WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Слухаймо Олеся Гончара! - Реферат

Слухаймо Олеся Гончара! - Реферат

Олеся Гончара. Буває, що десь він під впливом емоцій і цілком справедливо дає оцінку діям відомої нам людини в складних ситуаціях і відгукується досить критично, та потім десь уже через роки, він повертається в роздумах і вже це звучить по-іншому. Він розуміє людину. Життя кожного вчить, іноді піднімає, іноді стається так, що людина помиляється. Але Олесь Терентійович ніде не опускався до зведення якихось особистих порахунків, а оцінював людину по її справах, ставленню до національних цінностей і святинь. Хоча, може, зрідка і трапляються суб'єктивні судження, та нічого дивного тут немає, бо це живі записи з плину життя. Але як вражає те, коли Олесь Терентійович відстоює і честь, і гідність тих людей, які вже не можуть себе захистити, як захищає наших класиків - славу українського народу. Вважаю, що дуже справедливе обурення Олеся Гончара діями декого з представників нового покоління, які дозволяють собі зневагу до письменників старшого віку, людей, які пережили непросте життя. Олесь Терентійович дає молоді духовний заповіт: люди добрі, шанобливо ставтеся навіть до тих людей, у них є хоча певні гріхи, але вони зробили і багато доброго. Але треба визнати правду, що духовні уроки Олеся Гончара залишилися деякими молодими людьми в письменницькому середовищі незасвоєними. Можливо, колись у них прокинеться те, що відповідальність і совість, власне кажучи, виростають з одного кореня.
Якщо мова йде про моральні уроки, про те, що український письменник завжди жив долею свого народу, то звернемося до записів у "Щоденниках" про відзначення ювілеїв Олеся Гончара. Він не захотів відзначати бучносвій ювілей, тому що вважав, коли народ бідує, то бали не на часі. І разом з тим він з болем записує, що от "Вечірній Київ" розповідає, як один тридцятирічний поет Цибулько бучно відзначає своє тридцятиріччя на пароплаві. Як можна, коли навколо народ живе таким тяжким життям, кидати виклик людям отакими банкетами! Я думаю, що і тут Олесь Терентійович демонструє оту високу мірку відповідальності і благородства, людську висоту, до якої, нам треба, мабуть, ще доростати, доростати і доростати.
Я прочитав усі три томи "Щоденників" Олеся Гончара і можу сміливо твердити, що це одне із вершинних явищ української літератури. Це явище уже не тільки українське, а належить світовій культурі. Розумію, що багато оцінок ще буде зроблено в майбутньому про цей твір життя народу і всього життя письменника, але вже сьогодні можна ствердно сказати, що це високодуховний документ епохи, яким українська література може гордитися. Він учить розумінню життя, розумінню тих суспільних, політичних, мистецьких явищ, які ми пережили і які перейдуть у спадок і наступним поколінням.
"Він був на майдані"
Ніла Кропова, народна артистка України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка.
- Єдине, з чого хотіла почати, це з поклону доземного Валентині Данилівні, яка сиділа днями й ночами, готуючи до друку це складне видання. Часом дзвониш або прийдеш, і чуєш: "Пече спина. Пече від того, що сидіти доводиться так довго за столом, все написане розбирати". Справді, Валентина Данилівна зробила великий подвиг, тому що слово Олеся Терентійовича і зараз працює, і думка його працює, і емоції його працюють. І все сьогодні працює в цих трьох томах, навіть душа його… Письменник - завжди у своїх творах, і його думки, його емоції, його характер, вся його особистість - у його творах. А "Щоденники" - це щось особливе, звичайно. Це те, що найбільше характеризує людину. Хочу підкреслити оту небайдужість Олеся Терентійовича до всього, що діялося в Україні, у світі, в душі кожної людини. Він це все переживав настільки глибоко, що сприймав як своє. Один тільки спогад. Я приїжджала з Чорнобильської зони, і розповідала, що там діється. Він просив: "Ніно, Ви приходьте і розказуйте все-все, що Ви відчули, що Вас вразило і про що би Ви хотіли написати…". Я, звичайно, так і не написала, хоча Олесь Терентійович радив писати. Але він слухав мої розповіді, і вони його найдужче вражали. От, скажімо, я розповідаю, що вчора було. Кажу: "Вчора вночі вантажили корів". Підсвічували, каже, машини ліхтарями, вантажили корів, щоб їх евакуювати. Тягли на машини, ті корови падали, розчахувалися, перескакували через кузови за землю, калічились. Їх потім дорізували, там на місці й закопували, а деяких навіть не закопували… Але, кажу, що найстрашніше, вранці потім сказали: "Відбій!". Село не евакуюють, село лишається, корів стягайте назад. І настільки це Олеся Терентійовича вражало! Я потім подумала: "Навіщо я це розказую? І так людині боляче… Це раниться її душа". І те, що сьогодні ми зробили крок до нашої України (ми ще не перемогли, звичайно, а зробили тільки перший крок до перемоги) і сьогодні цей крок разом з нами зробив Олесь Терентійович. Зробив своїм словом, своїми творами і своїми "Щоденниками". Справді, він знову крокував поруч із всіма мільйонами людей, які прийшли на майдани України і відстояли демократію, справедливість і незалежність нашої держави.
Ярема Гоян
Йшла у "Веселці" правдива і чесна розмова, а я думав, що ось минає десять років, як немає з нами Олеся Гончара, а слово його живе і діє. Щоденникові записи відкривають нам душу письменника, сина України, її оборонця в кровопролитних боях і в мирну годину, лицаря в битвах за життя української мови і соборність національного духу, за пречисту пісню - душу народу.
Співав думи і пісні в годину роздумів над "Щоденниками" кобзар, наш веселчанин, лауреат премії імені Олени Пчілки Микола Литвин, якого Олесь Гончар дуже любив і залишив у щоденникових записах щирі слова про нього. Такою ж світлою аурою осяяні й записи про Нілу Крюкову, народну артистку України, Шевченківську лауреатку і теж нашу веселчанку, яка читала уривки з творів Олеся Гончара, і тепер слова линули з душі, справді, "сяяли, золотились у її виконанні". До голосу Ніли Крюкової додали свої голоси студентки Київського міського коледжу разом зі своїм педагогом, кандидатом педагогічних наук Антоніною Мовчун, які прочитали уривки з "Шоденників", і в їхньому щирому слові оживала душа письменника, адже Олесь Гончар так любив молодь і присвятив нашій юні не одну сторінку щоденникових записів, у яких - заповіти молодим.
Святий заповіт - берегти традиції народу і його святині, славні імена українських класиків, честь яких не раз і не два захищав Олесь Гончар у прилюдних виступах, у публікаціях, а свої тривоги та болі за долю духовності нації залишив у "Щоденниках".
Думаючи про щоденникові записи, згадую сповідальне признання новеліста світової слави Василя Стефаника, що вся його література списана в його листах. Мабуть, справжнє відкриття секретів творчості Олеся Гончара
Loading...

 
 

Цікаве