WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Стан навчання української мови у Польщі після виселення 1947 року - Реферат

Стан навчання української мови у Польщі після виселення 1947 року - Реферат


Реферат на тему:
Стан навчання української мови у Польщі після виселення 1947 року
Коли говоримо про українське шкільництво у Польщі у наш час, мусимо вдатися до певного історичного введення. Це необхідно як для вивчення того, чим є сучасне українство у Польщі, так і для розуміння поодиноких складових елементів, що до цього відносяться, зокрема, навчання рідної мови чи рідномовного шкільництва.
Українці у Польщі - це корінні жителі Надсяння, Холмщини, Підпяшшя, Лемківщини. Внаслідок історичних обставин - насильного переселення 1944 - 1946рр. у Радянську Україну, українська національна частка у Польщі зменшилася на 500 тисяч осіб [1]. Внаслідок ганебної акції "Вісла" 1947 р. на північно-західні окраїни цієї держави депортовано 140 тисяч чергових українців. Поселено їх у селах і селищах, дотримуючись нормативів, за якими в одній громаді їх мало бути не більше, як 10%. Розігнано і розпорошено цілі українські села, зліквідовано повністю всю громадську структуру, яка творилася сотнями років. Основна мета акції - денаціоналізація українського населення.
Таблиця 1
Переселення українців - акція "Вісла" 1947р. -
розміщення у західних і північних воєводствах Польщі [2]
Чп Воєводство Число переселених
1 Білосток 995 осіб
2 Гданськ 5.280
3 Кошалін 31.169
4 Ольштин 56.625
5 Ополє 2.542
6 Познань 1.437
7 Ще цін 15.058
8 Вроцлав 15.491
9 Зєльона Гура 10.870
Разом 139.467
Українців, отже, переселено до дев'яти тогочасних польських воєводств. Таким чином, з 1947 р. годі й говорити про будь-яку форму громадської активності українців. На нових місцях не відкривалися ні школи, де можна було б учитися українською мовою, ні церкви, де б ішла служба українською. Не дозволялося жодних громадських починів, які б мали в собі хоча б крихітку національного елементу.
Таке ставлення польської влади викликало в українців як почуття кривди, так і почуття непевності перебування на нових місцях. Крім того, влада не мала бажаного контролю над тим, що відбувається всередині українських гетто. Вона не передбачала повернення українців на батьківщину, тож їй слід було вжити заходів відносно стабілізації положення української громади в Польщі. Такі директиви подало у 1952 р. Політбюро ЦК Польської Об'єднаної Робітничої Партії. З цього року можемо говорити і про початок творення українського життя у Польській народній республіці, зокрема, про виникнення перших пунктів навчання українській мові у Польщі після 1947 р.
Міністерство освіти і виховання Польщі, у двох постановах (від 4 липня 1952 року - Нр II І-5232/52 та від 15 вересня 1952 - Нр S0 5-7630/52) подало перші директиви відносно організації навчання української мови у Польщі [3]. У них указувалося, що таке навчання можна організувати лише за згодою і на бажання батьків, а вчителями могли бути лише особи, які добре володіли українською мовою. Навчання мало починатися з II класу початкової школи, по 3 години на день, рекомендувалося використовувати підручники з Радянської України.
Найпоширенішою формою навчання української мови у Польщі були (і є до сьогодні) т.зв. пункти навчання української мови, їх організовують при школах, де є відповідна кількість (зафіксована законом) дітей. Це число (мінімум), за різних років змінювалося: у 50-х - 7 дітей, у наш час - троє учнів. Навчання у пунктах проводиться здебільшого після всіх шкільних занять, тому що в одному пункті можуть учитися діти з різних шкіл, а то й місцевостей. Навчання однієї групи призначається у різний час протягом 2 - 3 годин. Пункти можуть бути як міжкласові, так і міжшкільні.
Друга форма навчання - це школи з українською мовою навчання або школи з додатковим навчанням української мови. Треба зважити нате, що після депортації українці були розселені майже по всій країні і ніде не були у більшості, рідко траплялися села, де проживали лише вони[4].
Таблиця 2
Розвиток українського шкільництва у Польщі після 1947 року
Рік Школи Кількість дітей в школах Пункти Кількість дітей в пунктах Разом
1952/53 24 487 487
1953/54 18 330 330
1954/55 19 424 424
1955/56 82 1625 1625
1956/57 2 56 141 2590 2649
1957/58 8 279 142 2377 2656
1958/59 9 441 152 2602 3043
1959/60 9 449 118 1934 2383
1960/61 9 583 143 2559 3142
1961/62 9 542 133 2141 2683
1962/63 9 568 129 2241 2824
1963/64 7 572 137 2711 3283
1964/65 5 462 130 2268 2630
1965/66 5 501 136 2667 3168
1966/67 5 398 111 2070 2468
1967/68 5 475 132 2569 3044
1969/70 6 435 96 1906 2341
1970/71 5 410 86 1665 2075
1972/73 4 440 80 1191 1631
1973/74 4 429 51 853 1282
1975/76 4 404 35 727 1139
1976/77 4 402 38 758 1160
1980/81 4 319 28 531 850
1981/82 4 294 27 528 822
1985/86 4 356 55 1136 1488
1987/88 4 358 56 1095 1453
1988/89 4 334 57 1076 1410
1989/90 4 354 60 1236 1588
1990/91 6 475 68 1358 1833
1992/93 7 783 83 1743 2526
1995/96 8 856 81 1985 2841
2000/01 5 966 104 2577 3523
2003/04 5 878 95 2103 2981
Як бачимо з наведеного вище зведення, основний розвиток навчання української мови у Польщі почався після 1956 р. Саме тоді засноване Українське суспільно-культурне товариство, якому було доручено піклуватися про освітні і культурні потреби українців.
У 1956/57 н. р. виникла початкова школа з українською мовою навчання в Банях Мазурських, що на Ольштинщині, де створено 3 класи, в яких згуртовано 28 учнів. У 1959/60 н. р. тут працювало вже 7 класів. Однак як самостійна одиниця цей заклад проіснував лише до 1964 р., коли адміністративним шляхом було об'єднано українську і польську школи в одне. Це вже була не українська школа, а школа з паралельними українськими класами. У 80-ті роки почався повільний її занепад, а зараз вона зведена до пункту навчання [5].
У 1956/57 н.р. створено початкову школу з українською мовою навчання у Ярошівці, що на Вроцпавщині. Вона пропрацювала до 1969/70 н.р., а у подальшому на її місці створено пункт навчання. Навчання української мови у Ярошівці закінчується у 1973 р., коли ліквідовано і пункт через малу кількість дітей, згодом ліквідована сама школа[6].
У місцевості Чахув (Щецін) була створена перша після 1947 р. українська школа з гуртожитком. Заклад існував з 1956 до 1964 р. Школа у Тженсачу (воєв. Щецін) проіснувала лише два роки - з 1957 по 1959 р. П'ять років діяла українська початкова школа у Сонгнітах (воєв. Ольштин) - з 1957 по 1961 [7].
З вересня 1958 р. відкрито українську початкову школу у Білому Борі (воєв. Кошалін). Вона працює до сьогодні як комплекс загальноосвітніх шкіл з українською мовою навчання (початкова, гімназія, ліцей). З 1957 р. працює загальноосвітній ліцей у місцевості Лігниця (зараз - як комплекс: гімназія та загальноосвітній ліцей). У 1968 р. виник ліцей у Турові Ілавецькому, хоч ця школа організована була як українські класи при польському ліцеї. Зараз це окремий заклад.
З 1957 по 1964 р. існували українські класи при польському загальноосвітньому ліцеї у Перемишлі. Сьогодні там - комплекс із додатковим навчанням української мови: садок, початкова школа, гімназія, ліцей. З 1956/57 н.р. почав працювати педліцей у Бартошицях, який проіснував 14 років (його зліквідовано внаслідок шкільної реформи у Польщі). Зараз у Бартошицях працює комплекс: початкова школа і гімназія з українською мовою навчання.
Учителі української мови навчалися у створеній в 1957 р. Учительській студії у Щеціні, у згаданому педпіцеї у Бартошицях та українських філологіях при окремих університетах. У час Польської народної республіки,
Loading...

 
 

Цікаве