WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Роль стереотипів у національній самоідентифікації українців - Реферат

Роль стереотипів у національній самоідентифікації українців - Реферат

"карту думання" і в такий спосібуточнюють, як слід бачити "зовнішні групи";
6) стереотипи є проявом "закритого думання"; особи, які дотримуються стереотипів, не звіряють своїх поглядів із реальністю; аргументи, які заперечують стереотипи, не змінюють їхніх поглядів, але часом підтверджують існування винятків (наприклад: "серед моїх найкращих друзів є євреї");
7) стереотипи є проявом колективного думання; індивідуальне думання не веде до легкого творення стереотипів інших груп;
8) стереотипи стійкі і не піддаються змінам; не підлягає зміні і характеристика групи, але її оцінка, залежно від обставин (наприклад: войовничість може бути зрозуміла як агресивність або як бадьорість) може змінюватися.
Стереотипи інших народів тісно пов'язані з оцінкою своєї держави чи народу а також із баченням своєї народної ідентифікації. Народні стереотипи реагують на різниці, які існують між "нами" та "ними", на поняття опозиції та конфлікту. Інших ми можемо уявляти собі і як ворога, і як приятеля. Це означає, що бачення інших народів пов'язане передусім не з реальними фактами, а зі своєю народною самоідентифікацією. Одже, стереотипи не є правдивою оцінкою інших осіб.
Тепер варто докладно проаналізувати авто-стереотип українця, тобто стереотип самого себе і своєї нації. Рябчик [6], уважає що самооцінка ніколи не відповідає істині, бо об'єктивна картина свого народу великою мірою абстрактна, мінлива і неможлива для чіткого окреслення. Автостереотип також не помилка, бо впливає на поведінку і думання свого народу, який несвідомо підтверджує висловлені очікування. Найчастіше стереотип свого народу складається, перш за все, з позитивних рис, і меншою мірою - з негативних. Наприклад, поляки вважають англійців скупими, себе ж - ощадними; українці вважають росіян - за лінюхів, а себе за повільних. У дозрілому народі позитивні риси не ведуть до абсолютизації і некритичної самолюбові, а негативні не ведуть до ненависті й відкинення свої тотожності. Навпаки, у стереотипах чужих народів негативні риси є надмірно яскравими, а позитивні мінімалізовані [7]. Наприклад, європейці вважають, що росіяни сповнені енергії, особливих зацікавлень та загадковості, однак інтерпретують ці позитивні риси як загрозу своїй цивілізації. Подібно - із застереженням і дистансом - американці ставляться до азіатів, наголошують на стереотип "азіатської жорстокості" і "експансії зі сторони іншого світу".
Звичайне стереотипне думання не є загрозою у відкритих державах, де є вільний обіг інформації, дотримання цінностей демократії, свідомість права, пріоритет прав людини і високий рівень освіти та культури. Тут стереотипи не впливають на політику, загальну суспільну свідомість, а навіть у щоденному житті на оцінку інших груп впливає право політичної поправності (political correctness).
Інша роль стереотипів у закритих суспільствах, де панує тоталітарна система, наприклад комуністична. Комуністична ідеологія побудована на крайніх стереотипах. "Свята ненависть пролетаріату" була скерована на всіх, хто не є комуністом - на "кулаків", людей "середнього класу", "інтелігенцію", людей церкви, "буржуазійних націоналістів", "сіоністів", творців мистецтва та музики. Ненависть до інших була основою ідеології - тобто освіти, засобів масової інформації, результатів "наукових" досліджень. Тоталітарна система знищила також відносини між різними етнічними групами. Ненависть і нетолерантність були спрямовані на "націоналістів", якими вважалися всі, хто протистояв комуністично-радянсько-російській уніфікації [8].
Україна, подібно до інших колоній, відчувала вплив "старшого брата", який накидав усім підпорядкованим народам негативний імідж (self-image). Почуття меншовартості, неповноцінності, примітивізму, накинуте їм, є джерелом сьогоднішнього негативного автостереотипу. Довготривале економічне та політичне підпорядкування і загальна залежність від колонізаторів не дозволяла проектувати негативні риси на своїх загарбників. Це довело до проекції негативних рис на себе самого і здвоєння конфлікту із самим собою [9].
Підпорядкування польській або російській владі довело до інтерналізації культури сильнішого і усвідомлення неповноцінності своєї традиції. Прикладом є створення стереотипу "співучої і танцюючої Малоросії", "хохлацьких галушок", а також стереотип українців як бандитів, анархістів, неосвічених землеробів. Почуття неповноцінності, аморальності є найгіршою спадщиною, яку одержав сьогоднішній українець. Трухан [10], Грабович [11], Сверстюк [12] описують два вкрай відмінні автостереотипи: супернегативний і суперпозитивний. Перший стверджує другорядність історії, культури, економіки, політики, науки українців. Противагою є "народ старшого брата". Щоби сьогодні змінити стереотип українського народу як продукту польсько-німецько-австрійсько-угорсько-єврейської інтриги, слід пізнавати наново свою історію Київської Русі, свою літературу, етнографію, традицію, релігію, навіть мову.
Чому важливо міняти бачення свого народу, що це практично дає? Дає відповідь на питання: яка різниця між росіянином і українцем, якою мовою говорити, українською чи російською. Найбільш небезпечне поневолення розуму [13], [14], яке дуже приховане. Формально на Україні ніколи не заборонялося говорити українською мовою, але система освіти, мас-медіа, адміністрація до сьогодні з успіхом мінімалізує вживання рідної мови. Мова дуже важливий чинник самоідентифікації. Забужко [15] назвала феномен незнання рідної мови 50-міліонним європейським народом "народною непритомністю". Важливо вміти визначити свою національну приналежність, уміти сказати: "я українець", або "я росіянин", а не вживати вислову "ми тутешні", "ми києвляни". Потрібно вміти говорити українською, а не "по-тутешньому" чи мовою міста (тобто російською). Україна з доби середньовіччя мусить увійти в добу творення свого народу, своєї тотожності. Рябчук [16] уважає, що 1/3 мешканців України має чітку самосвідомість і однозначно ототожнює себе з українцями. Дві третини це "тутешні" - ні росіяни, ні українці, а люди, які функціонують на доісторичному рівні розвитку. Вони є потенційними росіянами і українцями, громадянами Київської Русі, а навіть донбаської чи кримської нації. У 1993 р. [16] 80% жителів Києва говорили російською мовою, проте більшість із них ототожнювала себе з українцями.
Одним із найбільших успіхів тоталітарної комуністичної системи є зараження мешканців Східної України ненавистю до українців Західної України. Найбільшим ворогом стали "бандерівці", "галичани", "західняки", які бажають завоювати всю Україну. У цьому контексті народився інший вкрай гіперпозитивний автостереотип. Він має свій початок у романтичній концепції українського народу, висловленій у творчості Шевченка, Костомарова. По-перше, месіянізм України побудований на переконанні справедливості історії та самого Бога, який бачить терпіння цього народу. По-друге, це ідеалізація своєї історії і пошук свого коріння від
Loading...

 
 

Цікаве