WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Трансформація відносин власності в Україні: економіко-правові аспекти - Реферат

Трансформація відносин власності в Україні: економіко-правові аспекти - Реферат

фельд'єгерського та спеціального зв'язку; об'єкти державноїметеорологічної служби; національні культурні та історичні цінності; об'єкти освіти, науки, культури, що фінансуються з бюджету (ті, що належать підприємствам, можуть приватизуватися); майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї, наркотиків та радіоактивних речовин; атомні електростанції тощо.
Перегляд господарської концепції державного сектора, курс на роздержавлення і приватизацію повинен призвести не до скасування особливих функцій державного сектора, а до надання останньому більшої ефективності і динамічності.
2. Приватизаційні процеси в Україні (1991-2005рр.)
2.1. Причини, передумови та особливості приватизації в Україні
Процеси приватизації (в широкому їх тлумаченні) в Україні були розпочаті ще за часів існування Радянського Союзу. Результатом здійснення приватизаційних процесів було створення кооперативів нового типу, орендних підприємств на основі державних, різних форм комерційних підприємств, а також підприємств з участю іноземного капіталу. Але за умов монопольного становища державної власності і планової системи, неподільного контролю над розподілом матеріальних та фінансових ресурсів приватний сектор міг зайняти лише незначний простір.
Зміна форм власності в нашій країні була обумовлена необхідністю відходу від надмірного одержавлення та монополістичного керування з боку держави економікою та майже усіма сферами суспільного життя. З цієї точки зору приватизація є важливою складовою частиною системної економічної реформи. За рахунок зміни форм власності, трансформуючи командно-адміністративну економічну систему, суспільство має надію одержати ефективний механізм господарювання.
Зважаючи на складність процесів реформування відносин власності, їх широкомасштабність, необхідно було враховувати світовий досвід і коригувати законодавчу базу з метою запобігання негативних соціально-економічних наслідків.
Роздержавлення, що проходить в Україні, принципово відрізняється від аналогічного процесу в країнах із розвиненою ринковою економікою.
Перша і головна відмінність українського роздержавлення від західного полягає в тому, що на Заході не було таких прецедентів, коли власність у граничностислі строки перетворювалася із суспільної і державної у приватну. В усіх країнах і за всіх часів процес розподілу власності - один з найбільш делікатних і болісних. На формування класу сучасних власників на Заході пішло декілька сторіч. Крупна власність, частіше усього нерухомість, засоби виробництва наживалися поколіннями людей. Процес формування класу власників (принаймні поза екстремальними умовами) завжди був історично легітимним і тому тривалим. Навіть у такому випадку розподіл і перерозподіл власності - вельми болісний у соціальному розумінні процес. У жодній країні він не відбувався відповідно до якого-небудь організаційного плану та в історично короткі терміни.
Друга принципова відмінність роздержавлення від західного полягає в тому, що, в силу історичних причин, переважна частина населення в Україні практично не має коштів для придбання нерухомого майна. Особливо ця обставина посилилася після лібералізації цін, у результаті котрої велика частина населення позбавилася своїх трудових заощаджень. Усе це потребує цілком іншого підходу до купівлі і продажу нерухомості, оскільки сьогодні надання безумовного права одержувати у приватне володіння суспільну власність за гроші означає закріплення незаконно отриманих в останні роки коштів шляхом вкладення їх у нерухомість. Отже, такі обставини не створюють надійний соціально-політичний фундамент господарювання в Україні. А при застійній погрозі соціального вибуху про ефективність суспільного виробництва навіть не може бути мови.
Третя принципова відмінність полягає в тому, що економіка України надзвичайно централізована і монополізована, а це робить просту передачу промислових гігантів із державних рук у приватні неефективною і навіть небезпечною.
Четверта принципова відмінність українського роздержавлення від західного полягає в тому, що нові власники у переважній своїй частині навряд чи мають достатнє уявлення про те, що з цим майном робити. Підставою для такого твердження служать наступні обставини:
а) недостатня ментальна підготовленість населення до ринкового типу господарювання;
б) тривалість формування ринкового культурного середовища;
в) низький рівень компетентності як законодавчої, так і виконавчої влади.
Крім того, особливістю економіки України є те, що в її господарській структурі переважають галузі, які потребують дотацій з боку держави, а тому важко піддаються реформуванню. Структура ж народного господарства країни оцінюється як складна для перетворень, бо її основу становить: сільське господарство - 21,7%, промисловість - 43,3% (в тому числі металургія - 21,4%), енергетика і паливна промисловість - 24,4%. Якщо до цього додати, що країна ще не має достатньо інтегрованого у світовий простір і діючого за законами конкуренції ринкового господарства, то неминучим є висновок про те, що наша економічна система об'єктивно не може відмовитися від активної ролі в державі.
Вищезазначені відмінності свідчать про неможливість (і навіть небезпечність) необдуманого копіювання моделей приватизації інших країн для використання в Україні.
Основними законодавчими актами, що регулюють процеси приватизації в Україні, є Закони України "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств" (малу приватизацію), "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" та "Про приватизаційні папери". В цих законах визначені основні принципи, засоби, суб'єкти й об'єкти процесу приватизації. Положення цих законів розвивають і доповнюють Укази Президента України та інші законодавчі акти.
Щорічно Верховна Рада України затверджувала Державну програму приватизації, яку подавала на розгляд у Кабінет Міністрів України. У цій програмі визначаються основні цілі, пріоритети, засоби і порядок приватизації державного і відчуження комунального майна, групи об'єктів, які підлягають приватизації, завдання по обсягах приватизації майна, що знаходиться в державній власності, і державного майна, що належить Автономній Республіці Крим, умови, які необхідно створити для виконання Програми, і потрібні для цього організаційні заходи.
2.2. Підсумки приватизації в Україні: статистичний аспект
На 1.11. 2005 р. в Україні структура власності набула співвідношення 1: 5, тобто державна власність складає 22%, а приватна - 78%. Темпи приватизації уповільнюються, що є закономірним для країни, де у державній власності лишилися переважно стратегічні об'єкти. Надходження від приватизації різко зросли через впровадження прозорих, відкритих процедур продажу об'єктів на конкурсних засадах.
2.3. Підсумки приватизації: правові
Loading...

 
 

Цікаве