WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Концепція української державності в Україні історико-політичній науці міжвоєнної доби - Реферат

Концепція української державності в Україні історико-політичній науці міжвоєнної доби - Реферат

увагу державному будівництву України, використанню досвіду національно-визвольних рухів у інших країнах, переорієнтації національної свідомості, обгрунтуванню ролі Галичини як П'ємонту України.
Розглянуті вище напрями в українській політичній науці, незважаючи на притаманні їм особливості і розбіжності в теоретичних концепціях, водночас мали й багато спільного. Так, представники народницького і національно-державницького напрямів, розглядаючи український народ як окрему етнічно-культурну одиницю, що має спиратися на власні демократичні і романтичні традиції, водночас акцентували увагу на необхідності для України федеративних зв'язків з іншими народами, обстоювали демократичну форму правління.
Спільними для народницького і консервативного напрямів були ідеї трактування людини як самостійної самоцільної вартості, розуміння нації як територіального об'єднання усіх громадян, що проживають в Україні, обгрунтування неповторності та своєрідності українського руху, опори в державному будівництві на власний політичний досвід та історичні традиції.
Учених - представників консервативного і національно-державницького напрямів - об'єднувало розуміння національної ідеї як основи буття нації та її боротьби за незалежність, необхідності побудови суверенної і незалежної української держави, визнання особливої ролі в цьому процесі Галичини як П'ємонту України.
Концепції українських політологів міжвоєнної доби збагатили світову політичну науку. Своєрідність і складність державного будівництва в Україні в 1917-1920 pp. змушувала їх звертатися до здобутків світової політичної науки і, застосовуючи їх у нових умовах, відкривати нові сторінки в політичній теорії та історії. Саме те, що Україна протягом тривалого часу входила до складу інших держав і майже не мала власного досвіду державного будівництва, спричинило топ факт, що українські вчені-політологи багато в чому попередили цілий ряд рис ортодоксальної та радикальної парадигм у світовій політичній науці, розробивши відповідні підходи і концепції на грунті української науки вже в 20-30-ті роки.
Так, народники, зокрема М. Грушевський, орієнтувалися у своїх проектах української держави здебільшого на методологію традиційної парадигми, водночас застосовуючи психолого-антропологічні характеристики російського, українського та польського народів, характерні для сучасної політичної антропології і біхевіористського під-ходу в політичній науці.
Учені консервативного напряму, не відкидаючи традиційних підходів до монархічної форми побудови української держави, вже орієнтувалися на англо-американську державну модель, допускаючи неформальні (групові) структури і функції, обґрунтовували необхідність взаємодії між різними групами і класами суспільства у вирішенні політичних питань. Зазначені характеристики, притаманні ортодоксальній парадигмі в сучасній, політичній науці, особливо яскраво проявилися у теорії класократії В. Липинського, де питання влади та управління розконцентроване і раціонально розподілене між багатьма центрами влади.
Національно-державницький напрям увібрав у себе складники, що характеризують сьогодні три існуючі парадигми світової політичної науки. Орієнтовані на загальнолюдські цінності цивілізації концепції С. Дністрянського та О. Ейхельмана сполучали в собі риси сучасного біхевіористського і традиційного підходів. У теоріях О. Бочковського та В. Старосольського, навпаки, яскраво виражені методологічні засади, характерні для сучасної радикальної парадигми у світовій політичній науці.
У цілому можна стверджувати, що завдяки зусиллям вітчизняних дослідників українська політична наука у міжвоєнну добу досягла досить високого рівня. У теоретичному і концептуальному відношенні вона наближалася до рівня найбільш розвинених на той час німецької та іта-лійської політологій. Водночас, незважаючи на високий рівень європейської політології як науки, саме в Німеччині та Італії у міжвоєнну добу переміг фашизм, а в Україні, на терені Галичини,- найбільш близький до нього ін-тегральний націоналізм. На нашу думку, феномен цього явища пояснюється рядом причин: по-перше, Німеччина, Італія та Україна в результаті першої світової війни почували себе обділеними. Україна не досягла державності, Німеччина була переможена, а Італія, хоча й воювала на-боці Антанти, після переможного завершення війни не одержала нічого з того, на що вона розраховувала, навпаки, зазнала величезних матеріальних і людських утрат; по-друге, повсюдне розчарування у цих країнах в діяльності традиційних партій, які підтримували в Німеччині кайзера Вільгельма, в Італії - Антанту, а в Україні програли справу державності; по-третє, сприятливий грунт для постання нових ідеологій: расизм у Німеччині, що еволюціонував від пангерманізму, теорія Риму в Італії та інтегральний націоналізм Д. Донцова в Галичині; по-четверте, відомо, що між теоретичною політологією і практичною політикою існують суттєві відмінності, і, як свідчить досвід історії, нерідко високий теоретичний рівень політології як науки служить ефективним засобом у руках спритних політиків для вироблення власної стратегії і тактики, протидії реальним політологічним прогнозам задля; досягнення своїх політичних цілей.
Попри трансформацію на український грунт основних теоретичних принципів західноєвропейської, російської і польської, а також вітчизняної політології, українські політологи міжвоєнної доби, як уже згадувалося вище, внесли певний вклад у розвиток не лише вітчизняної, але й світової політології. У цьому плані слід назвати насамперед теорію класократії В. Липинського, концепцію органічних суспільних зв'язків С. Дністрянського, концепцію геополітики С. Рудницького і подальшу розробку В. Старосольським теорії німецької психологічної школи В. Вундта і Ф. Тонніса.
Ряд концептуальних схем та політологічних теорій українських політологів міжвоєнного етапу перекликаються із нашим сьогоденням. Це насамперед: 1) дослідження народниками психологічних характеристик українськогої російського та польського народів, їхні ідеї щодо можливої федерації України з іншими народами, конкретні проекти цих федерацій, розроблені ними питання народоправства та демократичних традицій в Україні; 2) консервативні концепції української монархії, зокрема ідеї про-особливу роль провідної верстви, територіальний патріотизм, а також державотворчі характеристики народів Галичини та Наддніпрянської України, вироблені консерваторами, визначення останніми типів, видів і форм держави; 3) теорії суспільних зв'язків та національної держави,, дослідження національно-визвольних рухів у інших країнах, аналіз соціально-класової структури українського народу тавизначення носіїв національної свідомості і, нарешті, національно-державницькі проекти конституцій України. Слід зазначити, що ряд ідей та концепцій В. Липинського, зокрема, його концепція територіального патріотизму та ідея органічного поєднання впливів Сходу і Заходу у власній нації, нині знаходять практичне втілення у політичному житті сучасної України.
Порівняльний аналіз концепцій М. Драгоманова і В. Липинського. М. Драгоманов і В. Липинський по праву вважаються основоположниками української політології як науки.
Loading...

 
 

Цікаве