WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Рупор громадської думки - Реферат

Рупор громадської думки - Реферат


Реферат на тему:
Рупор громадської думки
В сучасних умовах, коли на порядку денному в Україні стоять питання розбудови демократичної правової держави та формування громадянського суспільства, особливого значення набуває феномен громадської думки.
Дослідження обставин, що впливають на формування громадської думки, вивчення й узагальнення умов її стійкості, динамічних процесів її мінливості (з метою врахування цих факторів у практиці суспільного урядування тощо) віддавна привертали і привертають увагу філософів від класиків (Аристотель, Гольбах, Дідро, Кант, Фіхте, Маркс та ін) - до сучасників (Біблер, Бубер, Хайдегер, Хабермас, Каган, Грушин, Толстих, Липинський, Донцов та ін.), політиків та соціологів (Плеханов, Луначарський, Тард, Дюркгейм, Аріарський, Андреєва, Овчинников, Павлова, Ядов та ін), психологів (Фрейд, Бехтєрєв, Лебон, Леонтьєвта ін.), педагогів (Макаренко, Ушинський, Сухомлинський та ін.).
Метою даної статті є виклад результатів дослідження процесу становлення інституційних засобів оприлюднення громадської думки, зокрема генезису історичних форм парламентаризму.
Загальновизнано, що ті чи інші форми "представницьких органів" при владі, що нагадують собою сучасні "парламенти", відомі з давніх часів і практично у всіх народів, що мали "державоподібну" форму організації. Але в наш час є люди, які заявляють мало не про національні "авторські права" на цей історичний "винахід". Майже півтора століття тому (18 січня 1865 р.) Джон Брайт - один з найактивніших діячів тодішнього англійського парламенту - оголосив Британію "матір'ю парламентаризму". Цю амбітну претензію він виголосив у час і в контексті боротьби за розширення виборчих прав громадян, що передувало запровадженню парламентського уряду в країні. Згодом, на обґрунтування зазіхань на національне авторство у справі парламентаризму англійці посилаються на те, що подібні законодавчі структури у колишніх британських колоніях, а тепер країнах-членах Британської співдружності, "змодельовані за англійським зразком" [4].
Заради справедливості, треба визнати: певні підстави для відстоювання англійцями національного пріоритету в цій галузі є, бо британський парламент має чи не найтривалішу історію і при тому - по суті безперервного функціонування.
Справді, починаючи від 1215 р., коли король Джон підписав так звану "Велику Хартію" (Magna Carta), тривав майже чотирьохсотлітній період, хоч і конфліктного, та все ж співробітництва парламенту з монархією. Незгоди часом набирали ґвалтівного характеру, іноді доходило до насильства, навіть до кровопролиття, проте, чвари завжди завершувалися певним порозумінням. Так, у XVII ст. справа дійшла до відкритого протиборства. У ході громадянської війни воювали армії, які представляли, з одного боку, монархію ("Лицарі" - the 'Cavaliers'), а з іншого - парламент ("Круглоголові" - the 'Roundheads'). У цій борні переміг парламент, і король (Карл І) був страчений. Позате, за кілька років по тому монархія була реставрована, і на трон зійшов Карл II.
Боротьба між парламентом та монархією закінчилася 1869 р. - з прийняттям Закону про права (Bill of Rights), згідно з яким законодавча ініціатива передавалася не тільки "суверену" (королю), а й парламенту.
Однак, ґенеза британського парламенту має більш глибоке і не зовсім "чисто британське" коріння, сягаючи часів завоювання островів англо-саксами, чиї королі користувалися порадами членів своєрідного політичного інституту, що йменувався Witenagimot, або скорочено Witan ("Зібрання мудрих"). Ця назва походить від староанглійських слів witan - мудра людина (сьогодні в англ. мові - wit) та gemot - збори, зібрання, асамблея тощо; folkmote - народні хори). Цей політичний інститут історично походить від аналогічних старогерманських зібрань королівських радників, до яких входили найповажніші люди країни.
Подібна практика політичного самоврядування була характерною і для інших германських спільнот. Там урядуючі зібрання складалися з вільних (не рабів) людей і йменувалися, залежно від діалекту, - ting, ping або thing, в перекладі й означає власне збори, зібрання. Це слово й сьогодні входить до складу термінів, якими означують законодавчі, політичні та юридичні інститути у північно-німецьких країнах: Данії - Folketing (Фолькетінг) - Народне зібрання , Ісландії - АІюіngі (Аппінг) - Всезагальне зібрання, Норвегії - Storting (Стортінг) - Велике зібрання, відповідно також у Гренландії, на Фароеських островах. В ряді країн цієї географічної смуги урядові органи стали називатися за місцем законодавчих зібрань (наприклад, Tynwal - від tynwald) або за часом їх проведення. Так, у німців, з огляду на те, що законодавчі зібрання відбувалися лише при денному світлі і часто тривали впродовж усього дня, у їх назві ключовим стало слово Таg (день), яке замістило первісне ting (збори) звідси - назви німецького парламенту - Bundestag або Таgung. Відповідно увійшло це слово і в означення урядового приміщення Reichstag, - в пам'ять того, як раніше називалось державне законодавче зібрання. Подібно й у Швеції: Riksdag - що є ідентичним до стародавнього німецького означення законодавчих зборів.
В англо-саксонській Англії запозичені у германців Witenagemot'и, до складу яких первісне входили переважно сини та брати короля, проіснували загалом від VII до XI ст. коли Англію упокорив Вільям Нормандський (1066 р.), що запровадив феодальну систему, до якої звик у рідній Франції, та відповідно реформував політичний устрій. Він роздав землі у володіння своїм найближчим військовим прихильникам, а ті - своїм. Так утворилася нова феодальна ієрархія. Вільгельм І був абсолютним правителем, але, як і всі, потребував вірних радників, отож запровадив свою королівську раду (curia regis, або King's court), до якої входили гранти, що одержали владу безпосередньо від нього (манори - manors) та впливові церковники (ecclesiastics).
У деяких аспектах Witenagemot був попередником (прототипом) сучасного Парламенту, проте мав істотно відмінну владу та ряд значних обмежень (limitations,), таких, як відсутність фіксованої процедури, порядку денного (меж компетенції - schedule) та визначеного місця засідань. Король у ті часи відігравав роль дещо подібну до сучасної президентської. Witan, все ж здійснював помітний контроль за королівською владою, запобігаючи автократії та уладнуючи суперечності.
Вплив рідної для Вільгельма-Завойовника країни позначився на означенні англійського законодавчого органу й мовно-лінгвістично: складаючись по-британськи традиційно із двох палат (Лордів та Общин), він все ж має назву французьку: парламент (parlement). Саме так іменується законодавчий орган цієї країни - Національні
Loading...

 
 

Цікаве