WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавчі аспекти живої народної мови - Реферат

Українознавчі аспекти живої народної мови - Реферат

через мову фольклору "передається світогляд народу, зокрема сприймання космосу в органічному зв'язку з навколишньою природою, відбиваються характерні заняття людей у певні історичні часи тощо" [8, 353 - 354].
Фольклорну мову вчені вважають наддіалектною, хоч, безперечно, у ній відбиті й виразні риси говірки, особливо в оповідних жанрах. Початок вивчення говіркового мовлення належить до 2-ої половини XVIII ст. Це пов'язано, як відзначає сучасний дослідник діалектологіїП.Гриценко, "з усвідомленням територіальної здиференційованості мови" [4, 150]. Тобто були спроби окреслити межі поширення окремих фонетичних явищ української мови, здійснити топографічний опис Чернігівщини, Київщини, Галичини.
У XIX ст. інтерес до живої народної мови зростає у зв'язку із загальним піднесенням етнології, з посиленням національно-культурних рухів українців, які перебували під чужоземним гнітом на різних територіях України. Філологічні праці М.Максимовича, Я.Головацького, О.Потебні, К.Михальчука є значним внеском у дослідження народної мови. К.Михальчук уперше виділив три наріччя в українській мові - поліське, українське та червоноруське (русинське, чи русняцьке). Сучасний поділ української мови так само здійснений на три наріччя - північне, південно-східне та південно-західне. Кожне з них має окреслені межі поширення, специфічні лексичні, фонетичні та граматичні ознаки.
Безперечно, наука про українську мову не може розвиватися без уважного вивчення діалектного мовлення. Українське регіональне мовлення, завдяки своїм специфічним локальним рисам, які відображають часто архаїчні, подекуди ще первозданні лексеми чи граматичні форми, засвідчує давні праукраїнські корені, своєрідну "мовну картину світу" українців.
Українська діалектологія як наука про наріччя сьогодні перебуває у стані відродження, адже були, на жаль, і такі часи в розвитку українського мовознавства XX ст., коли дослідження говіркового мовлення вважалися неперспективним. Намітилися нові підходи ідо поняття "говір" ("говірка"), що мають не лише мовний, але й історико-культурний, українознавчий зміст, адже говірки часто співвідносяться з регіональними типами матеріальної і духовної культури українців, з окремими етнографічними групами у межах цілісного етносу (такими, наприклад, як бойки, гуцули, лемки, буковинці та ін.).
Говірка - це реальна комунікативна система, засіб спілкування мешканців певного регіону, поселення тощо. Сукупність усіх говірок складає діалектну мову, яка є тим складником національної мови, де "чи не в первозданному вигляді збереглися психологічні та культурні особливості певного етнічного угрупування, в усій повноті виражається дух нації, що, власне, і є її самобутністю"[7, 102].
Копітка праця діалектологів полягає, передусім, в уважній фіксації кожного діалектного слова, відмінного від його літературного відповідника. Почасти діалектні слова - це ще й безеквівалентна лексика, яка не має літературного відповідника взагалі. На жаль, саме такі слова витісняються літературною мовою і можуть зникнути назавжди, якщо їх не зафіксувати принаймні у словниках. Зважаючи на це, І.Чередниченко у питальнику до укладання обласного словника буковинських говірок ще в 1957 р. писав: "Наше сьогоднішнє невідкладне завдання - в найкоротший час встигнути зафіксувати з живої народної мови ті діалектні лексичні явища і факти, які мають глибоку говіркову традицію, але які поступово і безповоротно зникають" [77, 5]. Теоретичне і практичне значення словника буковинських говірок полягає в тому, що він, на переконання І.Чередниченка, повинен бути створений як "необхідний довідник для істориків української мови, істориків літератури, для етнографів, викладачів української мови, для студентів-філологів і взагалі для всякої культурної людини, що має інтерес до народної української мови" [77, 4]. Крім того, такий словник може бути ще й своєрідною пам'яткою, якою користуватимуться майбутні покоління втому разі, якщо певні діалектні явища взагалі зникнуть.
Сьогодні ні в кого вже не виникає сумніву, що жива народна мова з її регіональними говірковими особливостями є неоціненним духовним скарбом народу, надійним джерелом для дослідників історичного розвитку мови, а також для українознавчих студій. Лексика народних говорів становить великий інтерес завдяки тому, що у словах, здавна створених народом, успадкованих і збережених наступними поколіннями, відображено історичний поступ народу, його різноманітне трудове життя, його світогляд, звичаї, вірування тощо.
Відрадно, що за останні десятиріччя в Україні опубліковано низку ґрунтовних досліджень з діалектології, лінгвістичної географії, видано кілька регіональних діалектних словників, зокрема: Лисенко П.С. "Словник поліських говірок" (Київ, 1974); Онишкевич М.Й. "Словник бойківських говірок" у 2-х ч. (Київ, 1984); Чабаненко В.А. "Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини" у 4-х т. (Запоріжжя, 1992); Аркушин Г. (Луцьк, 2000), "Словник буковинських говірок"( Чернівці, 2005) та ін.
Діалектна лексика цікавить сьогодні не лише лінгвістів, але й дослідників інших гуманітарних наук. "Увага до лексики говорів, - зазначає П.Гриценко, - загострена у зв'язку з необхідністю забезпечити надійним матеріалом галузі мовознавства й суміжних наук, які безпосередньо пов'язані з реконструкцією давнішого стану матеріальної та духовної культури носіїв мови" [5, 3].
Культурологічна площина живого простору поширення говірки зосереджена в поділі діалектизмів на певні тематичні групи, зокрема на ті, що пов'язані з суспільно-історичним розвитком етносу, його культурою, звичаями, і ті, що відображають побут, локальну господарську діяльність. Окремі тематичні групи лексики репрезентовані у працях Н.Никончука ("Сільськогосподарська лексика правобережного Полісся" - Київ, 1985); В.Кириленко ("Лексика тваринництва поліських говорів" - Суми, 1991); Т.Гримашевич ("Словник назв одягу та взуття середньополіських і суміжніх говірок" - Житомир, 2002), Н.Хобзей ("Гуцульська міфологія. Етнолінгвістичний словник" - Львів, 2002) та ін.
Особливо важливим аспектом роботи діалектологів уважаємо записи та видання діалектних текстів. На думку П.Гриценка, "діалектні тексти репрезентують реальне буття мови, склад, функції мовних одиниць, динаміку її форми і змісту; це реальність мови, не затиснена і не трансформована вузькими берегами нормативних приписів і обмежень, як у літературному різновиді мови" [6,12].
Ще в 1928 р. О.Курило опублікувала "Матеріали до української діалектології та фольклористики", де
Loading...

 
 

Цікаве