WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Суспільний статус Української мови в добу Литовського князівства і Речі Посполитої - Реферат

Суспільний статус Української мови в добу Литовського князівства і Речі Посполитої - Реферат

цілей: проповідей у церквах, відтак в "Учительних Євангеліях", а звідси - пряма дорога до перекладів Святого Письма.
Ідеологом "мовних гідностей" у цей час став видатний лінгвіст і релігійний діяч (тоді це були майже нероздільні поняття) М.Смотрицький. Він установив чітку ієрархіюп'ятьох запозичених мов: грецька, латинська і староболгарська (слов'янська) мали повну "гідність" і утворили трійцю священних мов. Модель трійці сягає спонтанного напису, який Пілат наказав помістити на горі хреста із розп'ятим Ісусом Христом єврейською, грецькою і латинською мовами. Відтак це стало біблійною моделлю для трійць священних мов, які розвинулися пізніше [21]. Руську і польську мову мали використовувати у перекладах і роз'ясненнях для вигоди менш освічених людей. Закономірно й те, що в межах трьох священних мов М.Смотрицький надавав абсолютну перевагу грецькій мові і грецьким текстам.
Водночас світові реформаційні тенденції з філософією антропоцентризму й гуманізму змушували вчитуватися у послання до коринф'ян 14.13 - 19 святого Павла: "Але в церкві волію сказати п'ять зрозумілих слів, щоб навчити й інших, аніж десять тисяч слів чужою мовою", - так святий Павло дав біблійне виправдання нової мовної політики. Промовистим свідченням нової мовної тенденції є міркування М.Даукші у польській передмові до його литовського перекладу твору Я.Вуєка "Роstylla mniejsza": "...Я кажу це не для того, щоб ганьбити досконалість і майстерність інших мов, які завжди мали і мають свою славу і ціну у всіх людей, а особливо польської мови, що є для нас майже рідною завдяки дорогому нам об'єднанню нашого Великого Князівства зі славною Польською Короною, лише засуджую занедбання, навіть і майже відречення від нашої власної литовської мови. О Боже, дай, щоб ми отямилися і прокинулися колись із того сну! Невже ж ми не бачимо, як багато куточків нашого Великого Князівства гине через незнання справ, що стосуються віри і духовного спасіння!? Як багато людей і по сьогодні живе у невігластві, у важких гріхах і поганських забобонах? Невже ж ми не чуємо, як багато з них умирає, проживши негідне, нехристиянське життя і йде на вічну загибель? Звідки це все? Тільки через занедбання рідної батьківської мови. Бо як прості люди можуть зрозуміти добрі і спасенні діла, коли ті, хто повинен научати, або не знають їх мови, або ж нехтують нею? Як прості люди будуть слухати і вірити, говорить святий Павло, коли вони не мають проповідника? Що робити, коли вони не розуміють учителя?" [22] Це не просто міркування, а програма усвідомлення мови як креативного чинника і передумови існування самодостатнього народу. Саме у XVI ст. здійснилася реалізація відчуття материнського начала: книжна українська мова почала витискати староболгарську (церковнослов'янську) і "від середини XVI ст. можна говорити про різностильову українську літературно-писемну мову" [23]. Саме в цей час, на думку Івана Франка, починаються "проби витворення язика літературного на підставі язика церковного з більшою або меншою примішкою язика народного" [24]. Теоретично й практично підтверджує це видана у Києво-Печерській Лаврі 1627 р. зусиллями П.Беринди і Т.Земки "Тріодь пісна". Це переклад із грецької від Тарасія Земки так званих грецьких Синаксарів, себто повчальних статей (усього 16) українською мовою, що стала мовою церкви. Знакова для нас післямова П.Беринди до цієї праці: "А щодо Синаксарів, що їх з грецької на українську мову переклав чесний ієромонах Тарас Левонич Земка, проповідник слова Божого, то не нарікайте на це ви, великороси, болгари, серби та інші, подібні нам в православії, бо це ж зроблено з ревності та з бажання різних верств народу нашого українського, - які не вчилися глибокорозумного слов'янського язика, що має розум і мудрість, як і мова грецька. Не погрішили ж давні святі отці та філософи, коли Євангеліє Матвія з жидівської на грецьку переклали, а з грецької принесли нам Марка, Луку та Іоана, а також коли грецькі богословські книжки переклали на мову слов'янську. Отож за тим прикладом робимо й ми на користь та на примноження братам своїм, і сподіваємося в Господі, що ми цим не погрішили. Робимо це на спасіння, щоб не сказали нам: "Ти добре молишся, але другий не будується, і розум мій без пожитку" [25]. До прикладу, наведемо тодішню українську мову з "Тріоді пісної" за сучасним правописом: "І голод буде великий, гдися живота всі переворочати будуть так же мало всі не зникнуть і не погибнуть. Потим зась, знагла, якби блискавиця з неба, Господнєє пристє буде. В той час зараз пойман буде Антихрист і його служебники, і отдан буде на вічний огонь..." [26]. Лавра стала осередком народної мови: проповідники промовляли лише українською, повчаючі читання у Церкві (Синаксарі) давали тією ж мовою, Євангеліє читалося українською, друкарня Печерська випустила багато книжок, писаних українською мовою [27].
Хронологічно першою спробою синтезу народнорозмовної мови зі староболгарською у церковному тексті стала Четья 1489 р. - "праматір численних перекладів церковних книг на так звану "просту мову", зроблених на Україні в XVI та XVII ст." [28]. Ця пам'ятка відобразила "трансформацію церковнослов'янської мови в українську через насичення елементами української мови на різних рівнях" [29]. А це означає, що у 2-ій половині XV ст. в Україні розпочинається утвердження української писемної мови у релігійній літературі [30]. Репрезентують це, передусім, різні учительні Євангелія, які мали величезну популярність серед усіх кіл читачів, через що були й засобом утвердження на вищому сакральному рівні народної мови.
Найвидатнішою такою пам'яткою стало Пересопницьке Євангеліє 1556 - 1561 рр., у післямові до якого сказано, що те Євангеліє "выложено из языка бльгарского на мову рускую" [37]. Цю руську мову відкривач славної пам'ятки Осип Бодянський назвав "чистою, як зорі небесні. ...Мова цього Євангелія південноруська, переважно русинська, якою говорять у колишній Червеній (Червленій), нині Галицькій Русі, з невеликою домішкою церковнокнижних слів, від яких важко було відступити, перекладаючи зі спорідненого наріччя, вважаючи, що вони більше відповідають важливості самого предмета, більше виразні і ніби вже освячені..." [32]. І хоч це Євангеліє не скинуло "правописних шат Євтимієвої редакції церковнослов'янської мови, почасти через інерцію правописної традиції, а почасти все ще задля хизування власною вченістю з боку видавця (або писаря чи друкаря)" [33], то все ж, з огляду на лексичне, морфоло-синтаксичне і фразеологічне наповнення, - це був новий витвір у старій формі, "дикій для наших очей" [34]. Невдовзі ця форма злетіла, як зношена річ з вирослого і молодого організму. Промовистою є передмова П.Беринди до свого "Лексикона...": "...Церковнослов'янська мова вже настільки трудна, вже так мало її розуміють, що й сама церква українська стає немилою для її власних синів" [35].
У такий
Loading...

 
 

Цікаве