WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Роль Михайла Грушевського у становленні державницького напряму української історіографії - Реферат

Роль Михайла Грушевського у становленні державницького напряму української історіографії - Реферат

контексті, при цьому головним критерієм для нього був пошук відповіді на питання, наскільки держава відповідала чи не відповідала потребам українського народу впродовж його історії. Як відомо, він дотримувався автономно - федералістичних поглядів і на початку діяльності Української Центральної Ради, відстоюючи чесну і справедливу федерацію з демократичною Росією, і, тільки внаслідок жовтневого перевороту, приходу до влади більшовиків та їх інтервенції проти УНР, він пішов на проголошення суверенітету і незалежності України. Але, як справедливо звернув увагу Я.Калакура, не слід протиставляти самостійницькі та автономістичні гасла в українському та європейському визвольному русі, оскільки автономізм не є альтернативою самостійності, а лише одним з кроків до неї. Ще задовго до ІV Універсалу, наприкінці грудня 1917 р., на засіданні Центральної Ради М.Грушевський заявив, що через обставини Україна на ділі стала самостійною, незалежною державою, а тому офіційне проголошення самостійності не було несподіванкою для українського суспільства [10,21,24].
Як учений-прагматик і людина демократичних поглядів М.Грушевський виступав не за механічну побудову української держави заради самої держави, а відстоював ідею демократичної держави, побудованої на засадах права. Він наголошував: "Ми відкидаємо поліційно-бюрократичний устрій і хочемо оперти наше правління на широких основах самоврядування, залишаючи адміністрації міністерській тільки функції загального контролю, координування й заповнювання тих прогалин, які можуть виявлятися у діяльності органів самоврядування. Впливи бюрократії таким чином будуть дуже обмежені". Проголошуючи зречення УНР "тих формальнихзасобів, тих - так би сказати - каналів, котрими інші державні організації провадять і закріплюють у верствах громадянства ідеї державності, послуху, обов'язковості і пієтизму до неї, роблять їх провідним мотивом діяльності громадянина", - М.Грушевський висловлювався за створення "народної держави", яка б забезпечила "громадянські вольності і демократичний устрій". Не випадково, проводячи паралелі між ставленням до держави громадян античного світу й громадян майбутньої Української держави, він зазначав: "Так, як старинний римлянин або елін виростав, жив і вмирав у тім переконанні, що держава-громада існує для його щастя, і він повинен служити їй і цим завданням її віддати всі сили, все життя, - тому, що нема взагалі на світі іншої вищої й благороднішої мети, як це служіння своїй громаді-державі.., - так повинно бути й на Україні!" [11, 49,50,36].
Займаючись державними справами, М.Грушевський не припиняв наукової діяльності, постійно звертався до історичного досвіду та уроків минулого. За його концепцією, першим державним утворенням українського народу була Руська держава з центром у Києві, а згодом зі своїм продовженням у Галичі XII-XIV ст. Спираючись на історичні джерела, він переконливо довів, що Київська держава виникла на своїй рідній землі і не була принесена варягами, як про це твердили прихильники норманської "теорії". І хоча доля Київської Русі і Галицько-Волинської держави склалася драматично у зв'язку з навалою монголо-татар, а згодом українські землі були колонізовані Литвою, Польщею і Московією, український народ ніколи не мирився з чужоземним пануванням, боровся за національне й соціальне визволення, за власну державність. Символом цієї боротьби була доба Хмельниччини - найбільшого спалаху української народної революції і утворення Української Козацько-Гетьманської держави. Ця доба займає чільне місце в наукових дослідженнях М. Грушевського, їй присвячено три томи "Історії України-Руси". Вчений проаналізувавши цей переломний період історії України на основі маловідомих джерел, дійшов висновку, що визвольний рух охоплював усі верстви українського народу, що революція 1648-1649 рр. мала широку народну базу і державницьке спрямування.
Велику увагу в "Історії України-Руси" М. Грушевський приділив державницькій концепції Б. Хмельницького та його сподвижників, показав роль українського козацтва, духовенства, міщан, шляхти і селянських мас у революції і державному будівництві. Він уперше подав широкий спектр дипломатичних зв'язків козацької України з іншими державами. Відстоюючи концепцію незалежності козацької держави, історик не ідеалізував діяльність Б. Хмельницького та провідної козацько-шляхетської верстви. Він критично оцінював його зв'язки з Кримом після 1649 р., а також еміграцію частини українського селянства в Росію, розглядаючи це як їхню зневіру до політики гетьмана. Це, на думку історика, підривало боротьбу за самостійність, за соціальне і національне самовизначення. М. Грушевський негативно оцінював діяльність Хмельницького щодо Переяславської ради та "березневих" статей українсько-московської угоди 1654 р.
Залишаючись вірним ідеалам народницького трактування історичного процесу, М.Грушевський був далекий від ідеалізації державних діячів і героїв загалом. Це стосується як постатей князів, так і гетьманів, портрети яких постають у його працях звичайними людьми з їхніми сильними і слабкими сторонами, із здобутками і помилками. Щодо постаті Б.Хмельницького, то М.Грушевський вступив у полеміку з В. Липинським, який, справедливо вважаючи гетьмана геніальним державним діячем, не бачив його помилок. У прикінцевих замітках до другої книги ІХ тому "Історії України-Руси", присвяченій Б.Хмельницькому, М. Грушевський підкреслював, що адресує її "не йому - вождеві , а творчим стражданням українських мас. Всім, хто болів тілом і духом, напружував сили фізичні й інтелектуальні, лив свою кров і бився в тенетах ситуації, перетворюючи се велике потрясеннє, викликане "героєм Богданом" і його компанією в динаміку життя цілої України" [12,1508].
Підсумовуючи свої наукові дослідження доби Б.Хмельницького, М.Грушевський зазначав, що своїми критичними зауваженнями не хотів принизити його роль. "Все таки він лишається не тільки центральною фігурою, репрезентантом найважнішої епохи в життю нашого народу - найбільшої революції ним пережитої, - писав історик, - але і великим діячем, головним актором її, людиною дійсно великою своїми індивідуальними здібностями і можливостями"
Loading...

 
 

Цікаве