WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Сучасний стан наукових досліджень з археології та давньої історії України - Реферат

Сучасний стан наукових досліджень з археології та давньої історії України - Реферат

слов'янського розселення (VІІІ-Х ст.) характеризується перегрупуванням слов'янських племен на території України, відбувається поширення певної частини правобережного населення на Лівобережжя. Ці нові утворення, на відміну від попередніх (V-VІІ ст.), які представляли на цій території лише два великі слов'янські об'єднання - склавинів та антів (відповідно - Празько-Корчацька та Пеньківська культури) - включають уже тринадцять різних племінних груп, відомих за літописними даними. Ці групи об'єднувалися у великі союзи-княжіння, створюючи передумови для виникнення східнослов'янської державності. Після розгрому аварами дулібського об'єднання, в яке входили всі Правобережні літописні племена, основною рушійною силою стають поляни. Вони займають ключове місце у відносинах з хозарами, яким придніпровські слов'яни якийсь час платили данину, а потім - з норманами, яких впустили до Києва. З приходом останніх навколо Києва формується східнослов'янська держава - Київська Русь. Основою утворення Київської держави була південна група східнослов'янських племен - предків українського народу, соціально-економічний розвиток яких був вищим, порівняно з іншимисхіднослов'янськими племінними групами.
Норманська династія князів-Рюриковичів, запрошена слов'яно-угро-фінським об'єднанням Поволжя, уже в другому поколінні перебирається на Дніпро і об'єднує північну прибалтійську і південну причорноморську торговельно-економічні зони в одну державу - Київську Русь. Слов'янізуючись, вона в Х-ХІ ст., переважно силою, поширює свою владу на всі східнослов'янські племінні групи, піднімаючи таким чином державотворчі процеси на вищий надплемінний рівень. За Володимира Святославича та Ярослава Мудрого, Київська Русь досягає рівня територіально-політичного та правового організму з ознаками федералізму. У літературі цю державно-політичну ситуацію нерідко трактують як етнічну єдність, що веде до утворення давньоруської народності. Однак, це тільки підміна понять, що не відображає об'єктивних реалій. Менше ніж за сто років на величезних просторах від Вісли до Волги і від Чорного до Балтійського моря за наявності непрохідних природних бар'єрів і браку комунікацій, за існування різних торговельно-економічних орієнтацій південної та північної частин Русі, місцеві етномовні й культурні відмінності різних східнослов'янських племінних груп не були знівельовані. Вони залишилися та найзначнішою мірою спричинили розпад Київської Русі.
Розпад Київської держави розпочався вже після смерті Ярослава Мудрого. Новоутворені князівства, очолені його синами, племінниками та онуками, незважаючи на династичні зв'язки, в міжудільних війнах захищали та обстоювали свої вотчини. Вони поступово згрупувалися навколо певних культурно-економічних центрів (Полоцьк на Двіні, Владимир-на-Клязьмі, Київ та Галич у Дніпро-Дністровському межиріччі), що в географічному відношенні накладаються на колишні племінні землі. Тут найбільше збереглися свої етномовні та етнокультурні традиції, витоки яких сягають раннього середньовіччя. Вони і стають рушійними силами тих процесів, що започаткували утворення трьох східнослов'янських народів - українського, білоруського та російського, їхні витоки сягають доби Великого переселення народів.
Виникнення етноніма "Україна" також сягає ранньосередньовічного періоду, коли на інтегрованій склавіно-антській основі утворюється єдина дніпро-дністровська етномовна група східнослов'янських племен. Залишаючись назавжди слов'янами в розумінні свого походження від слов'янської сім'ї народів, а з кінця IX ст. - слов'янами-русами за приналежністю до Києво-Руської держави, вони з метою самоідентифікації поступово відновлюють назву дніпровських племен антів ("окраїнних"), яка згодом набирає територіального та етнополітичного значення та трансформується в назви "Україна", "український народ". Пройшовши низку стадій свого становлення та територіального поширення, у ХІХ-ХХ ст. назва "Україна" утверджується остаточно як етнонім окремого слов'янського народу, заміняючи старі назви "Русь", "Мала Русь", "Червона Русь", що в пізньому середньовіччі вирізняли його серед інших слов'янських народів, зокрема східнослов'янських, з кореневими назвами Русь ("Білорусь", "Велика Русь"). Сьогодні ця назва визначає суверенну європейську державу - Україну та її народ.
Викладені нами концепції, на нашу думку, відповідають сучасному стану української науки з основних проблем давньої історії України.
Література:
1. Баран В.Д., Черняхівська культура - К., 1981.
2. Брайчевський М. Конспект історії України. - К., 1993.
3. Грушевський М. Історія України-Руси, - Львів, 1904. - Том 1.
4. Давня історія України.. - К., 1997. - Том 1.
5. Літопис руський (в перекладі Л.Маховця) - К., 1989.
6. Ляпушкін И.И. Славяне Восточной Европы накануне образования древнерусского государства МИА № 152, - М., Л., 1968.
7. Нидерле Л. Славянские древности. М. 1956 с. 26-35; Rostafinski y O pierwotnych siedzibach i gospodarstwie stowian, w przedhistorycznych czasach // Sprawozdanie Akakemii Umiefsenosci. T 13. 1908. s. 6-25,Vasmer M., Die Uhrheimat der Slawen // Ostdeutehe Volksbaden. Breslav 1926 s. 118-143.; Петров В.П., Етногенез слов'ян, К. 1972 с. 202-215; Филин Ф.П. О происхождении русского, украинского и белорусского языков. - Л., 1972.
8. Петров В.П. Етногенез слов'ян. - К., 1972.
9. Пріцак О. Пожодження Русі. - К., 1997.
10. Рыбаков Б.О. Киевская Русь и русские княжества Х-XIII ст. М. 1982, с. 11-46.; Третьяков П.М. Восточнославянские племена. М. 1953; Артамонов М.И. Происхождение славян. Стенография публичной лекции, прочитанной в Ленинграде в 1950 году, Ленинград 1950; Hensel W., Etnogeneza stowian // Maty stownik kullury dawnych stowian, Warszawa 1972 s. 433-444.
11. Русанова И.П. Славянские древности. VІ-VІІ в. М. 1976 с. 196-215; Сєдов В.В., Восточные славяне VІ-VІІ вв. - М., 1982.
12. Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственный период. К. 1990; Давня історія України. Том 1-3. - К., 1997-2000. Баран В.Д. Давні слов'яни. К., 1998; П.П.Топочко О.П. Топочко. Київська Русь К. 1998; В.Д. Баран, Я.В. Баран. Походження українського народу.
13. Тойнбі А.Дж. Дослідження історії. (Переклад) - К., 1995.
14. Kostrzewski. Wielkopolska w czasach przedhistorycznych. № 914. s. 155. Lehr-Sptawinski Opochodzeniu praojczznie Slowzin. Poznan. 1946; Lowmianski A. Poczatki Polski. t. І-ІІІ. Warszawa 1965.
15. Safarik Slovaske starozitnosli. - Praha, 1837.
16. Struwe K. - W., Zur etnohenese der Slawen // Stariqard - Oldenburq. Nenmunster, 1991
17. Udolph J. Zum Stand der Diskussion um die Uhrheimat der Slaven // Beitragen zur Namenforschung № 7-14. - 1979.
Loading...

 
 

Цікаве