WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Трансформація відносин власності в Україні: економіко-правові аспекти - Реферат

Трансформація відносин власності в Україні: економіко-правові аспекти - Реферат

умовах, що і материнські підприємства, сплачувати частину прибутку в держбюджет. Проте внесення до складу платників дочірніх підприємств і підприємств, що мають державну частку в статутному фонді (капіталі), перетворило процедуру сплати держдивідендів у подвійну їх сплату. Адже сплачуючи дивіденди в бюджет і нараховану на них суму авансового внеску з податку на прибуток, материнськепідприємство фактично здійснює їх оплату за себе і за своє дочірнє підприємство.
Аналіз приватизаційного процесу в Україні дає можливість зробити прогноз: орієнтація на продаж високоліквідних та інвестиційно привабливих підприємств з метою одержання гарантованих доходів до бюджету буде супроводжуватись накопиченням у державному секторі неліквідних та інвестиційно непривабливих підприємств.
Варіантів виходу із ситуації, що склалася, небагато: залишити під контролем держави тільки найкрупніші стратегічні підприємства (НАК "Нафтогаз України", "Укрзалізниця", "Енергетична компанія України" та інші), а решту холдингів або ліквідувати, або кардинально реформувати.
Періодично проводилось реформування державних холдингів. У 2003-2004р. мова йшла про те, що держхолдинги не виправдали себе і тільки створюють проблеми для держави, тому їх треба або приватизувати, або ліквідувати. Над тим, щоб реорганізувати або приватизувати "Надра України" або "Хліб України", навіть не задумувались. При цьому в українському законодавчому полі немає документа, який би чітко регламентував правовий режим передачі акцій ВАТ, що належать державі, в установчі фонди холдингових компаній.
У лютому 2004 р. Верховна Рада прийняла за основу проект закону "Про холдингові компанії в Україні". Але частина його норм, покликаних зробити роботу холдингів прозорою і запобігти незаконному відчуженню держмайна, завадила проходженню законопроекту: вони виявилися невигідними приватним бізнес-групам, що працюють в металургії та гірничорудній галузі.
Керівники державних холдингів, що живуть за власними статутними документами і мають високий рівень незалежності, звикли до того, що кожного року їх компанії перевіряють Контрольно-ревізійне управління, податкова адміністрація, Рахункова палата. У березні 2005 р. Уряд прийняв рішення про масштабну перевірку фінансово-господарської діяльності 29 холдингових компаній. Але обов'язкові системні, а не епізодичні перевірки державних підприємств, контроль не тільки за використанням бюджетних засобів, а й за використанням державного майна. Потрібно створити систему попереджень правопорушень, адже потім повернути розтрачені засоби практично неможливо. Тому необхідний попередній контроль.
Актуальним для України є перехід на європейську модель публічного використання державних ресурсів. Прийняття Закону України "Про управління об'єктами державної власності", безумовно, можна вважати позитивним у житті країни, хоча й із значним запізненням. Конституція України у статті 116 вимагає забезпечити управління об'єктами держвласності на основі спеціального закону. З іншого боку, даний закон зовсім не ідеальний з точки зору практичних можливостей законодавця, він містить як позитивні, так і негативні для суспільства та економіки елементи.
Позитивними рисами даного документа можна вважати:
формування цілісної системи управління об'єктами державної власності;
введення єдиного порядку обліку таких об'єктів;
введення аналізу ефективності їх використання;
створення механізму відбору фізичних та юридичних осіб, яких призначає держава в якості своїх представників на цих об'єктах;
додаткове стимулювання держслужбовців за належну та якісну роботу;
єдиний процес відчуження державної власності незалежно від того, чи проходить це за умов приватизації, чи якогось іншого процесу;
створення механізму формування державних холдингових компаній і управління ними.
Держава і раніше мала певний контроль і важелі впливу на ситуацію у даній сфері, але цей закон уніфікував і впорядкував їх, дещо перевівши з площини підзаконних актів до рівня законів. Тому вже сьогодні можна сказати, що закон посилить державний контроль як за рухом активів, що знаходяться під контролем держави, так і за ефективністю їх використання.
Проте є і негативні риси цього закону:
- гіпертрофованість ролі державної власності порівняно з приватною власністю, а саме наявність певних переваг, що не відповідає Конституції України;
- випадання з поля зору такого виду активів, як бюджетні кошти і технології управління ними; відсутність зв'язку між активами у реальному секторі економіки та бюджетними коштами;
- відсутність чіткого визначення такого важливого поняття, як "державний контролер", його ролі та обов'язків, ступеня впливу на роботу підприємств.
Документ містить певні формулювання, що можуть перетворитись у значні незручності при подальшій роботі з ним у суспільстві. Це може бути протиставлення казенних і державних підприємств, які, згідно із законом, не є спорідненими. Це руйнує логічний поділ державних підприємств, який вже склався в Україні, на два види - державні комерційні та державні казенні підприємства.
Крім того, декларація української влади своїх намірів щодо зближення із Європою та невідповідність заяв і реальних кроків викликає непорозуміння. Наприклад, дуже дивним видається надання переваг державі як власнику преференцій у визначенні особи, яка буде завідувати підприємством, над іншими власниками.
Особливої уваги вартий пункт, що стосується відкритих державних товариств, які, відповідно до прописаних правил, не можуть вільно виходити на публічне розміщення своїх акцій. Тому акціонерні товариства з державною часткою більше 25% можуть називатись відкритими, хоч де-факто вони будуть залишатись закритими. Дещо незрозуміла і поведінка Кабінету Міністрів України, який, з одного боку, підтримує цей закон, а з іншого - подає законопроект "Про акціонерні товариства", де присутні більш справедливі умови роботи власників, які є міноритарними акціонерами, чи то державними, чи іншими.
Таким чином, Закон "Про управління об'єктами державної власності" у даному вигляді неприйнятний для нашої держави, якщо метою влади є довгострокове зростання економіки та підвищення інвестиційної привабливості України. Документ варто доробити у його "вузьких" місцях і таки прийняти, бо закон, що регулює відносини у даній сфері, необхідний. Ясність у документі забезпечить ріст обсягу іноземних інвестицій в економіку країни, бо у потенційного інвестора не виникне проблем із розумінням процедур та механізмів, що існують у системі.
Отже, слід зробити наступні зміни до вказаного Закону:
прописати роль і функції державного контролера, величину його впливу на діяльність підприємств;
урівняти державу як одного з акціонерів з приватними акціонерами (фізичними і юридичними особами);
узгодити даний закон із законом "Про відкриті акціонерні товариства" у місцях, що стосуються таких
Loading...

 
 

Цікаве