WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Становлення радикально-націоналістичного напрямку української політичної думки - Реферат

Становлення радикально-націоналістичного напрямку української політичної думки - Реферат

Волині. Парляментарна Громада мала свій пресовийорган - "Украинский весник", редактором якого був М.Славинський, а секретарем - Д.Дорошенко. У журналі взяли участь найкращі наукові сили України: М.Туган-Барановський, О.Лотоцький, М.Грушевський, І.Франко, О.Русов та інші" [6. 423].
Об'єднуючою політичною ідеєю для українських депутатів була якнайширша державно-політична автономія України у складі демократичної Росії. М.Грушевський підготував декларацію від імені Української Парламентської Громади, однак вона не була виголошена, оскільки перша Дума, проіснувавши 72 дні, була розпущена. У другій Думі, вибори до якої пройшли в січні 1907 р., Українська Громада мала 47 членів та часопис "Рідна справа - Вісті з Думи", в якому друкувалися промови членів Думи, заяви Громади. Громада виступала з домаганнями автономії України, широкого місцевого самоуправління, введення української мови у школи, суди, церкву, створення кафедр української мови та історії в університетах краю, підготовки українських педагогічних кадрів в учительських семінаріях тощо.
У третій Думі 37 депутатів внесли проект про введення української мови навчання у початкових школах, що викликало різко негативну реакцію з боку російських шовіністичних кіл. Однак, як і ряд інших ініціатив патріотично налаштованих українських депутатів, цей проект не був прийнятий - в Російській імперії почалася доба післяреволюційної реакції.
Розпочалися репресії уряду, що викликали в різних українських партіях прагнення до утворення потужної об'єднаної політичної організації. 1908 р. діячі українського руху ввійшли, незалежно від ідеологічних орієнтацій та партійної приналежності, до Товариства Українських Поступовців (ТУП), яке стало єдиною українською партією. Об'єднання відбулося на засадах конституціоналізму, парламентаризму та національно-культурного самовизначення.
ТУП намагалася скоординувати свої дії в Думі із представниками російських центристських партій, в першу чергу, трудовиків та кадетів, які зобов'язувалися підтримувати українські прагнення. Спільними зусиллями вдалося перетворити факт заборони царською владою святкування роковин Т.Шевченка 1914 р. на тему для обговорення на загальноросійському рівні та розпочати в стінах Думи і поза ними жваву дискусію.
Поступовий розвиток українського руху в Російській імперії було перервано початком Першої світової війни, яка викликала масовий патріотичний рух - робітники припиняли страйки, Дума урочисто підтримала уряд, заявивши про свою лояльність до нього. В "Украинской жизни", редактором якої був С.Петлюра, було опубліковано декларацію, в якій говорилося про те, що українці виконають свій обов'язок щодо держави. Правда, сама ця держава, скориставшись патріотичною істерією, розгорнула кампанію жорсткого переслідування будь-яких проявів українства: було заборонено діяльність "Просвіти", закрито українські видавництва, скасовано дозвіл на друкування українською мовою, багато українських діячів, втому числі і М.Грушевський, були заслані вглиб імперії.
Світова війна призвела до того, що українці були змушені воювати у складі армій протиборствуючих сторін, захищаючи їхні, а не свої інтереси. Мільйони українців були рекрутовані до російської та австро-угорської армій. В останній, щоправда, були створені й військові частини Українських Січових Стрільців, які діячі українського руху в Галичині бачили прообразом та кадровим кістяком майбутньої національної армії.
Вибух воєнних дій частина українських діячів самостійницької орієнтації сприйняла як вдалу нагоду для вирішення питання про державну незалежність України із залученням зацікавлених зовнішніх сил. Поза межами Російської імперії 1914 р. як державницький центр було створено Спілку визволення України, її діяльність викликала жорстку критику з боку як російських сил різних політичних орієнтацій, так і українських політичних і громадських діячів. Найбільшими критиками діяльності СВУ були українські соціалісти.
"Найжорсткішим критиком СВУ був Лев Юркевич, який пояснив, що він і його товариші, "не вороги ідеї самостійної України", але "наші російські товариші тільки б тоді виявили себе справжніми інтернаціоналістами, коли б їхні організації і преса на Україні признали разом з нами необхідність боротьби за визволення нашого народу і щоб вони разом з нами при кожній нагоді давали відсіч проявам національного поневолення". Тобто Юркевич саме існування України як державного утворення, поставив у пряму залежність від того, наскільки сліпо і вірнопіддане будуть підтримувати сили української революції революцію російську. Він так вірив у справедливість міжнародного соціалізму, насамперед російського, що навіть звернувся до Троцького-Бронштейна з ідеєю проведення міжнародного інтернаціоналістичного соціалістичного суду над членами СВУ з єдиною метою, аби ті не мали права називати себе соціалістами" [8, 10].
Спалах підігрітого війною імперського патріотизму та жорсткі репресії царської влади придушили розвиток українського руху, але не змогли знищити його вповні. Як тільки злигодні воєнних дій почали переважувати в суспільстві шовіністичні, ура-патріотичні настрої, як тільки захиталися основи імперії, українство знову вийшло на вулиці. Лютнева революція 1917 р. в Санкт-Петербурзі сколихнула українську громадськість. По всій Україні, а також у столиці імперії пройшли масові українські маніфестації. Проголошені Тимчасовим урядом політичні свободи були одразу ж використані для відродження українських політичних та культурницьких організацій. У Києві 17 березня була створена Центральна Рада як орган репрезентації інтересів українського народу перед російським урядом. До неї увійшли представники різних українських політичних партій, груп та громадських організацій: військовиків, робітників, кооператорів, студентів, православного духовенства Києва, Українського наукового товариства, Педагогічного товариства, Товариства українських техніків та агрономів, ТУПу тощо. Головою Центральної Ради було обрано М.Грушевського.
Під впливом революційних подій в Україні відроджувалися або засновувалися нові українські політичні партії. Найвпливовішими в організованому українстві були Українська Соціал-Демократична Партія (УСДРП), Українська партія Соціалістів-Революціонерів (УСПР) та Українська Партія Соціалістів-Федералістів (УПСФ). Ці політичні організації виявилися домінуючими в Центральній Раді, а пізніше і в Директорії УНР.
Центральна Рада, складена переважно з представників різноманітних політичних партій соціалістичного напрямку, орієнтувалася на ідею автономії України у складі демократичної російської республіки. Прихильники ідеї державно-політичної самостійності були у меншості, і їхня аргументація ігнорувалася керівництвом Ради. "Саме інтелігенція з числа українських демократичних кіл соціалістичної спрямованості, що переважно мешкали у Києві (соціалісти-революціонери, соціал-демократи, соціалісти-федералісти, радикали та ін.) ... створила у перші ж після лютневі
Loading...

 
 

Цікаве