WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Трубіж тривоги нашої (Борис Олійник) - Реферат

Трубіж тривоги нашої (Борис Олійник) - Реферат

тремтить і чадіє любисток!
Травневий шал - до забуття любити -
Лишає обережні береги.
Усе в чеканні: спілі краплі рос,
Земля і місяць, вишні і тополі.
І тиша в тиші. І туман у полі.
І навіть вуж нечутний, мов донос.
Не оскверни цю мить і не поруш
Цинічним словом чи гріховним жестом,
Коли сріблом здаються кусні жерсті
І золотом - окалини калюж.
Бо встане день і буде править суд.
Він цей міраж розвіє і остудить,
І поведе нас у робочий будень,
Де все таке, як і насправді суть.
Усе в чеканні: від зорі до пня...
Ти не сумуй, що промине ця казка.
Усе в чеканні істинної ласки,
Бо навіть ніч свого чекає дня.
БАЛАДА ВІРНОСТІ
Всім удовам війни присвячую
Застогнало, заплакало,
- Чи сова чи вдова?
Покотило байраками.
Задиміла трава.
Недобілене окало...
Щітка випала з рук.
Тільки здавлено охнула,
І осіла на рунь.
...Він спіткнувся край битого
За сусіднім селом.
Підняли на граніт його
В піднебесся чолом.
...Прийде, здійме натруджені
У небесну безмеж:
- Що ж ти довго так, суджений,
Все додому не йдеш?
Скільки білено около,
Стільки сипався квіт.
Вже онуки, як соколи,
Розлетілись у світ.
Вже й сусіда не сватає -
Удівець-самина.
Вже і свято не святиться,
А тебе все нема.
...Поховати замовила
Біля того села.
Побілила ще й около,
І покірно лягла.
На причасті отерплими
Прошептала душа:
- Я до тебе хоч... мертвою,
Мій єдиний, прийшла...
КРЕДО (КАНТАТА)
IV
Я гордий, як козацький предок мій,
Що перед можними не скинув шапки.
Я не просив у бога ласки й шани,
А чорта весело гукав на бій.
Та з непокритим молодим чолом
Стою, схилившись у пшеничнім німбі,
Пред образами матері і хліба,-
І меч мій проростає череслом.
V
Такий, як є, стою на кружині.
Мені нема що від людей ховати:
Он сад цвіте. Он... одцвітає мати.
Он батьків сміх... у рамці на стіні.
Стоять баби - в онуках квіт їх днів.
Стоять тітки у бабиному літі.
Дядьки - зніяковілі, ніби діти,
Від сяєва державних орденів.
Це - мій народ. Спогорда не дивись,
Що руки в нього з праці вузлуваті,
Душа ж його пречиста, яко свято,
А в серці дума й пісня обнялись.
Я весь у нього. Весь він - у мені
Своєю колосковою судьбою:
З веселим сміхом понад градобої,
І з павутинням думи по стерні,
Зоря любистком пахне над Дніпром.
Пливуть отари в надвечір'я з паші.
Це все - моє. Це все довіку - наше.
Але й твоє, коли прийшов з добром.
Заходь у гості. Ось моя рука,
У щедрості надійна й незрадлива.
Вона розквітне гілкою оливи,
Коли відчує щирість кунака.
Та як відчую на долоні знак
Підступних пальців в метушні лукавій,
Моя десниця в зненависті правій
Злютується в ротфронтівський кулак.
Від імені святих отецьких ран,
Від імені знамен моїх урочих
Я кину в очі хижій поторочі
Коротке, як удар: "Но пасаран!"
VI
Гуде планета в буднях, як вокзал,
Встають проблеми, тихі і великі.
Рішуче написав в анкеті віку:
"Я - комуніст".
І цим усе сказав.
ДВОБІЙ
Вони стоять супроти в полі Віри,
- Світань Христа і темінь три по шість.
Між ними царств і людності - без міри,
Юдоль землі і неба благовість.
На шальках терезів у перетязі -
Дві чаші в супротивній рівновазі.
Що в лівій - зиск і всі багатства світу
З розгулом плоті й відьомських весіль.
У правій же - Нового Заповіту
Легкий сувій апостольських часів.
І лиш хитнеться в сутемінь бездонну
Скоромна чаша з приданим мамони, -
Як одесную невидима змага
Поновлює вселенську рівновагу.
І до Страшного суду сила вража
Не змінить лад без Божого перста.
Бо навіть цвях з Христового Хреста
Все золото мамони переваже.
***
Так гарно починав!
Громада вдячним ладом
Просила:
- Не соромся стати нам на плечі,
Щоб далі бачити.
Та не забудь, до речі,
І нам звістить:
Що ж там, за небоспадом?
На плечах встоявши,
затим на шиях всівся,
Забувши, хто й по що
підняв його до висі.
Вони ж і досі,
як покірні вівці,
Від нього ждуть згори
на добрі вісті.
ДИПТИХ З МАЙДАНУ
І
Це ще у тому столітті,
- В тому столітті було:
Біла сорочка на вітрі
Рвалась з-за спини о крило.
Біг я, веселий і босий,
Серед гречаних медів.
Сонце купало волосся,
Світ мені юно радів.
Повз піонерів у полі
Біг я, не знати куди.
Мати ударила в поли,
Батько схмарнів:- Не впади. -
Біг я. Усе мені пахло,
Все закликало в зеніт.
Мить ще - і вишугну птахом...
Вибух - і обертом світ.
...Скільки ж минуло, відколи
Стямивсь? Згадати недуж.
Все, ніби й знане довкола,
І незнайоме довкруж.
(Жити в часи несусвіття,
Коли на шальках біди
Рік переважить століття,-
Господи, не приведи!)
Тільки ж, здається, учора
Біг він назустріч мені
У піонерській рідні,
А вже сьогодні в покорі,
Сивий, лежить у труні.
Поруч - медаль по війні.
Хто ж це так люто, так чорно
Викреслив роки і дні?!
II
Через майдановий простір
Йду, мов Христос - по воді.
Ген, на високім помості
Збились новітні вожді.
Знизу, на відстані чемній,
Так, щоб не дуже й здаля,
Звично тусується челядь,
Граючи короля.
Бомж з бородою від Маркса
Так видивлявсь понад маси,
Що аж набігла сльоза.
Певно, забувши про темник,
Раптом вже й зовсім не в тему
Сонно сказав:
- Як би зависоке, брате,
Не випадало стояти
І на якому щаблі,
- Все ж доведеться лежати
В землі. -
Це ж він кому і до чого
Ляпнув ні з сього ні з того?
Так я й не втямив... їй-богу.
ЄВРОПІ
Ми тут жали ще до часів попиту.
Наш корінь у земну вростає вісь.
І перше, ніж учити нас, Європо,
На себе ліпше збоку подивись.
Ти нас озвала хутором пихато.
Облиш: твій посміх нам не допече,
Бо ми тоді вже побілили Хату,
Як ти іще не вийшла із печер.
Живи собі, уходжено і сито.
Ми не питаєм з усміхом кривим,
Якою б ти була у цьому світі,
Аби ми плуг, і колесо, і жито
Не дарували пращурам твоїм.
Ми ж не виказуєм, якунедолю
Тобі вістило знаками біди,
Аби козацький стан у Дикім Полі
Не зупинив азійської орди.
Живи собі.
Ми зі своїм уставом
Не сунемось до тебе в монастир.
Але дозволь і нам за отчим правом
По-своєму облаштувати двір.
Так, ми в ґешефтах - і невмілі, й сірі.
Ви ж на торгах сягнули верховіть.
Та навіть вам шагреневої шкіри
В раковий час усе ж не докупить.
Земні діла сповна оплатить небо.
І в Судний День воздасться всім ущерть:
І тим, хто зрадив побратимство Ельби,
І тим, хто сербів рокував на смерть.
Життя мина. Усі ми перебудем:
Хто - при бандурі, хто - при гамані.
А що вже по собі залишим людям,
Судити не тобі, і не мені.
Відкриті наші предківські чертоги
Усім, хто має помисли незлі.
Прийдіте з миром! Та, заради Бога,
Не вчіть нас жить на батьківській землі.
У кожного - свої герби й
Loading...

 
 

Цікаве