WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавчий вимір регіону - Реферат

Українознавчий вимір регіону - Реферат

сім'ю. Якість же, тобто спосіб суто людського існування, виражається в соціокупьтурних, а не в біологічно зумовлених формах. Це значить, що не розмноження (чисельність населення, котра коливається) забезпечує виживання роду або народу (тобто групи людей, котра відтворює свій рід), а знання, інформація, котра системоюзначень і смислів гуртує людей у взаєморозуміючу спільноту. Системність її виробництва, збереження, нагромадження й передачі у спадок можуть бути забезпечені тільки соціокультурно, тобто завдяки створенню процедур та інститутів освіти.
Причому лише соціокупьтурне існування розчленовує життєдіяльність людей, наприклад, на "роботу" і "дозвілля", в той час як у тварин "відпочинок" стільки продовженням необхідного буття. Адже необхідним є неуникне, те що неможливо "обійти". Необхідність людського життя, в цьому смислі, представлена якраз роботою, працею, котра від дня до дня створює засоби життєзабезпечення. Дозвілля ж випадкове, може (коли немає необхідності працювати) бути, а може й не бути. Воно, дозвілля, безумовно, залежне від праці, яка необхідна, бо має форми імітаційного продовження у формах ігор дорослих та дітей. Крім того, дозвілля містить можливість індивідуального розвитку здібностей та реалізації хоча б мінімальних дослідницьких навиків у людини.
Виразні форми розділу життя на працю і дозвілля, як засвідчили археологічні дослідження, вперше в Україні фіксуються саме на Чернігово-Сіверщині в Мізинському поселенні. Наявність викопних музичних інструментів вказує на достатньо розвинену фантазію, і тим самим на творчі здібності того народу "археологічної культури", який мешкав 20 тисяч років тому на Придесенні і став одним із чинників українського антропо- і соціогенезу. Одночасно встановлена вченими сегментація Мізинської та подібних до неї родових общин на окремі парні сім'ї, котра з часом все більше диференціювалася у зв'язку із притоком чужорідних осіб (в межах роду поселення не мало бути інцесту), посилювала не стільки кровно-фізіологічну, скільки соціокупьтурну єдність і сприяла нарощуванню інформації, знань у поселеннях.
Таким чином, на Лівобережжі, поставали народи, яких об'єднувала спільна культурно-інформаційна спорідненість при збереженні місцевих соціокультурних особливостей. Причому осередками цієї спорідненості та місцевих відмінностей були поселення, тому що тільки в їхніх межах існують потреби в мові, як засобі і способі постійного спілкування та координації дій, а також функціонування освіти, як суспільне санкціонованого інституту передачі знань із покоління в покоління. Тому тільки в поселеннях відбувалося ускладнення технології праці внаслідок того, що дрібні винаходи інформативно сумувалися, втілювалися в знаряддях та методах господарювання. Отже, тільки в поселеннях удосконалювалося мислення, виражаючись у випадках творчості, винахідництва. Запозичення ж і додавання "чужого" до "свого" свідчать про контакти місцевих жителів з іншими територіями й народами.
Проте варто зазначити, що техніко-технологічні здобутки та запозичення рідко й обмежено змінюють спосіб життя людей в певному регіоні. Так, наприклад, кераміка й досконалість знарядь полювання на Лівобережній Україні в добу неоліту не поступалися кераміці й знаряддям, якими користувалися тоді мешканці південних і західних територій України. Проте приблизно однаковий стан в технології створення знарядь праці не зумовив перехід архаїчного населення Чернігово-Сіверщини (Зарубинецької, Юхновської та інших археологічних культур) до регулярного землеробства й пов'язаного з ним скотарства, якими вже були зайняті їхні сучасники півдня й заходу України. Тобто, незважаючи на досить досконалу технологію виготовлення знарядь праці й посуду, основу життєзабезпечення на Лівобережжі, як одного із найзаселенішого регіонів архаїчної України, становили мисливство й рибальство.
Разом з тим найхарактернішою прикметою життя архаїчного населення Лівобережжя була мирна налаштованість. Якщо на українському півдні бушували війни між аборигенами і прибулими, як правило з Азії, народами, то українська північ бурхливих зіткнень не знала. Основна боротьба точилася між археологічними народами Придесення та південними народами - кіммерійцями, скіфами, а далі й сарматами й іншими кочівниками, що намагалися підкорити Придесення. Що стосується "трипільського народу", з культурою якого нині дослідники часто ототожнюють "архаїчне українське", то частково він витіснявся кіммерійцями з півдня на Чернігово-Сіверську територію. Проте північні землі давньої України трипільці так і не обжили, хоча їхні окремі безсистемні поселення на Лівобережжі присутні.
Важливим епізодом спільних дій населення Придесення (юхновської культури) і населення археологічного українського Півдня (скіфів) була в 513 р. до н.е. війна із перським царем Дарієм. Придеснянські вояки в тій війні, порівняно із скіфами, відігравали побічну роль. Загалом же населення Лівобережжя було мало рухомим. Вплив скіфів, від вторгнення яких придеснянцям в більшості випадків доводилося захищати свої землі, був незначним, хоча дещо (поховальні обряди) й було від скіфів запозичено.
Варто підкреслити, що під владою скіфських, а згодом і сарматських царів Правобережна Україна занепадає, втрачаючи свою соціокультурну особливість. Проте Лівобережній Україні IV ст. до н.е. притаманні зростання культури й господарювання. Антично-археологічні українці, якщо можна так умовно сказати, встановлюють тісні стосунки із опонентом скіфів - Боспорським царством, що спиралося на елліністичну культуру. Значно пізніше, вже в добу Київської Русі, бачимо, що пам'ять про Боспорські землі оживає у формі завоювання Мстиславом - князем чернігівським - Тмутаракані з прилеглими до неї землями по обидва боки нинішньої Керченської протоки.
Північніше Чернігівщини, на території нинішньої Росії, згідно отриманих ще за радянських часів та витлумачених у річищі марксистсько-ленінської філософії наукових даних, за Археолого-архаїчної доби проживали андрофаги - тобто людоїдські племена. Ґрунтовних досліджень та оповідей про життя цих народів ні в Росії, ні в Україні чи де інде, поки що не створено.
Отже, в територіально-поселенському плані Лівобережна Україна (в основному територія Чернігово-Сіверщини) за Археолого-архаїчної доби являла собою специфічний регіон, що соціокультурно відрізнявся від інших регіонів давньої України. Концентровано ця специфіка виражалася світоглядне, про що в основних рисах можна мовити на основі даних, отриманих внаслідок наукових досліджень. Зокрема, російський дослідник української давнини Б.Рибаков констатує, що тривалий час на Лівобережжі існував звичай ховати покійників у "катакомбах", надаючи їм положення "ембріону" в лоні землі-матері [10, 98]. Такий звичай, по суті, вказує на те, що кілька тисяч років тому люди на Лівобережжі не відділяли себе від загально-природної циклічності існування. Навпаки, світоглядне вони розглядали себе в
Loading...

 
 

Цікаве