WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавчий погляд на Міжнародний фестиваль етнічної музики та лендарту «Шешори» - Реферат

Українознавчий погляд на Міжнародний фестиваль етнічної музики та лендарту «Шешори» - Реферат

а також "Тропанка" (з Болгарії), "Czaldy-Valdy" (з Чехії), "Наbаkuk" (з Польщі), російських Dj-їв Pubert та Zаzі.
Проте, зазначений розподіл був умовним, бо кожного дня на сцені представлялися й інші музичні напрямки, а виступи окремих гуртів переносилися. Зазначеної у програмі послідовності виступів учасників дотримано не було, а перерви між виступами іноді тривали довше 10 хвилин. Головну фестивальну сцену облаштували на футбольному полі, неподалік від русла річки з мальовничими порогами. Промови ведучих концертів іноді скидалися на благання підтримати оплесками той чи інший гурт, прохолодно сприйнятий публікою, іноді демонстрували (можливо несвідомо) фестивальний гумор. Приміром, ведучий просив освітлювачів: "Давайте трохи більше світла! Але не так мало!", або ж офіційно оголошував: "Павла Нечитайла з гурту "Пропала грамота", який виступав минулого року, розшукують!"
Присутня перед сценою і навколо авдиторія по-різному сприймала виступи музичних колективів, запальні танцювальні мелодії найбільше відповідали настрою сотень молодих душ, налаштованих у веселому безтурботному настрої на ейфорійний стан. Особисто мене приємно вразив дніпропетровський гурт "Вертеп", який до місця й до часу виконав, з поміж іншого, календарну пісню на свято Петра й Павла. А виступ тернопільського "Зсуф-у" на фестивалі видається мені прикрим непорозумінням, втім - на колір та смак товариш не всяк. Чеський "Рахат-Лукум" демонстрував танці азійських народів. Певно, краще з цим упоралися б турчанки, арабки чи індуски. Про популярність окремих гуртів може свідчити, наприклад, те, що присутні на стадіоні неодноразово вимагали виступу Гайдамаків, який організатори переносили на пізніший час. Вживання (і продаж) на стадіоні спиртних напоїв (крім пива) було заборонено, порушників порядку косівська міліція чемно виводила за межі поля. Пожежники та медичні працівники також забезпечували спокійний перебіг фестивальних заходів.
Навколо ігрового поля стадіону були розташовані торгові намети та лотки, де можна було і поїсти і придбати потрібні вам речі. Продавалися музичні диски й касети, книги (в тому числі українознавчого змісту), вироби декоративно-прикладного мистецтва, предмети місцевого побуту, антикварна зброя, військові однострої тощо. Можна було оглянути привезену частину експозиції одного з Косівських музеїв (лише приватних музеїв там налічується вже 5). А якщо ви дука чи просто власник товстого гаманця й великого багажника в авто, о, тоді ви можете придбати чималеньку дерев'яну скриню і наповнити її традиційними виробами місцевих майстрів. Народні ремесла у Шешорах хоч і підупали, та ще не зникли. Нагадаємо, що традиційний одяг гуцула складався з суконних штанів, постолів на ногах, кресані (капелюха) прикрашеного пером і плетеним барвистим шнурком, сардака (гуні), кептаря, вишитої дзюбеньки, сорочки з грубого домотканого полотна, писаного топірця (сокирки) в руці, широкого ременя (череса), прикрашеного металевими ґудзями, та пари пістолів за ним. Взимку носили кожухи й шапки-клепані.
В часи СССР предмети матеріальної культури Гуцульщини, предмети її давньої народної творчості (посуд, кахлі, одяг, меблі тощо) масово вивозилися до Москви, Ленінграда, далеко за межі України. Чи повернеться хоч крихта вивезеного в Україну?
Всі охочі могли досхочу поспівати, взяти участь у різних творчих майстернях (наприклад з навчання танцям різних народів світу, з виготовлення вузлової ляльки-мотанки, з вивчення карпатських трав тощо). Тому межа між виконавцями та авдиторією була прозорою, гості-глядачі були одночасно й учасниками фестивального дійства. Бажаючі відпочити від фестивальних турбот мали змогу походити босоніж по вранішній росі трав'яного килиму, досхочу побавитися у кришталево чистій і досить теплій воді біля водоспадів, по-засмагати на кам'янистому плесі, постояти на рухливих підвісних мостах над стрімкими пістинськими потоками, погуляти у пахощах квітучого різнотрав'я долин, піднятися стежками чи на підйомнику в гори, гайднути автобусом до Космача і там, у космацьких горах, посмикати за сиві бороди хмари, що утворилися десь над Атлантикою, позбирати в лісі малини або чорниці (цих ягід вродило рясно і настигли вони саме на фестивальні дні), по-насолоджуватися шешорськими краєвидами з гордими горами на обрії, поспілкуватися з милими місцевими мешканцями, посидіти у компанії друзів чи нових знайомих (наприклад, із близької Румунії чи з далекого Маріуполя) біля вечірньої ватри з димком.
Фестивальні дні припали на пору між великими місцевими святами. Напередодні у Косові святкували храмове свято й день міста, а в першу післяфестивальну неділю відзначали храм у Шешорах.
Прикро, але фестиваль як комплексний захід загалом не орієнтований на впровадження української мови у суспільну практику. Наприклад, майстер-клас зі східних танців викладався російською, а окремі представники оргкомітету зачувши російську одразу на неї перекидалася.
Представлена на фестивалі російська етнічна музика звучить у Карпатах неприродно, неорганічно, вона дисгармоніює із природно-духовним ландшафтом Гуцульщини. Крім цього, особисто я сприймав її як наругу над здоровим глуздом і моїм почуттям національної гідності. Утекти в Карпати від засилля російської попси у київських маршрутках, у радіо і телеефірі, в закладах громадського харчування тощо, щоб "насолодитися" новітніми російськими "частівками"? Щоб наблизитися до творчого й гармонійного співіснування людини зі світом, який її оточує (що проголошують організатори фестивалю), варто, на мій погляд, у майбутньому при запрошенні музичних колективів ураховувати сумісність місцевого (гірського, українського, гуцульського, патріотичного) природного, культурного, історичного середовища з творчістю претендентів на участь у фестивалі. Враховуючи географічну, господарсько-культурну, цивілізаційну належність народів, напевно, природно побачити й почути у Шешорах,насамперед, представників Альпійсько-карпатської смуги Європи, Балканського півострова, можливо, Піренейського регіону та інших гірських районів Європи і Азії (Малоазійського півострова та Кавказького регіону).
Не маю наміру нав'язувати моє сприйняття іншим. Але як людина, вихована в російській культурі, хочу зазначити, що багато українців (можливо навіть більшість) призвичаїлися до свого напівзросійщеного стану такою мірою, що або не помічають і не усвідомлюють цього, або ж сприймають це як належне, як даність, від якої й позбуватися не треба, адже це, на їхню думку, є нормою. Та на наше щастя є ще такі українські землі, де етнічне перетворення не зайшло далеко, де різницю між своїм - українським, і чужим, зокрема російським, відчувають природно, не силкуючись.
Мальовниче село Шешори (місцеві мешканці роблять наголос у назві села на першому складі) є чудовим місцем для проведення подібних заходів. Якщо у когось з'явиться бажання організувати літню українознавчу школу для іноземних громадян, то знайти краще місце буде важко. Село простягнулося вздовж бурхливих берегів річки Пістиньки (Пистиньки) на 9 км. Довжина річки, що біля Коломиї зливається із Прутом, становить 56 км. (34,8 милі), площа басейну - 661 км. кв. У Шешорах на Пістиньці є кілька водоспадів, найвідоміші з яких Великий та Малий Гуки. Біля них є спорожніла туристична база, куди не так давно приїжджали туристи з найвіддаленіших куточків колишнього Союзу.
Нижче водоспадів на ріці утворилося плесо, ця місцевість має назву "Синіплясо" (певно дається взнаки польський вплив), а ще нижче розкинувся "Лужок". Від центру Шешор до районного центру (Косова) близько 8 км. Землі, підпорядковані Шешорській сільраді, межують із територіями сусідніх сіл: Пістині, Уторопів, Прокурави, Річки, Соколівки. На південному сході від села витягнулася гора Кінь, а на протилежному боці розташовані найвищі гори села Брусний та Курмитура (їхні верхівки сягають близько 960 м над рівнем моря), а також Росо-хата, Рокита, Лебедин, Радул, Млаки, Верхоблаз. У заповідному урочищі Лебедин (бл. 40 га), на висоті 650 м над рівнем моря є невелике озеро природного походження, в улоговині, яке називають
Loading...

 
 

Цікаве