WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавчий вимір регіону - Реферат

Українознавчий вимір регіону - Реферат


Реферат
на тему:
Українознавчий вимір регіону
Українознавство як знання про українське буття та життєтворчість українців у світі сягає глибин століть. Проте, систематичною наукою воно стає, по суті, лише з 90-х років XX ст., коли поновилася й утвердилася втрачена у 20-і роки XX ст. національна самостійність. Тоді, як і в 1917 - 1920 рр., зазначає директор Науково-дослідного інституту українознавства МОН України П.П.Кононенко, провідні національно-демократичні сили "в основу розбудови не лише освіти, науки, культури, а й соціально-політичної структури суспільства поклали українознавство - як політику і філософію держави" [6,78].
Українознавство як наука про життєдіяльність українського народу включає в себе, таким чином, філософський аналіз, що розглядає Україну не як предмет" серед присутніх у світі суспільних "предметів", а як ідею, зміст або, як вчили українські філософи XVII - XVIII ст., матерію, що її утворює осмислений специфічний геополітичний і соціокультурний комплекс, який сформувався протягом тисячоліть на теперішній, тобто визначеній з 90-х рр. XX ст. державними кордонами території нашої планети. Дослідження змісту ідеї "Україна" в цьому аспекті передбачає аналіз тих її частин (регіонів), знання про які утворює як логіко-теоретичний зміст української (національної) ідеї, так і теоретико-символічний образ українського народу в межах українознавства.
Таким чином, українознавчо-філософський аналіз особливостей та зв'язків її регіонів (частин) постає суттєвою складовою дослідження України як ідеї. Такий аналіз, на відміну від політико-економічного, має проводитися з багатьох підстав, про які варто говорити окремо. Тому в даній статті розглянемо лише методологічні особливості українознавчо-філософського дослідження регіоналізму і питання їх реалізації при дослідженні початків соціокультурного буття конкретного, зокрема, Чернігово-Сіверського регіону.
1. Українознавчо-філософська актуальність регіоналізм
Тема регіоналізму в сучасній українознавчій думці знову набула особливої актуальності. Якщо протягом століть, минулих після монголо-татарського погрому давньоукраїнських (руських) держав, що утворювали Києво-руську конфедерацію, істотною темою українознавства було об'єднання подрібнених між неукраїнськими державами частин української території у власній незалежній державі, то нині, навпаки, спостерігається актуалізація проблеми взаємовідносин регіонів у межах самої Української держави. Суть у тому, що забезпечення в державі суголосності суспільних перетворень на регіональному рівні визначає загальний зміст і поступ українського буття "для себе" і "для інших" у теперішньому світі.
Вислів "регіональний рівень" (рівень частини держави або суспільства) навмисне підкреслює ту безперечну обставину, що якихось чітких політичних або економічних критеріїв для означення регіонів у межах державне (адміністративне) поділеної території України, по суті, не існує. Умовний політико-економічний поділ здійснюється не тому, що регіони дійсно існують у вигляді "областей" чи "районів", а лише тому, що, заради існуючих або вигаданих зручностей управління людьми, влада на свій розсуд ділить територію держави. Свідоцтвом цього є нинішня спроба адміністративного переділу території України, критерій якого вбачається у майбутньому (коли?!) забезпеченні владою "справедливого", тобто на підставі маніпуляцій мірами можновладців, розподілу бюджетних капіталовкладень до "територіально-людського ресурсу" держави.
Проте, питання регіоналізму актуалізується в Україні не тільки завдяки потребам влади політико-маніпулятивно вирішити власні питання управління людьми з урахуванням специфіки територій їхнього проживання. Увага до регіоналізму в українознавчій думці визначається, насамперед, необхідністю філософської інтерпретації змісту ідеї "Україна" серед понять, що виражають сучасну глобальну соціокультурну та геополітичну реальність. Адже зміст державної політики може бути осмислений адекватно тільки в тому випадку, коли українознавчо-філософська теорія сформулює дійсні та умовні частини змісту поняття "Україна". Тобто теорія має дати науково обґрунтовану відповідь на питання: "Що є Україна і як вона присутня у світі?"
Твердження про те, що українознавчо-філософська теорія формулює визначення змісту України як ідеї (поняття), безумовно, бере до уваги, що, після привласнення на початку XVIII ст. Московським царством давньоукраїнської самоназви "Русь" або "Росія", українська спільнота змушена була виробляти для себе нову самоназву. Потребу в ній досить чітко в середині XIX ст. констатував П.Куліш, коли писав про те, що "земляки наші, дозволяючи називати себе Руссю, Черкасами і чим завгодно, самі себе називають тільки людьми і не присвоюють собі ніякого власного імені" [8,235].
Проте згодом, особливо протягом XX ст., була вироблена нова самоназва народу - "українці", що одночасно означило й новий етап масового самоусвідомлення українським народом своєї онтологічної специфіки серед інших народів. У зв'язку з цим варто нагадати, що зміни народами самоназв є правилом націєтворення, і самоназви багатьох теперішніх націй виникли лише протягом кількох останніх століть. Тому для філософського розуміння самоназви як свідомого виразу ідеї будь-якого народу вихідним пунктом ніколи не буває "історія", тобто сума оповідей сусідів про даний народ або оповідей створених самим цим народом. Історія завжди суперечливо й хаотично вибудовується з текстуально-інформаційних уривків, лінійно (дедуктивне) віддалених від умовно визначеної ситуації "тепер". Тому підставою філософського аналізу ідеї (назви) конкретного народу є тільки досвідне дана сучасність націєтворення. Адже й давнина - це не що інше, як все те фізично існуюче в теперішній ситуації, що було створене "колись", а нині стало знаково-інформаційним надбанням і предметним багатством національне визначеного суспільства чи держави.
Тому й при дослідженні українського суспільства, з погляду його регіонального устрою, екзистенціальним початком змісту ідеї (назви) народу постає не існуюча умовно-адміністративна розчленованість державної території, а наукова констатація основоположної, отже - вихідної і первинної заселеності цієї території. Тобто, якщо для політичного чи економічного розуміння даного (в нашому випадку - українського) народу важлива теперішня адміністративно-політична розчленованість держави, то при філософському осягненні ідеї (назви) народу враховується, що виникненню держави та її умовно-адміністративного устрою передує первинна онтологічна регіоналізація. Соціокультурно вона представлена в суспільстві науково встановленим фактом початкового заселення людьми частин наявної, тобто обмеженої державними кордонами території.
Підкреслимо, що вихідну екзистенціальну базу поняття "Україна" наука, передусім археологія та палеоантропологія, встановила протягом XIX - XX ст. Зокрема, археологічні початки
Loading...

 
 

Цікаве