 
 

Цікаве