WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Радіомистецтво як відповідь нації на виклики часу: лінгвістичний аспект феномена - Реферат

Радіомистецтво як відповідь нації на виклики часу: лінгвістичний аспект феномена - Реферат


Реферат
на тему:
Радіомистецтво як відповідь нації на виклики часу: лінгвістичний аспект феномена
Предмет і завдання дослідження.
Предметом дослідження є вплив акустичного мистецтва на мовну ситуацію в Україні; завданням - теоретичне обґрунтування і практичне доведення можливості поступової оптимізації мовної ситуації в Україні за допомогою суто мистецьких механізмів впливу, зокрема, імпліцитних можливостей акустичної драматургії. Визначення національної, суто української специфіки зазначеного процесу (порівняно із досвідом інших країн). Наукова критика шляху так званої "примусової українізації" і визначення альтернативного, "ненасильницького" методу поширення української мови в соціумі. Практична частина дослідження ґрунтується на безпосередньому творчому досвіді автора та інших учасників експериментального радіомовного проекту "Зв'язок часів" і виконана на базі Національної радіокомпанії України.
Огляд літератури за темою дослідження.
Лінгвістичні аспекти радіомистецтва розглядалися дослідниками різних країн - Е.Барноу [1] та С.Філдом [9] (США), І.Черновою [12] та Звєрєвим [3, 4] (Росія), В.Миронченком [6] (Україна) та ін. Разом із тим, таке специфічне питання, як оптимізація мовної ситуації в державі засобами акустичного мистецтва, досліджено недостатньо, спеціальної літератури з цього питання не існує.
Теоретичне обґрунтування і практичне підтвердження результатів дослідження.
Напевно, найбільш придатною мовою, для відповідей на виклики часу, є мова мистецтва. З цієї точки зору мистецтво - унікальний засіб дослідити національну ментальність і водночас вдосконалити її; висловити актуальні ідеї і консолідувати навколо них націю. Мистецтво може бути й ліками, і закликом до боротьби. Притаманна йому щирість робить його знаряддям впливу, потужнішим за будь-яку рекламу й пропаганду. Митець завжди домінує над пропагандистом і агітатором. Відомо, що більшість декабристів перебували під прямим чи опосередкованим враженням від творів російського сентименталізму, зокрема від "Бідної Лізи" Карамзіна. Шлях від почуття до переконання виявився коротшим, ніж від ідеї до переконання. Думка про те, що "и крестьянки любить умеют", що соціальний устрій, підвалинами якого є кріпацтво, прирікає на рабське життя не Хамових нащадків, не плебс, а людей, нічим не гірших за тих, хто їх пригнічує, виявилася нестерпною для совісних аристократів. Карамзін-письменник несподівано переміг Карамзіна-історика, Карамзіна-мислителя, що створював цілком щиру й науково обґрунтовану апологію ладу, який існував. Так само Бічер-Стоу - митець перемогла свого часу Бічер-Стоу - помірного ліберала (недаремно Лінкольн стверджував, що громадянська війна між Півднем і Північчю почалася з "Хатинки дядечка Тома") [13]. Подібний конфлікт свого часу спіткав і великого Гоголя...
У цьому розумінні окреме й надзвичайно важливе місце серед інших мистецтв посіла народжена XX ст. радіоп'єса. Ганс Швіцке недаремно називав її "кульмінаційною точкою людської культури" [5]. Цей унікальний, зорієнтований не на зовнішню, а на внутрішню дію, на дослідження "руху в людині, а не людини в русі" (Кессер) [12], жанр виявився абсолютно несумісним з будь-якими формами неправдивої пропаганди. Причини подібного феномена недостатньо досліджені. Можна з упевненістю констатувати лише історичний факт: будь-яка держава, яка ставала на шлях інформаційного тоталітаризму, передусім під корінь знищувала оригінальне радіомистецтво (залишаючи право на радіоефір тільки за репродуктивними жанрами, творами, що вже пройшли "ідеологічне ліцензування" - ефірними адаптаціями сценічних вистав, інсценізаціями опублікованої прози і т. п.).
І в СРСР часів "культу особи", і в нацистській Німеччині, і в США доби "полювання на відьом" першими жертвами політичних репресій ставали саме радіодраматурги і радіоредактори. Черга нонконформістів - письменників, кіно-митців, газетярів - наставала вже потім [10;11].
На нашу думку, причину цього варто шукати не тільки у мистецькій природі радіодрами, а також у нейрофізіології сприйняття акустичної інформації. Радіоп'єса не належить до так званих "фонових" передач, які створюють другорядне звукове тло в оселях. Зацікавившись радіо-виставою, її слухають уважно. Ще сімдесят років тому видатним фізіологом, професором Подкопаєвим [7] (і майже одночасно - дослідниками Гарвардського університету) було доведено, що, сприймаючи інформацію виключно через акустичний канал, мозок працює у шість-десять разів потужніше, ніж коли задіяні одночасно акустичний і візуальний канал. Почуття загострюються, і людина перетворюється на живий "детектор брехні", здатний відчути кон'юнктурну спрямованість і художню неорганічність на будь-якому рівні (від фальшивої акторської гри - до авторської нещирості). Можна ситуативно ввести аудиторію радіотеатру в оману якоюсь фантастичною історією (як зробив це Орсон Уеллс своїм вигаданим репортажем про вторгнення з Марсу в 1938 р. [8]), але неможливо переконати її, що біле є чорним, якщо ти сам у це як письменник не віриш. Обравши кон'юнктурний шлях, митець не створить шедеврів у жодному різновиді мистецтва. Але в кіно у нього є шанс приховати свою нещирість за гарним відеорядом і зовнішньою привабливістю виконавців, на сцені - за яскравим видовищем і гарною сценографією... На радіо - такої можливості нема, там "ніби граєш під мікроскопом" (Бабанова) [5], тому будь-яка нещирість - приречена.
У цій статті не передбачена детальна розповідь про тих українських радіодраматургів і радіорежисерів, що стали жертвою режиму в 1933 р. лише через прагнення розповісти - бодай на рівні прихованих алегорій - про політичні репресії і реальний стан українського села, про долю інтелігенції в умовах тоталітаризму, яким би він не був - капіталістичним чи соціалістичним. Так, у шкідництві та націоналізмі був обвинувачений перший український радіодраматург О.Димінський, та інші співробітники Всеукраїнського радіокомітету. (Так само відповів у роки маккартизму на виклик часу інший українець, громадянин США У.Козленко, опублікувавши в книзі "Сто радіоп'єс" заборонені до ефіру твори драматургів, звинувачених в антиамериканській діяльності). Але відчайдушна спроба тих людей залишитися чесними у безчесні часи була відповіддю на виклики двадцятого століття, а не двадцять першого.
Якою ж може бути відповідь сучасного українського мистецтва на виклики двадцять першого століття?
Розглянемо це питання лише в одному і дуже вузькому аспекті - лінгвістичному. Відомо, що одним із загальнолюдських гуманітарних завдань (певно, не менш важливим, ніж охорона біологічних видів, що зникають, захист різноманіття генофонду планети) є збереження і збагачення національних мов. Можливість досягти позитивного результату у цьому напрямку насильницькими, репресивними заходами - ілюзорна. Дія народжує протидію. Змушуючи людей читати, розмовляти і мислити мовою, яка їм не подобається, ми матимемо контрпродуктивний ефект (розмовляти, може, не перестануть, а читати - точно), іпримножиться він на латентне зростання напруги в суспільстві. Єдиний шлях до розвитку і збагачення мови, яка тривалий час перебувала під тиском, витіснялася із сфери активного використання, - підвищення її престижу.
Україна - не перша держава, яка опинилася перед викликом своїй лінгвістичній унікальності і своєрідності. Світовий досвід свідчить, що саме радіомистецтво спроможне відповісти на нього. Так, поява свого часу низки цікавих, інтелектуально насичених і естетично досконалих радіоп'єс на діалектах німецької мови, Швейцарії та Австрії зруйнувало суспільне ставлення до
Loading...

 
 

Цікаве