WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Становлення світогляду В'ячеслава Чорновола - Реферат

Становлення світогляду В'ячеслава Чорновола - Реферат

суспільство, особливо студентство. Досить обізнаними були студенти Київського університету імені Т.Шевченка, де навчалися юнаки й дівчата з Польщі, Чехословаччини, Болгарії, Румунії, Угорщини. Криваві події в Будапешті справили гнітюче враження на студентів з різних країн, змусили серйозно замислитися над хрущовською "відлигою". Організаційно не згуртовані, часто навіть особисто не знайомі, молоді люди доходили одного висновку: СРСР назавжди залишиться оплотом сталінізму, поки в ньому не будуть радикально змінені основи тоталітарної системи управління безправними і заляканими терором громадянами [11, 17-18].
Регламентовані реформи Хрущова, хоч і не привели до масштабних змін режиму, все ж сприяли появі нових поглядів серед молоді. Зменшення ідеологічного пресингу, залякування, призвели до формування нової української інтелігенції - молодих людей, які виходили за рамки існуючих приписів, прагнули до вільного самоутвердження, до розвитку національного колориту у своїй діяльності. Вони стали новітніми українськими будителями, що розгорнули діяльність з метою пробудити національну свідомість українців. Як вірно підмітив Г.Касьянов, українській інтелігенції в 60-х роках ХХ ст. довелося повертатися до тих проблем, які турбували їхніх попередників у 60-ті роки ХІХ ст., на початку і у 1920-ті роки ХХ ст.: проблем захисту рідної мови і культури, їх популяризації, відновлення національної історії, етнографії [9, 18]. Причини такого підходу крилися не в обмеженості досвіду нової інтелігенції (шістдесятників). Цього вимагала реальна ситуація в українській культурі, прогресуюча русифікація та агресивність російського міщанства.
В Україні комуністична влада вела цілеспрямовану деукраїнізаторську політику, що призвела до зменшення чисельності українців, кількості українських шкіл, кваліфікованих спеціалістів тощо. В 1959 р. чисельність українців на території України була 32 158,5 тис. або 76,8 % від загального числа всього населення, а за даними на 1930 р. українців було 30 584,0 тис. або 74,8 %. Тобто демографічний приріс за двадцять дев'ять років становив лише 2,0 %. У той же час чисельність росіян за цей період зросла на 8,85 %, з 3 303,0 тис., або 8,1%, у 1930 р. до 7 090,8 тис., або 16,95 %, у 1959 р. [21, 83]. На 1959 р. у школах з українською мовою викладання навчалося до 70 % дітей, а з російською - до 30 % відповідно [13, 47]. Також надалі зберігалася тенденція зменшення кількості українських шкіл, відтак у великих містах східної України їх не залишилося жодної. На рубежі 1950-60-х років чисельність українців у вузах була лише 55-62 % від числа всіх студентів і 56 % - від усіх викладачів [33, 25], українською читалася по всій республіці одна третина лекцій, росіяни при тому становили тоді 30 % усіх студентів. По всьому СРСР на 1000 осіб українського населення українці-студенти складали 482 особи, на те ж число російського населення було 732 студентів-росіян [13, 48]. В 1960 р. лише 48,3 % спеціалістів з вищою освітою в Україні були українцями [13, 49]. На 1973 р. українці складали лише 50,6 % всіх науковців республіки [14, 134]. Усе це штовхало молоде покоління або до конформізму, поступової русифікації і денаціоналізації, або до пасивного чи активного опору. Саме ця, друга, хоч малочисельна, але дієва частина молоді розгортала боротьбу з режимом за відновлення й розвиток української культури і духовності.
З ненормальним становищем українського народу в СРСР молодий В.Чорновіл зіткнувся одразу по приїзді до Києва. Його, вихованого на гаслах дружби народів, інтернаціоналізму тощо, вразило, що в столиці України "вовком дивляться, коли ти говориш українською" [37, 27]. У молодого комсомольського активіста зневажливе ставлення до української мови викликало спротив, пробудило почуття національної образи і честі. Відтоді він вирішив спілкуватися виключно українською мовою, навіть відповідати на семінарах, які проводилися російською мовою теж тільки українською. Але він не став на позиції вузької національної заангажованості, зберігав нормальне ставлення до представників інших націй.
Мовне питання, процес десталінізації, угорські події, нові репресії режиму, жертвами яких стали знайомі йому студенти, міцно переплелися у свідомості молодого В.Чорновола, спричинивши пошук забутих чи прихованих істин. З комсомольського активіста він перетворився на об'єкт критики факультетської газети і виховних обробок комсомольських зборів, де розглядались його ідейна незрілість, ревізіоністські погляди.
В.Чорновіл згодом твердив, що на другому-третьому курсі навчання став на позиції боротьби проти партійної диктатури, проти однопартійної системи, боротьби за національне звільнення [37, 27]. Тоді, найімовірніше, відбувався процес усвідомлення світоглядних основ, початок ґрунтовного витворення нової системи поглядів. Мабуть, ще не були визначені його позиції щодо політичного, культурного, економічного, соціального становища українського народу, власного місця в боротьбі за утвердження національного самоствердження українців, однак проявлялися характерні риси власного національного "Я".
Будучи від природи досить працездатною людиною Вячеслав виділявся серед студентства, активно брав учать у культурницькій діяльності. Вивчав життя репресованих і забутих діячів української літератури, науки й культури. Це спонукало його до написання дипломної роботи про забороненого громадського діяча, публіциста і письменника ХІХ ст. Бориса Грінченка. Вибір теми дослідження та приїзд до Львова в пошуках матеріалів для написання дипломної роботи виявилися знаменними для нього. Погляди Б.Грінченка, осмислені під кутом виміру життя Західної України з її україномовними містами, наявним масовим українським патріотизмом, справили великий вплив на становлення особистості Чорновола. Тож дослідження переросло рамки дипломної роботи, стало "вирішальним моментом у його національному самоутвердженні" [18, 4]. Саме це дозволило йому у подальшому сказати, що іще до закінчення навчання в університеті його світогляд повністю сформувався і мало чим відрізнявся від того, який був у 1990-х роках, з тією хіба різницею, що в зрілі роки погляди поглибилися і розширилися [37, 28].
Вивчаючи роботу В.Чорновола про Б.Грінченка, знайомимось із поглядами юнака, який, будучи позбавлений можливості прямо викладати свої думки, заміняв їх численними цитатами. Тож творив ілюзію ніби непричетності своїм до думки їх авторів, хоча інколи висловлював власні гострі судження. Він не обмежується лише культурницькими питаннями, а підіймає широкий пласт суспільно-політичних проблем, що певною мірою недвозначно екстраполювались на тогочасне суспільно-політичне становище українського народу.
Дипломні студії невдовзі переросли у кандидатські, знайшли вияв у ряді наукових статей. Політичне переслідування не дозволило В.Чорноволу закінчити дослідження з цієї проблематики і здобути науковий ступень кандидата наук. Однак, наявна розвідка про Б.Грінченка (зберігся один з варіантів дисертаційного дослідження) була досить ґрунтовною.
Однією з центральних проблем, розгляду якої Вячеслав присвятив значну частину своєї праці, було мовне питання. Як і за життя Б.Грінченка, так і за В.Чорновола це питання було однаково актуальним. Становище української мови змушувало Б.Грінченка невтомно виступати на її захист. Тож Вячеслав у своєму досліджені, користуючись цитатами Б.Грінченка, К.Ушинського та інших, гостро піднімає цю проблему, зазначає, що мова є однією з необхідних основ існування нації, що без мови окрема національна спільнота може припинити своє існування [32, 552]. Відтак її збереження і плекання має бути одним з основних завдань членів національної спільноти, хоча не всі представники її це розуміють або й не намагаються діяти в напрямку збереження мовних основ. Чорновіл критикує позицію представників української
Loading...

 
 

Цікаве