WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Роль Михайла Грушевського у становленні державницького напряму української історіографії - Реферат

Роль Михайла Грушевського у становленні державницького напряму української історіографії - Реферат

політика гноблення і денаціоналізації стала засобом політичної і суспільної деморалізації, що пригноблені провінції завжди і всюди є осередком розкладу для пануючих народностей, всього державного організму, що імперії розпадуться, а пригнічені народи неминуче відновлять свої державності.
Історію української державності М. Грушевський головним чином виводив з народницької концепції історичного процесу та історіософії позитивізму, на якій базувалася його багатотомна "Історія України-Руси". Торкаючись найдавніших державних утворень на українських землях і позитивно оцінюючи основні напрями діяльності Київської держави, учений загалом критично ставився до тогочасного режиму, наголошуючи, що той прагнув задовольнити лише інтереси правлячої верхівки. Історик зазначав, що навіть, "коли в тій самій науці Ярослава знаходимо мизгадку про потребу згоди між князями з огляду на долю держави, то й тут вихідною точкою служать особисті інтереси самих князів...". Невідповідність інтересів княжої влади і дружини, з одного боку, і народних мас, з іншого, призводила, за словами історика, "до тої знеохоти людності до князівсько-дружинного устрою, яку мусимо особливо прийняти для Київщини як основу тих змагань до безкняжої, бездружинної автономії..."[5,48,295]. Не випадково, коли на Русі з'явилися татари, народ сподівався за допомогою цих чужинців звільнитися від ненависної влади. "Таке становище, їх не можна інакше пояснити як змаганням, виломитися з-під князівсько-дружинного режиму, що важким тягарем лежав на народній масі…", - зазначав учений [6,159]. На його думку, ставлення більшості українського народу до державотворчих процесів часів Київської Русі було байдужим або навіть негативним. "...У нас князівсько-дружинний устрій не пройшов глибоко в масу народну, не перейняв її цілою системою, як феодалізм західний, не пустив глибокого кореня в самий ґрунт, - зазначав М.Грушевський. Він зоставався чимсь зверхнім, досить хистко прив'язаним до народу". Далі історик стверджував, що політичний устрій не відповідав народним ідеалам і на інших етапах історії України. "Свій чи чужий, він ніколи, чи майже ніколи; не був витворений відповідно ним (народом - Ю. Р.) і громада з урядом стояли один проти одного не тільки в період давній" [7,71,73].
Для розуміння історіософії державності М.Грушевського в системі його загальних наукових і суспільно-політичних поглядів, варто розглянути три основні категорії, які були для нього визначальними. Це - "народ", "держава" і "герой в історії", кожна з яких, на думку О.Пріцака, мала для нього відповідне змістовне навантаження, почерпнуте з різних філософських систем. Якщо "народ" у М. Грушевського - це поняття метафізики романтичного періоду, то "держава" - це анархістсько-соціалістичний термін Прудона - Драгоманова. Тільки "герой в історії" відповідав позитивістській концепції, як і метод праці перших шести томів "Історії України-Руси" [8].
Михайло Грушевський, хоч і піднявся на вершину народницького напряму, водночас бачив і його слабкі сторони, а тому дедалі більше усвідомлював необхідність досліджувати роль держави, виявляти й аналізувати державницькі традиції українського народу, на що орієнтував і своїх учнів історичних шкіл у Львові, а згодом і в Києві. Під його наставництвом сформувалася перша національна школа української історіографії державницького спрямування, яка ґрунтувалася на історичній схемі вчителя, на його концепції і методології історичного дослідження, а також на західноєвропейській державницькій історіософії та ідеї постпозитивізму. Українські історики-державники надали схемі М. Грушевського більш яскраво вираженого державницького і національного забарвлення і поклали її в основу новітньої української історіографії. З цього випливає, що наша державницька школа виросла на науковій спадщині М. Грушевського, який і сам значно розширив і збагатив державницьку концепцію української історії, а його історіософські погляди зазнали помітної еволюції. Це добре помітно з інтерпретації М.Грушевським доби Б. Хмельницького та доби гетьманування І. Мазепи, які він розглядав як найважливіші періоди української історії нового часу, пов'язані з історією національно-визвольного руху за волю і державність України.
Аналізуючи процес переосмислення М.Грушевським народницької концепції української історії і перехід до державницького її розуміння, необхідно зауважити, що він не означав відмови від визнання як пріоритетної ролі народу в історії, так і від категорії "народу" в історичному дослідженні. Вірячи у відродження України, її державності, вчений наголошував на необхідності формувати національну свідомість, вказував на неприпустимість замовчування прагнень українського народу до політичного самовизначення і побудови власної держави. У 1912 р. в статті "Украйна й украинство" М.Грушевський гостро критикував тих "авторитетніших представників" українства, які в подіях останніх століть шукали "докази нездатності українського племені до державного життя, відсутність основ для політичного і суспільного будівництва..." Висловлюючи жаль з приводу тривалого перебування українців у бездержавному стані, називаючи основною причиною цього явища "несприятливі історичні умови", учений доводив, що "в ті моменти, коли народне життя мало можливість самовизначення, не було нестачі в прагненнях до політичного, державного життя..." [9,13-14].
Як уже зазначалося, період 1917-1918 рр. став для М. Грушевського переломним рубежем у переосмисленні ролі держави в історії та житті суспільства. Очоливши Українську Центральну Раду, він, за словами Л. Винара, став "головним будівничим української державності в XX ст." Саме в умовах національної революції та державного будівництва вчений найбільше уваги приділяв осмисленню досвіду минулого та обґрунтуванню перспектив української державності. Поступово ідея української держави утверджувалася як домінанта історіографічної та історіософської концепції його творчості. Проблеми держави і державності Грушевський розглядав у органічному зв'язку з проблемою "народу", його домінуючої місії в історичному процесі. Як професійний історик він прагнув з'ясувати роль держави у широкому історичному
Loading...

 
 

Цікаве