WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Рупор громадської думки - Реферат

Рупор громадської думки - Реферат

збори Франції.
Слово parlement походить від дієслова parler - говорити - і означає, отже, говоріння, тобто, сам процес, а також приміщення, де представники народу (громадськості) говорять - висловлюють громадську думку.
У цьому зв'язку видаються надзвичайно близькими як до давньогерманської, так і до французькоїтрадиції давньослов'янські форми парламентаризму: віче, вече (рос. та серб.), wies (польськ.). Термін походить від праслов'янського слова ћтъ - говорити. Значення це збереглося в коренях українських слів вітати, привіт, повість, заповіт та багатьох інших, а також у російських - привет, совет, завет, навет і т.п. та в інших слов'янських мовах.
Якщо в Західній Європі для політичного життя часів середньовіччя типовим був державний устрій Німеччини, Франції та Англії, то для слов'янської Східної Європи подібним зразком була давня українська Київська держава. Вже протягом доісторичної доби предки українського народу досягли високого ступеня культурного розвитку. Вони встигли не тільки закріпитися на території, що займала приблизно середню частину водозбору Дніпра, Буга, Дністра аж до Карпатських гір, а й витворити оригінальну культуру, в тому числі значну кількість норм народного звичаєвого права, яким і керувались у громадському й приватному житті [18]. В основі цих норм лежали: у приватному - принципи рівноправності всіх у суспільному та прагнення до індивідуальної автономії у приватному житті, в публічному - принципи народоправства.
Українські племена жили на своїй сталій території в державах-землях, для політичного устрою яких була характерною наявність головного міста - укріпленого центру культурно-політичного та господарського життя та менших міст при ньому . На чолі держави, міста стояли народні збори - віче, - яке тримало у своїх руках владу; подекуди були й виборні князі місцевого походження. Центральне місце на торговельних шляхах зі Сходу на Захід і з Півдня на Північ займала держава племені полян (яке також мало назву "Русь") із головним містом Києвом на Дніпрі. Завдяки своєму вигідному географічному положенню досить високому культурному розвитку населення, та енергійності князів у боротьбі з хазарською та іншими загрозами свободи, Київська Русь у IX ст. не лише відстояла державну незалежність, але й поширила свою владу на сусідні землі та перетворилася (за часів князів Володимира та Ярослава) на потужну наддержаву, імперію.
В устрої Київської держави принципи давнього народоправства поєднувалися з новим князівсько-дружинним порядком, що виник у процесі природної історичної еволюції форм державності. Нова державна система базувалася на досить своєрідному політичному інституті, до складу якого належали віче та княжа рада [3].
Віче, що за доісторичних часів складалося зі старших, кращих людей із часом перетворилося в установу більш демократичну, в якій брало участь усе повноправне населення держави. Компетенція віча обіймала всі функції державної влади, але найголовнішими функціями його були вибір князя, укладання з ним договору та рада з князем у важливих державних справах. Віче не мало сталих періодичних сесій і при задовільній діяльності князя збиралося лише на заклик князя. При незгоді з князем, віче виступало проти нього, могло скинути його й обрати собі іншого, ліпшого.
Князь із другорядного місця, яке він займав раніше, від часу налагодження більш високо організованого державного життя, до чого він і сам великою мірою спричинився, при допомозі своєї дружини (наймане військо), перейшов на вище місце у владній ієрархії та став на рівень із вічем. Віднині владні повноваження поділяли між вічем і князем на підставі угоди: віче передає князеві всю повноту влади за умови здійснення її на підставі волі народу, висловленої в угоді, відтак князь ставав носієм і виконавцем (через призначених ним "урядовців", "чиновників") усіх функцій державної влади (законодавчої, судової, адміністративної), очолював власну дружину (прототип "королівської гвардії", "мушкетерів" і т.п.), а також військо цілої держави. Поряд із центральною владою в містах, містечках, селах функціонувала місцева - самоуправа, органи якої найдовше зберігали риси раннього родового та племінного устрою. При князеві, як його дорадчий орган, була княжа рада, що складалася спочатку зі старших дружинників, а почасти із старших бояр (згодом лише з бояр). З боярською Радою князь радився у державних справах, хоч рішення її не мали обов'язкової сили [18].
Ця проста державна система з часом ускладнилась. За князя Володимира Київська держава охопила не тільки суто українські, а й інші слов'янські землі на півночі, сході та заході.
Найперші згадки у літописах про функціонування віче на руських землях припадають на роки 997 (Білгород на Дніпрі), 1016 (Великий Новгород), 1068 (Київ). У Києві віче збиралося на площі біля Софійського собору, у Пскові (функціонувало до 1510 р) - біля собору Св. Трійці, у Новгороді (функціонувало до 1478 р) - на Ярославовому дворі [3].
Останні два користувалися найвищим ступенем юрисдикції. В їх компетенції були питання війни та миру, прийняття законів, закликання та скинення князів. На новгородському віче обиралися також найвищі церковні ієрархи. Віче в Новгороді міг скликати будь-хто із громадян міста: для цього досить було вдарити у Вічовий Дзвін. Цей новгородський вічовий дзвін, уособлюючи авторитет громади, громадської думки, перетворився за час свого функціонування на своєрідний символ народовладдя і став настільки ненависним для прихильників монархізму, що після упокорення Новгорода московським царем був "арештований" і під конвоєм відправлений "на заслання до Сибіру" (Д.Любимов).
Хоча для українського народу характерний нахил до індивідуальної свободи, устрій життя в родових та племінних зв'язках і в первісних державних об'єднаннях України-Русі мав багато спільних рис з устроєм життя інших слов'янських народів, а де в чому і з давньогерманським світом. Проте за княжої доби державне життя українського народу пішло вже іншими, відмінними шляхами.
Історичний слід колишньої ролі віче у Сербії тепер простежується лише у назві приміщення, де засідає нинішній національний парламент, який, проте, має назву Сабор, тобто збори. Перший напівлегендарний правитель Польщі Siemowit, який започаткував династію П'ястів, згідно з Галлом Анонімом, був обраний віче. Ідея, що лежить в основі віче, згодом привела до витворення (1182) польської національної форми парламенту - сейму. Подібним чином у Великоросії трансформація та істотне звуження ідеї віче призвела до формування боярської, а далі - Державної Думи. В Україні, натомість, ідея віча відродилась у конструкції політичного інституту парламентського
Loading...

 
 

Цікаве