WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Становлення радикально-націоналістичного напрямку української політичної думки - Реферат

Становлення радикально-націоналістичного напрямку української політичної думки - Реферат


Реферат на тему:
Становлення радикально-націоналістичного напрямку української політичної думки
На рубежі XIX - XX ст. українське суспільство переживало певну політичну кризу, пов'язану із розчаруванням у результативності та придатності для вирішення актуальних політичних проблем аполітичного культурництва, засади якого розробив П.Куліш та активно пропагували члени Київської ("Старої") громади - з одного боку, та космополітичного "громадівського" соціалізму М.Драгоманова - з іншого. Ці дві найпотужніші течії тогочасного українського національного політичного мислення не могли задовольнити весь спектр політичних інтересів суспільства і мусили дати місце іншому, відмінному від них, напрямку осмислення існуючої реальності, пошуку шляхів та засобів самоутвердження нації.
Прогресивна частина української громадськості все більше розуміла, що традиційний аполітичний консервативний націоналізм не може виконати функцію національної ідеології в тогочасних історичних умовах. Одночасно драгоманівські космополітичні ідеї викликали настороженість як своїм радикалізмом, так і розглядом національного питання як вторинного, допоміжного при вирішенні проблеми соціального звільнення працюючих мас українського народу. Ряд українських діячів Наддніпрянщини прагнув знайти інше, порівняно з М.Драгомановим, поєднання національного і соціального. Як пише С.Світленко, "...однобічність консервативного націоналізму, як і "космополітизму", усвідомлювалася провідними діячами українського руху 1880-х - початку 1890-х рр.. Не можна не помітити, що О.Я.Кониський і Б.Д.Грінченко - ідейні опоненти М.П.Драгоманова - виступали послідовниками національно-демократичних ідей, які за тих обставин не мали виразної історичної перспективи. О.Я.Кониський вбачав шлях розвитку українства не в "космополітичних", "універсальних" цінностях, а в освіченні народної маси й інтелігенції на ґрунті широкого націоналізму і глибокого демократизму, а також у поліпшенні економічного становища людей. "Націоналізм" цього видатного українського народолюбця є не проповідь національної виключності, а національний патріотизм, який наповнювався загальнодемократичним змістом і спрямовувався проти великодержавної, русифікаторської політики національного гноблення українського народу з боку російського імперського режиму" [7, 159].
Процеси трансформації життєво-смислових для нації пошуків розгорталися одночасно в різних частинах України, що свідчило про зростання національної самосвідомості та вироблення спільних політичних ідеалів. Як у Галичині, так і в Наддніпрянській Україні на межі сторіч виникали таємні організації української молоді, що ставили за мету боротьбу за визволення України від усіх форм соціального та національного гноблення. Все більше проникала у свідомість молодих діячів українського руху ідея державної незалежності.
"Першою такою українською організацією, що стояла на засадах повної самостійності України, було "Братство тарасівців" - нелегальна студентська організація, створена в Полтаві в 1891 р. її учасники дали клятву на могилі Т.Шевченка всіма засобами поширювати серед українців безсмертні ідеї Великого Кобзаря. Засновниками цього патріотичного українського об'єднання були І.Липа, М.Міхновський та В.Шемет, а його активними членами - відомі письменники і науковці М.Коцюбинський, Б.Грінченко, В.Самійленко, М.Вороний, М.Кононенко, В.Боровик, Є.Тимченко, В.Боржковський та ін." [9, 173].
У програмних документах товариства було чітко визначено, що воно орієнтується на ідею самостійної, суверенної і неподільної української держави у формі федерації Лівобережної, Правобережної, Степової України, Кубані й Галичини, рівної серед рівних, вільної між вільними, "без пана і хама" і без класової боротьби в майбутньому. Метою цієї держави мало стати усуспільнення поверхні і надр землі, великого промислового виробництва та оптової торгівлі, свобода віросповідання, відділення церкви від держави, загальна безоплатна й обов'язкова освіта, створення національної армії.
Розвинені ці ідеї були також в опублікованому у Львові часописі "Правда" за 1893 р. "Profession de foi молодих українців", де проголошувалося "... Ми, яко космофіли, ... що любимо усіх людей й бажаємо усій людськості однаково добра і широкої волі, повинні бути націоналами, бо того вимагає від нас моральне почуття наше. Ми повинні віддати всі свої сили на те, щоб визволити свою націю з того гнету, в якому вона зараз перебуває і дати задля користи людности ще одну вільну духом одиницю" [1, 26 - 27]. Такий висновок із посилань на "космофільство" в його драгоманівському трактуванні був новим в українській політичній думці. Національне не протиставлялося загальнолюдському, а трактувалося як його своєрідний і самоцінний вияв.
Саме тому автори цього маніфесту української національне свідомої молоді писали: "...Мусимо працювати в дусі такого заснованого на моральному і науковому ґрунті ідеалу людського ладу, в якому немає місця нації пануючій і нації підвладній, а українська нація, в ряд з усякою другою, користується однаково рівним правом. Через це ми маємо бути цілковитими прихильниками до федеративного ладу в тих державах, з якими з'єднана українська земля" [1, 30].
Для здобуття свободи власного народу тарасівці були готові до боротьби: "Ми повинні віддати всі свої сили на те, щоб визволити нашу націю від того гнету, в якому вона зараз перебуває... Кожна велика ідея вимагає духовної сили. З міцною душею, повним почуттям і послідовністю ми поставимо нашу національну справу так, що вона не залежатиме від сьогоднішніх обставин і виробимо з себе українську інтелігенцію в самому високому розумінні цього слова". Своїм політичним кредо вони проголошували визнання Російської імперії за окупанта України і те, що справедливе розв'язання соціальних питань можливе лише за умови створення повністю незалежної української держави, задля майбутнього якої вони були готові віддати всі свої сили та вміння.
На підпільному з'їзді 1893 р. члени "Братства тарасівців" прийняли рішення перейти від організаційно-виховної роботи до політичних акцій. Але у квітні проти чільних діячів товариства почалися репресії, багато з учасників було заарештовано і вислано за звинуваченням в "українофільській пропаганді", хоча про існування таємної організації поліція так і не довідалась. Після цих подій частина членів (Б.Грінченко, М.Вороний, О. та В.Чехівські) перейшла на автономно-федеральні позиції. Однак, більш радикальні залишилися вірними проголошеним ідеалам до кінця свого життя, продовжуючи роботу над їх реалізацією в інших формах та в інших організаціях.
Одночасно з тарасівцями в Україні виникали та діяли інші українські організації політичного спрямування. Так 1897 р. в Києві було створено "Загальну українську безпартійну політичну організацію", а 29 січня 1900 р. в Харкові група студентської молоді заснувала Революційну українську партію (РУП). Відзначаючи значення її появи, В.Дорошенко писав: "Першою дійсно
Loading...

 
 

Цікаве