WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Слухаймо Олеся Гончара! - Реферат

Слухаймо Олеся Гончара! - Реферат

якраз у пору, коли Україна виборює свій шлях у цьому складному, розвированому світі. Можливо, енергія Гончарової думки і почуттів здатна буде "підзарядити" читачів силою мудрості й добра. Непросто ж виходити з щоденниками на люди тому, що в них і досі відчувається дихання суспільних, літературних, культурницькихзмагань близької доби, не встояної не тільки в душах, а й в умах багатьох сучасників.
Олесь Гончар прожив щасливе і водночас трагічне життя, йому було що сказати людям про пережите, передумане, переболіле, осмислене і осягнуте. Письменник жив психологічно заглибленим життям, але воно не крутилося навколо романів-перелюбів, чаркування і богемних загулів, - він був людиною занадто громадською, і суспільною, і гордою, щоб свої душевні стани оприлюднювати.
Отож щоденники Олеся Гончара публікуються такими, якими вони свого часу вилилися з його душі і яким саме життя веліло стати пам'яткою доби. Вони писалися в різних умовах: на фронті і в полоні, у мандрах рідною землею і поза її межами, у рідному домі та в затишній, любій серцю письменника Кончі - Озерній, і таким чином ввібрали в себе майже все життя письменника - більш як півстоліття. Не хочу брати на себе місію інтерпретатора цієї своєрідної сповіді письменника: все-таки людина я небезстороння, дружина і розпорядниця його творчої спадщини - тобто людина зацікавлена. Деякі записи Олесь Терентійович читав мені ще за життя, а в повному обсязі я прочитала їх вже після його смерті. І як читач зізнаюся: я заново прожила з ним сповнене високого духовного заряду життя, пройшла через його озон і через тяжкі випробування долі, через злети і влаштовані недоброю добою вирви. Сорок вісім років тривало наше спільне життя, тож я багато про що знала, але всю глибину його внутрішніх страждань і природного оптимізму в такому переплетенні, в якому вони постають із щоденників, осягнула, щойно поставивши останню крапку в роботі над цим тритомником.
Хотілось би думати, що Гончареві щоденники не пройдуть непоміченими і стануть явищем української словесності, як свого часу стали явищем його новели, повісті, романи та літературні статті. Самі щоденники скажуть більше, повніше і глибше, ніж будь-які інтерпретації.
Духовною напругою сповнений кожен запис у щоденниках аж до останнього, зробленого в лікарні, де письменник лежав з третім інфарктом, який через дев'ять днів забрав у Олеся Гончара найдорожчий Божий дар - життя.
Передбачаю запитання: а чому тритомне видання "Щоденників" Олеся Гончара виходить у видавництві дитячої літератури "Веселка"? Тут багато важила думка письменника.
Незадовго до смерті, 3 квітня 1995 року, тобто в день свого 77-річчя, письменник зробив у щоденнику такий запис:
"Якщо виникне потреба перевидавати мої твори (не завжди ж Україна сидітиме без паперу!), то необхідно взяти найновіші видання, скажімо, видані "Веселкою" "Собор", і "Твою зорю", і "Прапороносців", і новели, і "Спогад про океан" (теж "Веселчині")... Бо лише ці видання заново відредаговані автором, тобто вільні вже від тоталітарного накипу та цензорських втручань. Всі попередні видання були пощвечені більшою чи меншою мірою,- режим не допускав вольностей".
Так випало, що саме це видавництво найприхильніше ставилось до письменника в останні роки його життя, видало дорогі йому книги в тому вигляді, в якому він їх хотів побачити.
Отож, відчуваючи моральний обов'язок перед пам'яттю Олеся Терентійовича, я й передала право оприлюднити його записи саме "Веселці".
Олесь любив молодь, на неї він покладав великі надії у творенні Української держави, і якщо його щоденникові записи знайдуть відгук у читачів, а найперше в юних серцях, то це буде найкращий вінок пам'яті письменникові Олесю Гончару.
"Слово правдиве і чисте"
Іван ДРАЧ,
голова комісії по спадщині Олеся Гончара, народний депутат України.
- Справді, велика радість, що цей тритомник вийшов, у якому нам відкривається велике і нелегке життя Олеся Гончара. Я недавно оце був у Харкові і пішов подивитися на той будинок, де жив Шевельов Юрій Володимирович, який був викладачем в університеті, викладачем Олеся Гончара. Стояв і думав, що Олесь разом з тисячею студентів-добровольців пішов на фронт і був тяжко поранений у бою під Білою Церквою, де загинув у битві з німецькими танками майже весь студентський батальйон. Після лікування в госпіталі знову пішов на фронт і під Харковом потрапив у полон, разом з тисячами військовополонених був кинутий у страшний концтабір за колючим дротом, який знаходився на Холодній горі. Я був на тому місці. Тепер там музей. Олесь Гончар розповів про це на сторінках "Щоденників" і згадав не дуже приязно Юрія Шевельова, який нібито міг врятувати його з того табору. Олесь вижив, життя продовжувалося і хоч Олеся Гончара вже немає, він постійно продовжується. І жаль, коли в одному з передостанніх, здається, номерів журналу "Сучасність" є такий неприємний для мене випад Михайлини Коцюбинської, яка каже про те, що знову намагаються відроджувати культ Олеся Гончара і так далі, і так далі, і так далі... Дехто каже, не зважайте, мовляв, на це. А я думаю, що на все треба зважати. Бо це - наша національна справа. Через те я Вам, Валентино Данилівно, так настійливо казав, що треба видавати, "Щоденники", що б там не було написано, часом і неприємного про Івана Драча, про Бориса Олійника, про Павла Загребельного... Хай воно йде в світ так, як було написано рукою Олеся Гончара. Тепер "Щоденники" вийшли і стали явищем історії та літератури, власністю українського народу. Будуть "Щоденники" читати, аналізувати, порівнювати з "Щоденником", наприклад, Олександра Довженка чи Аркадія Любченка. І слава Богу, що вже воно є, воно існує. Олесь Гончар цим тритомником іде в постійне і вічне плавання.
"Унікальне явище часу"
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури НАН України, академік, народний депутат України.
- Вихід "Щоденників" у світ - велика подія в історії літератури і народу. Вони багато що відкриють нам при перечитанні Олеся Гончара. Але мені здається, що найголовніше - це те, що Олесь Терентійович жив двома такими цінностями: творчість (він страшенно цінував образне слово і писав у щоденнику, що його доля - мислити образами) і Україна. Оце, на мою думку, у "Щоденниках" особливо вирізняється, та, правда, з болем і з постійними тими проблемами, які переслідували Україну і, ясна річ, переслідували Олеся Терентійовича. Сьогодні, досліджуючи українську літературу 20-30-х років, доводиться реставрувати її тільки через художні твори, бо ніяких щоденникових записів і документальних матеріалів не залишилося, а письменники були репресовані і ми дуже мало знаємо про їх життя, думки і тривоги.
Loading...

 
 

Цікаве