WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавчий вимір регіону - Реферат

Українознавчий вимір регіону - Реферат

творцем людей, бо, пишеться у "Велесовій книзі", "собісобство наше причиною нашою було, бо своїми назвами словесне обнаружнили власні діяння "[1, 211]. Дажбог при цьому невіддільний від людської спільноти, тому що функціонує в її межах як "Розум наш". Цей Розум з'являється на вічі (на зібраннях спільноти і нарадах старійшин). Тому між народом і Дажбогом є повне взаєморозуміння, бо той завжди хоче того, чого прагне спільнота, а спільнота приймає колективні рішення, які, по суті, й єрозумом Дажбога.
Тобто дуалістичний погляд на людину й світ вироблений в межах Археолого-архаїчної парадигми на Лівобережжі доповнюється на початку парадигми Премодерною антитетикою. Так, Дажбог є нібито й творцем світу, але він і не є ним, бо виступає функцією "собісобства", представляючи, отже, колективний розум спільноти. Одночасно спільнота нібито і є центром світу, але і не є ним, бо світ рухається так, як бажає Дажбог. Крім того, сам світ "Велесової книги" набуває чіткої тричленної структури, представленої "нижнім світом" (Наве), "середнім світом" (Праве) і "верхнім світом" (Яве). Люди за життя перебувають в межах Праве, хоча зазнають нападів від Наве (напади навок або мавок та кровопивці Ями), одночасно підпадаючи під контроль Яве (неба), звідки предки споглядають життя-буття нащадків. Тому весь світ являє собою неспинну боротьбу світлого й доброго, темного й злого начал - Білобога і Чорнобога. Чорнобог насилає не тільки пітьму, а й холод та "безкормицю", проте нетривалий час. Перемагає завжди Білобог.
Можна вважати, що в загальних рисах такий світогляд панував на Чернігово-Сіверщині і тоді, коли з давньоукраїнського півдня (із Херсонеської епіскопи Костянтинопольської патріархії) в центральне Подніпров'я київською князівською владою в 998 р. було механічно перенесене християнство, тобто сукупність північно-африканських (переважно давньоєврейських) вірувань, витлумачених "отцями церкви" протягом IV - VII ст. на основі елліністичної філософії. Згодом влада впроваджує християнство в Чернігові та ще північніше - в Новгороді. Але одночасно таке впровадження означило і тривалий світоглядний конфлікт між більшістю давньоукраїнської спільноти та правлячою державно-політичною верхівкою, бо й до цього часу в Україні, де свято церкви "трійця" проголошене святом держави, не лише серед можновладців, але навіть серед християнських священників, мало хто тямить у тому, чому це "один бог", який непізнаванний і невимовний, має все-таки аж "три лиця", а не більше й не менше.
Згаданий вище світоглядний конфлікт, як відомо, здобув назву "двовірства", котре по-різному проявлялося, наприклад, на Київщині і на Чернігово-Сіверщині. Митрополит Іларіон, зокрема, поводив себе на Київщині як активний руйнівник місцевих звичаїв та міфопоетичних вірувань ("капища руйнуєм, церкви будуєм"), спираючись на державну владу й нав'язуючи силою полянському суспільству християнство [див. 3]. Але на Лівобережжі, навпаки, відбувалося пристосування християнства до світоуявлень сіверців. Виразно це проявилося у проповідях видного проповідника Чернігівської єпіскопії XI ст. Кирила Турівського. Зокрема, на свято весни, коли жителі Чернігово-Сіверщини палили креси, сповіщаючи димом (тобто "воскресінням") перебуваючим в "Ірії" предкам свою повагу до них, Кирило Турівський додавав у своїх проповідях, що одночасно з цим "воскресає" (а не "возноситься"), і тим самим отримує оновлене природним шляхом життя на небі бог християн Ісус [див. 5].
Одночасно вибірково включені в християнське богослов'я уривки вчень грецьких філософських шкіл нав'язували іншу картину світу й розуміння людини, ніж те, що функціонувало на Чернігово-Сіверщині до впровадження християнства. Для населення регіону "бога" була "подателем благ", а не "дієм" чи "деміургом", як це тлумачить християнство. Тому для сіверців богів було стільки, скільки було в довкіллі "подателів благ", починаючи від сонця - Дажбога - і кінчаючи численними дрібними джерелами води, окремими деревами чи гаями. Світ, отже, мав багато досвідно даних начал, а їхня єдність, власне, й утворювала світ. Християнство ж "перевертало" картину світу, витлумачуючи її в річищі ремісничого конструктивізму. Тобто оголошувало, що один невідомий, всемогутній і безвидний Бог спеціально створив протягом шести днів усе світове розмаїття родів і видів живого й неживого.
Суттєво змінилося й тлумачення людини. Якщо людина в українській міфології розглядалася в плані "мікрокосму", тобто як істота, причетна до всіх видимих і невидимих начал світу, то у християнстві людина була проголошена "богоподібною", отже, утаємничено-незрозумілою істотою. Тобто все добре й ганебне в поведінці людей, яке раніше здобувало схвалення чи осуд громади, треба було визнавати "богоподібним" і тим самим схвально-високим.
Відзначені та багато інших перемін, що започатковують соціокультурні особливості Лівобережного (Чернігово-Сіверського) регіону України, загалом не зникають у подальшому поступі України, а модифікуються. Навіть думка про вічне існування людини, котра сягає найглибших археологічних часів, і нині відтворюється, набувши форми твердження про безсмертя нації.
Разом з тим можна висновувати, що українознавчо-філософський аналіз соціокупьтурного регіоналізму не має самодостатнього значення, тому що він підпорядкований визначенню загального змісту ідеї "Україна" з урахуванням взаємодії притаманних йому (змісту) частин. Українознавчо-філософське вивчення початків соціокультурного процесу на Лівобережжі, як одного із засадничих регіонів України, також показує, що концентризм, будучи важливим аспектом методології українознавства, створює умови для більш всебічного осягання і представлення значущості самої України, як основоположної ідеї буття українського народу.
Зазначимо, зрештою, що результати українознавчо-філософського дослідження регіоналізму мають в цілому суттєву значущість і для державної політики, зокрема, для прийняття адекватних рішень, що стосуються політико-адміністративного поділу України на регіони та організації взаємодій між ними.
Література:
1. Велесова книга. - К., "Велесич", 1995.
2. Грушевський Михайло. Хто такі українці ічого вони хочуть? - К., "Знання", 1991.
3. Іларіон (Ларіон) Київський. Слово про Закон і Благодать. // Золоте слово: В 2-х кн. - К, "Аконіт", 2002. - Кн. 1.
4. История Украинской ССР. // В 10 - и т. - К., "Наукова думка", 1981. - Т. 1.
5. Кирило Турівський. Слово в неділю по Великодні. // Золоте слово: В 2 - х кн. - К., "Аконіт",2002. - Кн. 2.
6. Кононенко П. Adfontes.// Українознавство. - Ч. 4, 2003.
7. Костомаров М.І. Слов'янська міфологія. - К., "Либідь", 1994.
8. Кулиш П. Записки о Южной Руси. - К., "Днипро", 1994.
9. Недюха М. Українознавство як наука і навчальна дисципліна.// Українознавство. - Ч. 1,2005.
10. Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. - М., "Наука", 1988.
Loading...

 
 

Цікаве