WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавчий вимір регіону - Реферат

Українознавчий вимір регіону - Реферат

цивілізації (будівництво житла, виробництво, наявність художньої майстерностітощо) дають підставу твердити, що 20 тисяч років тому основа регіоналізму території України вже була. Вона чітко фіксується відповідними археолого-культурологічними картами й описом мешкання людей, головним чином, у п'яти регіонах. Ними є Крим (крайній Південь), верхнє Подністров'я (переважно Буковина), Закарпаття, нижнє Подніпров'я (територія від Дніпропетровська до Запоріжжя) та середнє Придесення (територія Чернігово-Сіверщини). Вся подальша динаміка соціокультурних процесів в Україні, в тому числі й Трипільська культура, мала хвилеподібний характер. Тобто окультурення давньоукраїнської території здійснювалося внаслідок міграційних хвиль населення, що безладно ширилися через первинні осередки розселення людей і безпосередньо з них - "до центру" теперішньої території.
Одночасно українознавчо-філософська констатація плюралістичного початку формування екзистенціального змісту поняття "Україна" означає, що вся антропологічна та соціогенна основа теперішнього українського суспільства являє собою сув'язь і суміш тих антропологічних типів і "пластів культур", які функціонували в регіонах. З українознавчо-філософського погляду, формування змісту ідеї "Україна", не зводиться до пошуків "першого" вживання слова "Україна" в письмових джерелах, як і не обмежується державно-політичним актом проголошення України в 1991 р. самостійною державою. Саме по собі це проголошення є тільки "завершальним" політико-практичним етапом розпочатого в середині XIX ст. соціально-політичного і світоглядно-культурологічного процесу національного самоусвідомлення й самостояння. Але обов'язковою умовою інтерпретації змісту ідеї "Україна" є адекватне врахування в його структурі ролі саме регіонального соціокультурного плюралізму. Причому українознавчо-філософська значущість регіоналізму не зовсім співпадає з його поточною політичною, економічною або інформаційною значущістю.
Так, із згаданих вище засадничих регіонів України, тільки Нижньодніпровський (Дніпропетровськ і Запоріжжя) має нині статус провідного в політико-економічному смислі, тоді як Кримський, Закарпатський, Буковинський та Чернігово-Сіверський регіони давно до таких не належать. Одночасно у формуванні змісту поняття "Україна" статус цих чотирьох регіонів визначається саме тим, що вони, разом із Нижньодніпровським регіоном, належать до визначальних антропогенних та соціокультурних регіонів України. Тому українознавчо-філософське визначення поняття "Україна" як теоретичного вираження сучасного геополітичного й соціокультурного, в тому числі ландшафтного, комплексу, що усталився на визначеній у 1991 р. державними кордонами території нашої країни, можливе тільки з урахуванням як первинної, так і наступних вторинних, третинних та подальших екзистенціально-антропогенних регіональних складових. Вони, власне, й утворюють предметно-інформаційну структуру української сучасності, представленої єдністю різночасових пластів регіональних культур України. (Наприклад, культура Донецького, Київського, Волинського та деяких інших регіонів хронологічно молодша за культуру вихідних регіонів України.)
Таким чином, українознавчо-філософський погляд на регіоналізм українського суспільства дає можливість створити більш адекватні теоретико-методологічні передумови для сучасної політики Української держави. Зумовлене це тим, що філософський погляд ґрунтується на урахуванні розмаїття змісту України як ідеї, котра цілісно виражає соціокультурне буття нашого народу.
2. Концентризм як методологія дослідження регіоналізму.
Значущість основоположних базових соціокультурних регіонів у загальній соціокультурній динаміці українського суспільства визначається тим, що вони є центрами започаткування освоєння території України і тим самим започаткування (в антропогенному смислі) існування українського народу. Лише з урахуванням цього набуває адекватного філософського змісту судження М.Грушевського, згідно якому "теперішнє Українство се те, що було од віків на українській землі", як і те, що "діло його старе - те, що почалося багато віків тому" [2,39].
Разом з тим, наукові дослідження націєтворення показують, що кожний засадничий регіон України в цілому зробив і продовжує робити різні внески до антропогенезу й соціокупьтурної динаміки українського суспільства. Особливий внесок щодо цього процесу припадає, наприклад, на Лівобережний (переважно Чернігово-Сіверський) регіон, хоча сам внесок іще належно не вивчений, атому й належно не враховується в соціокультурній динаміці українського суспільства. Такий стан дослідження Лівобережжя, передусім, зумовлений обсягом невідомості, з якою стикаються вчені, через що нині й деякі політики, котрі самозванно проголошують себе знавцями українського народу, схильні зневажливо обзивати властиве населенню Лівобережжя соціокультурне буття хитким і несамостійним "Малоросіянством".
Незнання соціокультурних процесів на Чернігово-Сіверщині ставить і суто філософські та науково-пізнавальні питання, на які складно або й неможливо аргументовано відповісти. Наприклад, давно описане Мізинське (Мезинське) поселення людей на півночі Чернігівщини хоча й продовжує давати значний інформативний матеріал для наукового розуміння початків українського суспільства, проте продовжує ставити й питання, на які немає остаточної відповіді. Належить до них і питання про те, чи скрізь на Лівобережжі 20 тисяч років тому люди жили так, як у Мізинському поселенні?
Інший аспект невизначеності, що виявляється при дослідженні змісту національної (української) ідеї в контексті діалогічності регіональних взаємодій, пов'язаний з філософське-методологічним обґрунтуванням критеріїв встановлення якісної відмінності між соціокультурними станами в націєтворенні. Якщо брати до уваги "історичні" дослідження, то ці критерії теоретично припасовуються до геологічних епох і до астрономічних циклів так званого "параду планет", коли на одній умовній лінії розташовується співстояння планет і сонця приблизно раз на 10 тисяч років. Одночасно до таких критеріїв додається урахування способів технологічної діяльності, типи соціокультурної спадковості, форми зв'язків людей із "Нічим" (тобто типи релігійності), організація влади, управління тощо. Причому кожен такий критерій набуває форми дослідницької парадигми, що включає в себе тривимірні якості соціокультурного стану поділом відповідної парадигми на "ранній", "середній" і "пізній" періоди. (Наприклад, ранній, середній та пізній ("новий") палеоліт.)
Проте, така інтерпретація знань про антропосоціогенез вже у 80-і роки XX ст. викликала сумніви серед вчених. Наприклад, твердилося тоді, що пізній палеоліт, хоча й ділиться на три уявні "епохи", проте в цілому означення "суголосних з ними культур людини стало вже багато в чому умовним і втратило свою універсальність навіть для західноєвропейської періодизації пізньо-палеолітичних культур"
Loading...

 
 

Цікаве