WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Концепція української державності в Україні історико-політичній науці міжвоєнної доби - Реферат

Концепція української державності в Україні історико-політичній науці міжвоєнної доби - Реферат

Політичні концепції цих учених, що розроблялися па різних історичних етапах розвитку української інтелек-туальної думки, справили визначальний вплив на розвиток політичної теорії українського державознавства і започаткували нові напрями політологічних досліджень в Україні та в еміграції. Оскільки обидва дослідники були ключовими фігурами дореволюційного та міжвоєнного етапів у розвитку української політології, саме порівняльний аналіз основних елементів їхніх політологічних концепцій дає можливість найбільш точно охарактеризувати обидва ці етапи.
М. Драгоманов - типовий представник ідеї суспільного прогресу. Вихідний пункт прогресу, за Драгомановим - це вільна людина, яка шляхом добровільного об'єднання з іншими людьми у більші чи менші колективи поступово приходить до вищих форм суспільного життя. Прогрес відбувається неначе сам по собі, завдяки здоровим розумовим силам людини. На думку вченого, наука, знання - це той світоч, що визволяє людство з темряви і веде його до вершин розумової організації.
У В. Липинського вирішення проблеми політичного прогресу чи регресу залежить насамперед від творчих якостей еліти. Еліта може бути демократичною, класократичною і охлократичною, і такого ж характеру набуває та держава або народ, де ця еліта приходить до влади. Тут взаємовідносини будуються або на гармонійній співпраці еліти з масою (класократія), або ж на підіграванні і пошуках спільного альянсу з анархічними, руїнницькими інстинктами маси (демократія), або на насильницькому пануванні над масою (охлократія).
Людство і нації - це два поняття, до яких В. Липинський по-різному підходить у вирішенні проблеми прогресу в своїй фундаментальній праці "Листи до братів-хліборобів" (Відень, 1926). Для В. Липинського нації не вічні, і їхня доля цілковито залежить від того проводу, який їх очолює, тобто від національної аристократії. В історії усіх націй завжди точилася і нині точиться боротьба між будуючими і руйнуючими, об'єднуючими і роз'єднуючими силами, оскільки сама нація за своєю природою переживає добу організації, об'єднання або ж зазнає впливу деструктивних сил, які обов'язково приводять її до роз'єднання.
Якщо у М. Драгоманова прогрес завжди був сталим, рухом уперед до вищих щаблів суспільного життя, то у В. Липинського життя нації прямує або конструктивним: шляхом, тобто вгору, або шляхом дегенерації, тобто вниз. Сутність цього явища знаходить своє вирішення в тому, хто. саме отримує провід усередині нації - організатори чи руїнники. Підкреслюючи, що лінія розвитку може вест вгору або й униз, Липинський відзначав, що шлях цієї лінії залежить виключно від співвідношення тих позитивна і негативно діючих людських індивідів, які визначають зміст діяльності національного колективу. Цей процес у житті нації, на нашу думку, можна назвати просто еволюцією.
Якщо М. Драгоманов - прихильник ідеї лінеарного-прогресу, то у В. Липинського лінія розвитку нагадує коло. В. Липинський говорить про три вічні стадії, які наслідують одна одну і через які проходять у своєму житті всі нації (вже згадувані класократія, демократія та охлократія). Будь-який із цих типів панування врешті-решт неминуче приводить до панування демократії, але й сама демократія у процесі дегенерації викликає до життя елементи диктаторського характеру і грубої сили, тобто охлократію. Охлократія - це механічний засіб панування, але її тверда влада завдяки своїй прямолінійності і войовничості викликає до життя таку ж безкомпромісну і тверду войовничу опозицію, однак з конструктивними творчими якостями, тобто класократію. Крім цього головного кола, В. Липинський припускає у своїй концепції існування й, додаткового кола, яке складається уже з двох елементів - охлократії і демократії.
Якщо М. Драгоманов, виходячи з реальних обставин абсолютистської Росії, в умовах якої він виховувався, обстоював принцип свободи, то В. Липинський висував на перший план принцип авторитету і позитивного значення правдивої монархії, що, в свою чергу, пояснювалось його походженням і вихованням, умовами життя та природними нахилами, а також було реакцією на ліберально-соціалістичну Україну 1917-1920 pp.
У М. Драгоманова інтелігенція - визначальний елемент прогресу в його ідеальному безкласовому товаристві людей, які користуються однаковими правами і ведуть спільне господарство. У В. Липинського, навпаки, інтелігенція стоїть надзвичайно далеко від керівництва держави. Він уважає, що ті люди в нації, які не зайняті безпосередньо війною та обороною своєї батьківщини або ж створенням матеріальних, необхідних для життя цінностей, - де здекласована інтелігенція, якій можна довіряти лише "праву допомоги національній аристократії і роль-опосередкованих помічників.
Якщо у Драгоманова свобода і самоуправа - ідеали людського громадського життя, а сама самоуправа має певну чудодійну силу, то в Липинського державний принцип трудової монархії визначається формулою - авторитет і відповідальність зверху, свобода - знизу. Липинський розглядав авторитет і свободу як окремі сфери діяльності.
М. Драгоманов - еволюціоніст. Ідеальний безкласовий, самоуправний устрій людського життя, на його думку, мав прийти вільно, сам собою, шляхом еволюції. Його політична програма була ліберальною за своєю суттю, і тому-то, особливо після царевбивства в 1881 p., він звертає свої погляди до ліберально-конституційної платформи, покладаючи основні надії на ліберальних земців. В. Липинський виходив із протилежності між творчою меншістю і пасивною масою. Історичний процес, на думку вченого, залежить від того, наскільки ця меншість зуміє, ведучи за собою масу, збудувати національно-державне життя. Тут вирішального значення він надавав моральному авторитету еліти та її провідним здібностям.
М. Драгоманов був інтернаціоналістом і розумів історичний процес як процес універсальний, однаковий за своєю суттю і неоднаковий у формах вияву. Суттю цього процесу, за Драгомановим, виступала абсолютна всесвітня правда. Натомість В. Липинський захищав правду своєї землі - традиційно історичної України. Його основна ідея полягала в об'єднанні всіх людей незалежно від їхнього походження, усвідомленні приналежності до спільної території. Він був територіальним патріотом і вірив, що патрі-отизм, як усвідомлення своєї території, лежить в основі буття і могутності держав.
Якщо, за Драгомановим, шлях до утвердження нації пролягає через політичну автономію, яка безпосередньо залежить від загальної політичної автономії, то Липинськийвважає націю наслідком державності і обгрунтовує думку, що лише через свою державу і безпосередньо в державі формується нація. Позитивіст, раціоналіст, послідовник О. Конта і Г. Спенсера М. Драгоманов вірив у соціальний прогрес, розум і науку, які приходять на зміну релігії. В. Липинський, навпаки, кожне своє рішення вивіряв па основі інтуїтивного, ірраціонального характеру думок і релігійних принципів, які виходили з підсвідомого буття і співвідносились із його власними аристократичними принципами.
?
Література:
Вступ до політології. В.Й.Схиба
Політологія. І.С.Дзюба
Політологія. О.І.Семківа
Історія української політології. В.А.Потульчицький
Loading...

 
 

Цікаве