WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Роль стереотипів у національній самоідентифікації українців - Реферат

Роль стереотипів у національній самоідентифікації українців - Реферат

неандертальської людини, яка вже тоді думала про створення України. По-третє, це ідеалізаціясвоїх рис і негативне оцінювання сусідів "ми є працьовитим народом, а вони лінивим", "ми нічого не грабували, тільки вони нас нищили", "ми представники стародавньої європейської культури, а вони азіати і дикуни".
Однак, ці суперпозитивні стереотипи викликають протилежний результат, ведуть лише до підтвердження негативного образу українців. Формування народної тотожності не може спиратися на вкрай негативних або вкрай позитивних стереотипах. Небезпечним є також вислів людей, які говорять: "мені все одно, ким я є", тим більше, що насправді людині не байдуже, до якого народу вона належить. Говорячи про твердження, що краще порозумітися на "загально зрозумілій мові" (маємо на увазі російську мову, а не "місцеву"). Рябчук, стверджує, що це "все одно" є проявом втечі від своєї мови і культури та прийняттям мови іншого, сильнішого народу. Подібно формули "росіяни й українці - одне те саме", "ми один народ" - показують на ототожнення себе з ідеологією загарбників. Правдоподібно, що й сьогодні мільйони українців не мають відваги ототожнити себе з Україною, з українцем, але ж і не хочуть назавжди зректися свого українства і стати громадянами російського (а може й радянського) народу. Ця трагічна етнічна шизофренія [16] веде до висловів: "ми не росіяни і не українці" - "ми києвляни", "одесити", "ми з Донбасу" або - "нам все одно".
Виходом із цієї ситуації є бажання перебороти гіперпозитивні і гіпернегативні стереотипи. Шляхом до цієї мети є усвідомлення свого походження. Це греки перші витворили поняття "вітчизна", що означає єднання коріння людини у батьківському домі зі своєю державою [18]. Щоб відчувати єдність із своєю батьківщиною, слід спочатку відчути себе одним народом. А народ формується на основі своєї спільної історії, мови, культури, території економіки. Це - основи самоідентифікації. Якщо люди знають свої традиції, літературу, мову, живуть проблемами своєї держави, вони можуть про себе сказати: "Ми - Українці".
Народ є історично-культурною категорією, формується завдяки довготривалій інтеграції багатьох різних племен. Існування народу як спільноти є суспільним фактом і витвором свідомості: на формулювання народу впливають об'єктивні чинники: економічні, культурні, політичні, а також ставлення окремих осіб до своєї землі, переконання у спільному походження, почуття спільної історії, позитивна самооцінка, свідомість спільних інтересів, бажання мати незалежну державу. У такий спосіб народ наближується до своєї батьківщини. Становлення народної самоідентифікації свідчить про зрілість народу.
Варто наголосити, що на формування народної тотожності великий вплив має розвиток мови, друкування літератури цією мовою, спільно пережита історія. Це зміцнює бажання творити свою сильну державу, хоча держава є не центральною цінністю людини, але інструментальною - вона є кінцевою для здійснення таких цінностей, як вільність, рівність, толерантність, всебічний розвиток особи і різних груп. Свідомість приналежності до своєї держави дуже важлива. Вона означає відповідальність за спільне добро, свідомість єрархії суспільних завдань і пріоритетів на шкалі державної спільноти [17].
Історія України пам'ятає часи, коли культ держави мав характер тоталітарний і держава була найвищою цінністю. Це призвело до знищення мільйонів людей. "Здорова" держава повинна дати людині гідність, почуття безпеки, почуття своєї вартості, гордість, високий рівень культурної і релігійної спадщини. Основою Батьківщини є народ, свідомий своєї історії, який відчуває зв'язок зі своїми попередніми поколіннями і має бажання у майбутньому продовжувати розвиток своєї Батьківщини.
Наступним елементом Батьківщини є її територія, яка історично належить народу. Загроза втрати своєї землі є чинником, який веде до дій політичних - наприклад, до боротьби за свою незалежність, інтенсивного культурного розвитку. Батьківщина вміщає в собі спадщину культури, вона є джерелом буття народу, із чим пов'язана мова, а також історія, яку переказуємо від покоління до покоління. Історія - це пам'ять народу, тому знищити історію - це те саме, що позбавити людину пам'яті, тобто забрати від неї свою тотожність. Народ, який втрачає свою історію, втрачає свою самоідентифікацію. Варто наголосити, що сам народ, сама територія, державна структура чи культура не є ще батьківщиною - але всі ці компоненти, а найважливіше культура народу разом творять батьківщину. Є багато українців, народжених за межами України, однак вони вважають її своєю вітчизною, є також багато неукраїнців, які мешкають в Україні, але ототожнюють себе з українською культурою і традицією, вважають Україну своєю батьківщиною. Почуття приналежності до своєї вітчизни опирається, передусім, на знанні і сприйнятті своєї культури.
Із поняттям батьківщини асоціюються різні емоції які називаються вищими, або патріотичними. Свою батьківщину вихваляємо у поезіях, піснях, літературі. Шануємо свої державні символи - прапор, тризуб, гімн, державні річниці, наприклад День проголошення Конституції, День Незалежності. Творяться легенди, міфи про свій народ, шануються герої, які віддали своє життя за незалежність, організаторів, реформаторів, творців культури. Ідея вітчизни і самоідентифікації є дуже важливою під час небезпеки для держави.
Хочу повернутися до взаємозв'язку, який існує між народною тотожністю і стереотипами. Якщо не розуміти різниці, яка існує між характеристикою патріотизму і націоналізму, є велика небезпека створення своєї незрілої тотожності. Обидва ці поняття викликають сильні емоції: патріотизм викликає позитивні емоції, націоналізм - негативні асоціації. Різниця між цими поняттями має велике моральне значення. Крайній націоналізм голосить погорду перед іншими народами і культурами, а патріотизм - любов до своєї батьківщини. Патріот своєї держави не бореться за добро свого народу ціною інших народів. Націоналізм, особливо у крайніх проявах, є протилежним патріотизму і народжує тоталітарний режим. Це відбувається також і в ситуації, коли фундаментом націоналізму є релігійні правила (напр. фундаменталізм). Пошук української форми патріотизму важливий для майбутнього народу, для розвитку його культури, політики і моральності наступних поколінь.
Із психологічної точки зору істинність патріотизму чи націоналізму визначає тип народної тотожності. Патріотизм ідентифікується зі своєю батьківщиною, є найвищою моральною цінністю. Важливу роль відіграють причини, через які особа ототожнює себе із цією державою і народом. Загалом існують два види самоідентифікації - "відкрита" або "закрита". "Відкрита" народна тотожність спирається на психологічні й суспільні зв'язки зі своїми співвітчизниками. Така тотожність є патріотичною. В основі патріотизму лежать спільні цінності і правила для всіх груп, також і для народних меншин. Патріотизм вимагає дбання про добро свого народу і батьківщини, але
Loading...

 
 

Цікаве