WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство у структурі наук в Україні - Реферат

Українознавство у структурі наук в Україні - Реферат

своєрідний неспинний рух "хвиль" впливів та взаємовпливів, що виходять із різних центрів планетарного буття людей. Вже у 30-і роки XX ст. С.Русова вважала, що будучи переміною в розумінні та привласненні сутностей, поступ започатковується, як правило, окремою творчою особистістю, захоплюючи у свій теоретико-діяльний обшир все нових і нових людей. Тому-то поступ і набуває форми концентризму, бо весь час зосереджує увагу на пізнанні взаємодій сущого і сутностей, єдиного і його частин, мікрокосму й макрокосму, зрештою, різноманітних центрів і концентрів.
Загальна особливість учення про поступ, таким чином, виражається змістом і знанням принципу єдності сущого й сутностей. Важливою особливістю його змісту, крім інших, вказаних вище, є те, що ця єдність представлена етноцентрично, тобто як існування конкретного народу, в якому неможливо виділяти і протиставляти теоретичне і практичне ставлення до дійсності без того, щоб не втратити розуміння принципу. Будучи етноцентричним, а не мультинаціональним, українознавство, як і будь-яке вчення про конкретний народ, враховує, що існування нації - це не "сталий" або "непорушний" розвиток, а постійні "мандри", тобто перебування в найрізноманітніших екзистенціальних ситуаціях. Тим самим в українознавстві враховується, що дійсний і справжній національний світ - це не "країна", а Батьківщина, Материзна і терен буття українства, всього, що ним створене свідомо і не усвідомлено, що присутнє й набуло науково-раціонального пояснення.
Українознавство в цьому розумінні утворює науково-філософський мікрокосм, який досліджує суще (Україну та українство), не поринаючи в гадання про те, що "може бути" або що людям мріється. Тому спільнота українознавців домагається від своїх досліджень і від інших наук лише правдивості. Адже українознавче, тобто цілісне наукове розуміння сущого, - це не копія наявного, а саме правда. Вона утворюється як екзистенціально-пізнавальна розбіжність між уявленням проте, що нібито "має бути", й інформацією про те, "що вже було".
Специфіка відносин українознавства із функціонуючими в Україні науками проявляється, у зв'язку із зазначеним вище, в тому що воно одночасно принижує і підносить значущість наукових пояснень як відбулого, так і майбутнього. Адже те, що відбулося і що виражене знанням про відбуле, не відповідає на питання про те, як далі бути, хоча відбуле завжди присутнє "тепер" як нерухома основа буття та предмет досліджень. Також і майбутнє, як учив іще М.Драгоманов, - це не більше, як різновид "тьми", предмет гадань, а не переконань та розрахунку, що можливе тільки за наявності відомих і визначених умов.
Через це в українознавчо-етноцентричному розумінні поступу головним є не увага до непорушної предметності й маєтності, котрі, насамперед, цікавлять науку та культурознавчо-етнографічну україністику, а "дороги", тобто сам спосіб існування українства. Таким чином ураховується, що предметність і власність ("пам'ятники культури") - це не тільки основа буття українства у своїй Батьківщині та у світі, але й чинники, котрі перешкоджають, затримують, консервують його поступ.
Це яскраво видно на прикладі природної та технологічної обмеженості енергоресурсів України, що, безумовно, не суперечить безмежним можливостям будівництва "історичних пам'ятників". Освоєна й присвоєна предметність є чинником, який сприяє прискоренню поступу в тому чи іншому напрямку серед численних світових "доріг", бо в Україні є дещо таке унікальне (наприклад, поклади марганцевої руди), що відсутнє у інших народів. Тому й дороги поступу як в Україні, так і України у світі, являють собою безмежний лабіринт, де повно різноманітних закутків безвиході. Конкретні науки в цьому смислі особливі саме тим, що вони досліджують фрагменти (уривки) напрямків дій, знання про які необхідні для корегування тих доріг, на які помилково, без належної аргументації, можуть указати українознавці. Не обговорені стратегічно й глобально висновки можуть спрямувати поступ у нікуди й запропонувати українству "успішно" здобувати бездонну, наприклад, порожнечу "антикорупційної боротьби" можновладців.
Отже, коли українознавство обґрунтовує зміст принципу єдності сущого й сутностей як поступ, тобто як безладдя перемін, то йдеться непро метафору, а про констатацію факту, згідно з яким в українстві і його оточенні відбуваються різновекторні переміни. Причому особливість науково-раціональних перемін така, що вони реалізують здобутки пізнання становища українства у себе на Батьківщині та у світі, котрі доповнюються ще й ірраціональними аспектами діяльності людей. Але якщо змінюється щось на основі науково виважених аргументів, то зроблене відчужується від тих, хто діє. Отже, в суспільстві створюється не лише нове, але й дещо недоладне, нераціональне й ірраціональне.
Саме тут і виявляється, що не "маса народу", а тільки окремі люди, які володіють науково-раціональними методиками, можуть існувати самостійно в загальній ситуації суспільного безладдя. Такі люди досліджують українство, перебуваючи
"в гущі подій", але саме дослідження нібито ставить їх "вище подій", тобто ніби відчужує від подій. Таке дистанціювання, спроможність бути серед подій і одночасно вище їх, також характеризує статус українознавства у структурі наук.
Як учення про єдине (Україну), українознавство, функціонує у відношеннях з науками, що є в Україні, зрештою, як вітчизняне теоретико-методологічне дзеркало, в яке пильно вдивляються вчені різних професій, котрі усвідомлюють Україну як свою Батьківщину, з якою вони перебувають у нерозривному особистому зв'язку. Воно - це теоретичне дзеркало - розщеплюється під поглядами вчених на такі особливо важливі соціокультурні й предметні моменти, без яких конкретні науки не спроможні раціонально адаптуватися до архетипів та змісту українського самостійного світобуття.
Враховуючи таку непересічну значущість українознавства у системі національної науки України, його виняткову теоретико-методологічну функцію в системі української культури, цілком очевидно, що суверенна Українська держава повинна мати Академію українознавства.
Література:
1. Августин Блаженный. О граде Божием. - Минск - Москва, Харвест - АСТ, 2000.
2. Баранівський В.Ф. Релігійні чинники в системі українознавства і вищої школи України. // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. Т. VІ. - К., 2005.
3. Гавалешка Остап. Українська наука: перехід від військових завдань до вирішення мирних проблем, зумовлених економічною доцільністю.// Українське суспільство на шляху перетворень: західна інтерпретація. - К., "КМ Академія", 2004.
4. Гнатенко П.И. Национальная психология. - Дніпропетровськ, "Поліграфіст", 2000.
5. Еріксен Томас Гілланд. Швидкий і повільний час в інформаційну добу. - Львів, "Кальварія", 2004.
6. Зарубінський Олег. Про застосування ума і такту... // Голос України, 30 вересня 2005 р.
7. Кононенко П.П. Українознавство. - К., Либідь, 1996.
8. Коновалюк Валерій. Пріоритетність економічного розвитку - шлях до порятунку України. // Голос України, 7 жовтня 2005 р.
9. Мартен Домінік, Мецжер Жан-Люк, П'єр Філіп. Соціологія глобалізації. // К., "КМ Академія", 2005.
10. Наука в "суспільстві знань". // Урядовий кур'єр, 2 листопада 2004 р.
11. Прокопович Теофан. Філософські твори. - К., Наукова думка, 1979. - Т.1
Loading...

 
 

Цікаве