WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Слухаймо Олеся Гончара! - Реферат

Слухаймо Олеся Гончара! - Реферат

Соціалістичної партії України, народний депутат Олександр Мороз подав до Верховної Ради проект, у якому пропонується мові сусідньої держави надати статус офіційної. Хитро так, лукаво, делікатно наче... Але кому не ясно, що коли такий проект буде прийнято, української мови завтра не буде. Якщо можна зректися батька-матері, якщо можна зректися культури, а мова - це душа народу, то, за логікою, треба зректися нації і держави. Але такі проекти чомусь пропонуються в незалежній Україні. Я знаю, що при Олесеві Терентійовичу такі питання навіть не ставились. Бо це була совість, бо це був критерій, ніхто навіть не посмів би вийти на люди з таким проектом, чужим своєму народові.
Почнемо з того, що прочитаємо ці "Щоденники", бо без них творчість Олеся Гончара не збагнути. А її треба збагнути! А її треба осягнути! Та сьогодні жоден історик не може писати історію війни без оцих томів. А тоді ми зрозуміємо, як писалися і оповідання, і "Прапороносці", і "Людинаі зброя", аж до "Циклону". То філософія. Який гуманізм! Яка народність! Там кожне слово - це біль. Часом - радість. Часом - печаль. Часом - драматичний розпач. І коли в урочу годину Україна виборювала свободу, Олесь Гончар вийшов з КПРС. Дехто дорікав, що це - зрада. Яка зрада і кого? Прочитаємо "Щоденники" і побачимо хресну дорогу України в ХХ столітті: від мирного життя - до війни, до голодомору, до нищення різними засобами Українського народу. Це не могло не сформувати певний тип світосприйняття і світогляду.
Валентина Данилівна пам'ятає, що одного разу (то була наша остання зустріч), я прийшов до Олеся Терентійовича. Розмовляли про наболіле, і тоді почув його тривожну думку, що не скоро ще в нас буде така Україна, яку вимріював і виборював народ. Я розповів, що приїхав з Криму, там появилася українська гімназія. Умов належних ще немає, площі обмежені, у пристосованих класах дітям тісно, а батьки писали, мовляв, хай нам не дали нормально жити, а наші діти повинні вчитись, хай хоч на підлозі сидять, але в українській гімназії! Олесь Терентійович порадувався, сказав, що дуже добре, коли ми знаходимо в житті оптимізм, а потім, як я вже виходив, провів мене до дверей, так став і каже: "І все-таки, Петре Петровичу, щоб була Україна, треба сто років". А він хотів, щоб вона була вже зараз. Він у щоденникових записах бачив її прийдешнє, думав про майбутнє.
Чужинці за цілі століття неволі привчали нас до меншовартості. І так склалося, що про когось чужого ми кажемо "мислителі, естети" і так далі, і так далі. А про своїх... Якось вважаємо, що якщо свій, так він уже й не такий, не значимий. А Олесь Гончар був мислитель, громадянин найвищої свідомості. Якщо ми захочемо уявити справжнє життя сорокових років до кінця ХХ століття, то воно записане в творах Олеся Гончара і в цих "Щоденниках", які правдиво і любовно підготувала до друку Валентина Данилівна і разом з "Веселкою" випустила в світ.
"Щоденники" - це особливий жанр літератури. Давайте підготуємо такий наш щоденник: "Олесь Гончар сьогодні: в нашій пам'яті, в нашому розумінні і в нашій душевній вдячності". І надрукуємо його в журналі "Українознавство". Це - Олесь Гончар. Це наша гідність сьогодні і наше завтра. Я думаю, що по цих трьох томах будуть переписуватися праці з історії, з літератури, з суспільної свідомості, національної, державної свідомості. Це те, що нас ставить на рівень європейських народів. Якщо ми хочемо стати європейцями, спочатку станьмо українцями! Прочитаймо Олеся Терентійовича! Він - всесвітній письменник, тому що він глибоко український. Бо нема народу без нього і його немає без народу.
"Дуже цінне видання"
Олесь Лупій лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
- Тритомне видання "Щоденників" Олеся Терентійовича - це дуже цінне видання і дуже потрібне саме зараз. Чим цінне? Цінне тим, що там є такі матеріали, яких не можна знайти ніде, в жодному творі Олеся Терентійовича. Деякі вибрані місця із "Щоденників" ми зараз почули у чудовому виконанні юних читачів, студентів Київського міського коледжу. Звернімося до першого тому, що там є запис, зроблений у 1959 році. Тоді Олесь Терентійович проїжджав лівим берегом Дніпра, недалеко від Чигирина, і побачив, як руйнували хати в селах, які мали бути затоплені. Стіни щойно побілені, білі, голубі, блакитні. І з яким болем він про це все пише! А далі - друге село, хати в ньому не такі вже святкові, їх теж готують до знищення. Справа в чому? А справа в тому, що люди першого села не знали, що їхнє село буде затоплене і готувалися до весняних свят - до Великодня, до Святої Трійці. Побілили всі хати, відсвяткували, а потім прийшла оця чорна вість - і це село почали готувати до затоплення. Пам'ятаєте, там останні рядки: "Оце поема про море". Це по суті закид був і Довженку за його твір "Поема про море". Настільки це глибоко, настільки це зворушливо написано... Другий епізод. Це було в Трускавці. Вийшов Олесь Терентійович на вулицю і раптом бачить - іде похоронна процесія. Ідуть, в основному, молоді люди, йдуть і співають, співають голосно. Він такого ніде ніколи не чув. Бачить - у труні дівчина. І врешті він зрозумів, що той голосний спів - це було намагання перебороти, подолати отой біль у душах за молодим життям.
Записи в "Щоденниках" - це літературні перлини, сучасні зразки есеїстики, зроблені на високому мистецькому рівні. Це - перше, і свідчить, що людина керувалася принципом давнього грецького філософа, який сказав: "Якщо робиш - роби". Друге - це свідчить про його високий патріотизм. Третє - це висока мораль автора. Він проникливо, переконливо і зворушливо пише про Україну, про молодь, про своїх рідних, про дружину, про дітей, про онуків, про друзів. Мені особливо дорого (сам я з Львівщини), як Олесь Гончар писав з любов'ю про мій край і моїх краян, про віру нашу християнську. Я ніде, в жодного письменника не читав таких щирих слів, як в Олеся Гончара, про греко-католицьку віру нашу, про митрополитів Андрея Шептицького і Йосипа Сліпого.
"Щоденники" швидко зникають з прилавків книгарень і стають бібліографічною рідкістю. Думаю, що згодом видавництво, якщо матиме кошти, могло б перевидати ці три томи. А зараз можна використати різні форми перевидань, зробити тематичні випуски з "Щоденників", вибирати найсуттєвіше і доносити до читача слово Олеся Гончара в недорогих за коштами і необсягових виданнях. Це і бажаю зробити "Веселці" в найближчий час.
"Духовна опора нації"
Іван Чиж, голова Держкомтелерадіо України.
- Слухаю роздуми письменників про "Щоденники" і хвилююся. Очевидно, моя роль найскромніша, роль, скажемо так, чиновника, який все-таки має душу українську. Я - українець. Я вчився на творчості Олеся Терентійовича, і,
Loading...

 
 

Цікаве