WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Сучасне мовлення як віддзеркалення постколоніального суспільства - Реферат

Сучасне мовлення як віддзеркалення постколоніального суспільства - Реферат

роду, тому правильно головний біль, а не головна біль. Під час відмінювання числівників - назвдесятків маємо в українській мові змінювану тільки другу частину слова, тому правильно п'ятдесятники, шістдесятники (не п'ятидесятники, шестидесятники). Слово половина означає дві рівні частини, тому треба би було сказати більше, ніж половина або більша частина (а не більша половина). І на залік питання самі виноситися не можуть, тому не виносяться такі питання, а виносимо такі питання.
Коли творимо вищий ступінь порівняння прикметників, то треба вживати або просту (дорожче ніж), або складену форму (більш дороге, ніж), але не сплутувати їх (більш дорожче, ніж у нас). Звертаю увагу, що українська мова не послуговується словом самий для творення найвищого ступеня порівняння прикметників, тому не сама найкраща робота, а найкраща робота.
Словосполучення на зразок давайте зробимо, давайте попрацюємо проникли в українську мову під впливом російської (давайте сделаем, давайте поработаем), а у російській - із тюркських. По-українському значно простіше: зробімо, працюймо. Передача на радіо "Люкс FM" також мала б називатися "Поговорімо" а не "Давайте поговоримо". Проф. О.Сербенська [7] зазначає, що форму "давайте" треба вживати у своєму прямому значенні лише з іменниками - назвами певних предметів: "Давайте дітям свіжі соки". До речі, у творах Т.Шевченка немає жодного словосполучення зі словом давайте, вжитого з дієсловом майбутнього часу доконаного виду.
Багато викладачів "Львівської політехніки" забули про органічний і рідний для української мови кличний відмінок. Його давність засвідчують, наприклад, наші казки, де є такі звертання: "Івасику - Телесику", "зайчику -пострибайчику", "вовчику-братику", "лисичко-сестричко" та низка інших. До речі, кличний відмінок був настільки природній для нас, що навіть 1933 р. вилучаючи його зі системи словозміни, цей відмінок не просто забрали, а замінили кличною формою, що дозволило нерідко його зневажати. Уже 1990 р. статус цього відмінка як повноправного було відновлено, та, на превелику нашу ганьбу, занедбаним він є і до сьогодні. Значна частина студентів зазначає, що до них викладачі звертаються Галя, Іра, Андрій, Петро, Володя, Тарас та ин. Але, крім такого збіднення і відчуження у нашому спілкуванні, маємо ще жахливіші форми на зразок Міша, Паша, Вова, Стьопа, Лєна. Спробуймо подумати, чи зможуть нас зрозуміти та виокремити з-посеред инших народів, якщо ми такими йменнями називатимемо й наших письменників або видатних діячів, наприклад, буде Міша Коцюбинський, Паша Тичина, Вова Самійленко, Стьопа Бандера, Лєна Пчілка? Може, спробуємо???
Афоризм "Говори - і я тебе побачу" відомий ще з античності. Відтак відомо, що саме спосіб побудови речення - тобто синтаксис - сповна віддзеркалює наш спосіб мислення, бо, за О.Потебнею, мова формується посередництвом думки і сама слугує для формування думки. Отже, побудова речень - це відтворення системи бачення істотного, яке є різним у різних народів. Відтак переймання готових мовленнєвих конструкцій чужої мови порушує національну специфіку висловленого та спричиняє негативний потаємний вплив на процес розумової діяльності. Помилки на рівні синтаксису найчастіше трапляються з прийменником по, який в українській мові уточнює просторові (по дорозі, по праву руку), об'єктні (по воду, по хліб), часові (по святах, по Різдву) та деякі інші значення. Тому порушенням норми є вживання таких форм: по темі, по культурі, по історії, по відновленню незалежності, перший по списку (правильно - на тему, з історії, з культури, щодо відновлення незалежності, перший за списком). І не згідно до, а згідно з або відповідно до. Неправильним є і речення "я вибачаюся", бо здебільшого постфікс -ся спрямовує ознаку на діяча; правильно буде: вибачте, пробачте, перепрошую, прошу вибачення, даруйте за (неточність, невчасність). Направду, різноманіття правильних українських синонімів-відповідників дуже велике, але, на жаль, вміння вибрати зовсім не своє, та ще й неправильне слово, теж невичерпне.
Можливо "облудлива покірність" та вміння пошановувати чуже (нехтуючи своїм) мала б зникнути в умовах незалежної держави, але, на думку Д.Павличка, "самостійно держава звільняє від рабства (і то не до кінця!) лише громадянина з національною волею і свідомістю" [8]. Аналізуючи мовленнєве обличчя нашого суспільства, впадає в око колишній колоніальний статус української мови, подолати який можна хіба утверджуючи престиж та вагу рідної мови на найвищому державному рівні. Однак, за даними соціологічного опитування (2001 р.) "на запитання: "Чи вважаєте ви наше суспільство своїм?" - ствердно відповіли тільки 35 відсотків респондентів. Майже половина опитаних готова, за певних умов і можливостей, поміняти громадянство. "Як може почуватися людина, коли вона дивиться на світ чужими очима, слухає чужими вухами, читає, говорить і навіть молиться чужою мовою"" [9]. А народ без національного стрижня ніколи ідейно не працюватиме на розвиток власної країни.
Сьогоднішня духовна руїна мови є наслідком не лише існування української мови в складі імперії, а й свідченням неукраїнськості нашої української держави. Факти старої та новітньої історії неспростовно доводять, що хоч скільки випробувань і перешкод випаде на наших історичних шляхах, Україна й українська мова витримають все, бо народ, що має минуле, має і майбутнє. Тому, всупереч травмуванню мови роками совєтським режимом, попри низку (понад 200) історичних заборон щодо її функціонування, незважаючи на нищення української інтелігенції, українське слово має повернутися до свого первісного існування та відтворити свою правдиву національну суть. Історія Вавилонської вежі засвідчує: "У почині було Слово", тому націєтворча роль мови є визначальною донині.
Література:
1. Про виконання заходів щодо реалізації положень і завдань державної програми розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки // Урок Української. - 2005. - № 7-8. - С. 15-16.
2. Дмитро Павличко. Поетичний вступ до поеми "Мойсей" Івана Франка // Урок Української. - 2005. - № 7-8. - С. 45.
3. Указ Президента України. Про вдосконалення державного управління в інформаційній сфері // http:// zakon. rada. gov. ua/ cgi-bin/ laws/ main/cgi. nreg = 1338% 2F2005.
4. Ігор Каганець. Мова і здоров'я// Post Поступ. - № 226 (1835), четвер, 13-19 жовтня 2005 року.
5. Потебня А. Мысль и язык. 3-е издание, дополненное статьями "Язык и народность", "О национализме". - Харьковъ, 1913. - С.194.
6. Ганс-Ґеорґ Ґадамер. Герменевтика і поетика. - К., 2001. - С. 177
7. Див.: Олександра Сербенська, Марія Волощак, Актуальне інтерв'ю з мовознавцем. - К., 2001. - С.89.
8. Дмитро Павличко. Поетичний вступ до поеми "Мойсей" Івана Франка // Урок Української. - 2005. - № 7-8. - С. 46.
9. Юрій Рой. На які яйця злітаються мухи, або Монолог російськомовних ЗМІ в Україні // Урок Української. - 2002. - № 1. - С. 10.
Loading...

 
 

Цікаве