WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Українознавство у структурі наук в Україні - Реферат

Українознавство у структурі наук в Україні - Реферат

тенденцій, викликів і загроз. Українознавство утвердилося, таким чином, як наука про легітимність українського суспільства в умовах ліберальної тоталітаризації. Лібералізм вимагає відмовитися від здобуття безкінечної мети "будівництва комунізму" і перейти, знов-таки, до здобуття невизначеної мети "бути європейцями" в Європі, створивши в Україні "європейське" споживання в неясних обсягах та в хиткій обстановці планетарної сировинно-енергетичної кризи.
Потрібно зазначити й те, що реалізація принципів тотального лібералізму дезорганізувала в Україні всю попередню систему соціальних відносин. Створена в добу "комуністичного будівництва" денаціональна структуризація суспільства в контексті марксистського вчення про відмирання націй та їхню заміну "міжнародним робітничим класом" була зруйнована. Вперше виявилося, що в Україні функціонує мультинаціональне (а не "багатонаціональне"!) суспільство. Тобто таке суспільство, в якому прибулі різними шляхами представники інших народів утворили мозаїку власних соціокультурних вкраплень на Батьківщині українського етносу. Більше того, окремі політизовані групи національних меншин (головним чином "русские", а не "россияне") забажали приєднання частин території Батьківщини українського народу до міфічної "общей родины".
Все це також зумовило появу наукової потреби по-новому осмислити статус українського етносу у своїй Вітчизні з урахуванням функціонування в культурі України мультинаціонального фактора. Цей фактор є нині супутником урбанізації кожного індустріалізованого суспільства, котре раніше було мононаціональним.
Одночасно представлена в Україні "підприємствами-мережами" глобалізація також стимулювала потребу в цілеспрямованому вивченні буття українців у себе на Батьківщині та у світі. Адже такі підприємства, хоча й існують нині у просторі України, по суті, майже не перебувають в юрисдикції нашої держави. Тобто в сучасній соціокультурній ситуації виникли такі питання (взаємовідносини українців як "титульної" нації із національними меншинами, влади української держави і влади міжнародних корпорацій (підприємств-мереж), української культури із мозаїкою "вкраплень" культур інших народів, із сегментами представлених в Україні неукраїнських національно-екзистенціальних світів тощо), котрі адекватно могли вирішуватися тільки внаслідок наукового дослідження життя всього українства.
Таку потребу могла задовольнити лише наука про систему світобуття українців як народу, якою і стало сучасне українознавство. Тим більше, що мупьтинаціональність у політико-правовому аспекті означає, що в сучасній Україні можна створити унітарну державу, але неможливо створити мононаціональну державу, тому що "традиційна держава-нація не є вже єдиним володарем загального інтересу", бо "вона змушена бути більше стратегом, який втрачає частину своєї влади і мусить входити в міжнародні мережі, користуючись своїм впливом" [9, 93].
Більше того, науковці висувають вагомі докази правдивості твердження про те, що вимоги створення держави-нації соціокультурно втратили сенс. Держава-нація, або "політична нація", нині визнається як уявне місце абстрактного патріотизму західноєвропейської (французької) людини Декларації 1789 р. Тобто вимога відновити державу-націю нині вважається реанімацією утопічних вимог відновлення держави міських санкюлотів (пролетарів) як "відщепенців цивілізації" [9, 202]. Реально така держава рівна нації типу СРСР, де проживав би денаціоналізований, але русифікований "єдиний радянський народ", будувалася не стільки силами й інтелектом "санкюлотів", скільки за рахунок селянства, котре становило більшість націй, підданих владі СРСР.
Крім того, саме тенденція Української держави до посилення солідарності із світовою спільнотою вимагає, щоб український "електорат" стабільно підтримував політику своєї держави. Разом із тим така солідарність означає, що влада в Україні вирішуватиме досить парадоксальну задачу. Під формулами патріотизму вона домагатиметься, від більшості українських громадян космополітичної, тобто глобалістично-ліберальної ідентичності, але при цьому ще й національно-культурної визначеності. Це ще раз засвідчує, що сучасне українознавство розгортається не стільки на традиціях націоналізму, який був альтернативою інтернаціоналізму XIX ст, скільки на ґрунті сучасної, більш радикальної, напруженої та багатопланової суспільної суперечності.
Суть цієї суперечності полягає в тому, що глобалізація, в яку включене українське суспільство, вимагає соціокультурної універсалізації внаслідок зростання соціокультурної мультинаціоналізації. Але одночасно діє антиглобалістична тенденція збереження ідентичності України як однієї і єдиної, отже, неповторної Батьківщини української нації. Безумовно, українознавство враховує зміст цієї суперечності, акцентуючи при цьому планетарну унікальність буття українського народу та особливості його наукового дослідження.
2. Українознавча визначеність науки
Мовлячи про систему наукового дослідження українства, треба казати й про місце в ній українознавства. У зв'язку із цим, варто підкреслити, що національні особливості науки найвиразніше проявляються в міжнародних та міждержавних культурно-освітніх відносинах. Саме на цьому рівні яскраво визначається специфіка національно-культурної диференціації, передусім, об'єктного поля тих наук, які можуть мати одну й ту саму назву. Так, для культури однієї країни, наприклад, агрономія постає як наука, об'єктом якої є вирощування тропічних рослин, тоді яку культурі іншої країни агрономія може розумітися, скажімо, як наука про культивування рослин, що ростуть тільки у приполярній зоні нашої планети. Тобто, маючи одну й ту саму назву, інтерпретація структури об'єктів науки в цілому може виражати особливості різних конкретних національних суспільств. Причому інтерпретація науки включає також прямі або опосередковані вказівки на те, на що даний народ звертає основну увагу, що вважає суттєвим, а що - побічним; що він може визнавати істотним та істинним, а що - помилковим чи навіть хибним. Національні відмінності науки проявляються також у ментально-мовних особливостях, у міжнародних наукових дискусіях тощо.
Отже, світова наука функціонує, не тільки яктеоретико-уявна сукупність творчо-безладних (ініціативно-свободних) досліджень, але і як нескінченний діалог спільнот учених із різних країн, що мають оригінальні погляди на події, явища і речі. Вперше в Європі це масштабно проявилося в дискусіях XVII ст., що йшли між британським емпіризмом, французьким раціоналізмом, єврейським монізмом (спінозизмом), німецьким монадологізмом і схоластично-космополітичним глобалізмом томізму.
Разом із тим, система національної науки завжди однобічна й обмежена. Адже вся нація не складається тільки з учених, та й буття кожної нації геополітично спеціалізоване, тобто зосереджене на певній частині планети. Через це в національній науці можливі піднесення, коли активізується суспільна діяльність у різних напрямках і зростає потреба пізнавати й привласнювати нові предмети і явища. Можливі також застої, кризи та занепад інтелектуального потенціалу, якщо життєтворчість народу стає одноманітною і тим самим завмираючою. Обсяг, стан і зміст об'єктів науки в цьому смислі репрезентує глобальну життєспроможність нації. Річ у тім, що соціокультурне становище нації у світі в цілому адекватне станові її пізнавальної системи, насамперед науки,
Loading...

 
 

Цікаве