WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Про Україну, революцію, масонство головного отамана та інших - Реферат

Про Україну, революцію, масонство головного отамана та інших - Реферат

будівництві з початками українізації армії в 1917 р. (с.52 - 53). Звісно, усе це робилося не так просто. "Своя людина" в Києві стане в пригоді й під час переговорів з військовим міністром Тимчасового уряду масоном О.Керенським, який був рішучим противником створення збройних сил за національною ознакою (с.67, 72, 78, 79), і для практичної співпраці з командуючим Київським військовим округом масоном К.Оберучевим (с.72), і в ході контактів з представниками французьких військових місій, які поспішили в Україну восени 1917 р. і зовсім не випадково мали у своєму складі все тих же "вільних каменярів" (с.108, 249), і тоді, коли на посаді генерального секретаря військових справ УНР С.Петлюра призначав на відповідальні армійські посади знову таки масонів (с.98). Масонські знайомства навіть полегшать спілкування між С.Петлюрою й П.Скоропадським (с.187, 251).
Тими ж налагодженими каналами здійснюватиметься пошук порозуміння між інтервенційними військами Антанти й табором С.Петлюри на початку 1918 р. і в першій половині 1919 р. (с.238, 240, 248, 249 та ін.). Зокрема щодо останніх подій В.Савченко пише: "Важливим моментом у стосунках із Францією Петлюра вважав своє масонство, яке, на його особисту думку, повинно було відчинити йому двері до всіх дипломатичних представництв держав Антанти й США та вивести з політичної кризи невизнану Українську республіку"(с.244). Заходу обіцялося, що Україна Петлюри буде проводити активну антибільшовицьку політику й установить союзницькі відносини з Польщею - і це буде фундаментом стабільності в Східній Європі (с.251).
Автор книги про Головного Отамана взагалі надає великої уваги масонським впливам на лідерів українського національно-визвольного руху. Він, зокрема, не раз повертається до масонства М.Грушевського, С.Єфремова, Є.Чикаленка, Ф.Штейнгеля, О.Шульгіна, М.Шумицького, І.Мазепи, А.Вязлова, Д.Дорошенка, М.Василенка, В.Чехівського, А.Ніковського, В.Прокоповича, А.Лівицького. З інтересом сприймаються сторінки про заплутану, суперечливу (за браком достовірної інформації) "генеалогію" лож "великих каменярів" в Україні, Росії, їх взаємозв'язки, стосунки з англо-французьким масонським рухом (с.244 - 251). Тут особливо детально описується діяльність С.Моркотуна, з яким у С.Петлюри початкові дружні стосунки згодом змінилися конкуренцію, а потім і ворогуванням.
Чи не найсенсаційнішим у праці, що розглядається, є підхід до тлумачення ролі П.Скоропадського в міжнародних стосунках України, поданий знову ж таки під кутом зору належності гетьмана до масонського руху. Причому, як і в багатьох інших випадках, цей мотив постає як визначальний, домінантний. Скоропадський аж ніяк не був "німецькою маріонеткою на українському троні", як про це ось уже 83 роки пишуть публіцисти, політики, історики. Навпаки, - наполягає автор книги, - Скоропадський був таємним, неймовірно засекреченим агентом Антанти" (с.246). Нагадуючи про більш-менш регулярні контакти генерала з французьким генералом, емісаром Ж.Табуї, неможливість в умовах окупації України відверто виступати проти німців, В.Савченко зауважує: "А ось таємно шкодити німцям та інформувати про їх становище Францію він (П.Скоропадський - В.С.) міг з великим успіхом".
Доводячи висловлене припущення, автор переконує читача: "Перший аргумент на користь такої версії - масонство Скоропадського, і, вочевидь, він перебував не в останніх масонських ступенях. Ложі, до яких він належав, завжди орієнтувались на Францію, Англію й не були пов'язані з німецькими масонами. С.Моркотун (особистий секретар гетьмана - В.С.) як головний провідник французького впливу, невідступно перебував при гетьмані, повідомляючи у Францію про всі зміни німецької політики в Україні" (там само).
Подальші міркування вже не такі переконливі: відтягування з Західного фронту німецьких дивізій у критичний момент оборони Парижа; можливе сприяння зволіканням поставок продовольства в Німеччину; ймовірне "інсценування" "якимись невідомими для нас шляхами" повстань "проти свого режиму, відволікаючи австро-німецькі гарнізони в Україні"; кадрова політика - гетьман оточив себе міністрами-масонами (Д.Дорошенко, А.Вязлов, М.Василенко, направив до Берліна послом Ф.Штейнгеля); напрочуд швидка переорієнтація гетьмана на Антанту після листопадової революції в Німеччині й подальші дипломатичні інтриги; проголошення в листопаді 1918 р. вигідної для Франції федерації України з Росією (с.246 - 248).
Буквально щодо кожної з перелічених тез можна висловити істотні зауваження, значною мірою спростувати написане. Однак до загальної логіки, гадається, прислухатися все ж варто. Вона в чомусь, іноді дуже важливому, принциповому узгоджується з положеннями публікацій найбільшого знавця творчої спадщини гетьмана - Я.Пеленського. Останній небезпідставно твердить, що генерал П.Скоропадський - людина честі, залишався вірним присязі й союзницьким зобов'язанням у війні, а відтак його "германофільство" 1918 р. мало тактичне забарвлення, було розраховане на порятунок України в щонайскрутніших обставинах [13; 24 - 27].Ось тут міркування В.Савченка й можуть мати досить додаткове, вагоме значення. Цілком можна погодитися з думкою публіциста, що "аналіз" "таємної політики гетьмана - тема для копіткого архівного дослідження, можливо дисертації" (с.247). Справді, після дослідження О.Крижановської, що хронологічно доводиться до 1917 р. [14]. українські історики не виявляють інтересу до непростої, однак безумовно перспективної наукової проблеми.
На сьогодні без спеціальних досліджень непросто цілком визначено зреагувати на запропонований В.Савченком нарис розвалу масонства в Україні, в центрі якого опинився С.Петлюра. Останній, буцімто, зрозумів, що після оголошення гетьманською грамотою федерації з нерадянською Росією масонський контроль над Україною у попередньому вигляді неможливий і невідворотне повстання, яке може призвести до перемоги більшовиків. Тому С.Петлюра самостійно вирішив стати "прапором" повстання, "відтерти" від його керівництва всіх лівих. За твердженнями публіциста, "Петлюра щиро вважав, що Україна повинна була розвиватися самостійно й навіть подати приклад першої "масонської республіки". Реалізації цієї мети підпорядковувалася Велика ложа України (7 місцевих лож, 83 гуртки, 800 "братів"), великим майстром якої з весни 1919 р. став С.Петлюра (с.248). Однак керівні кола міжнародного масонства у Франції підтримали не петлюрівську організацію "вільних каменярів", а конкурентів - тих, хто групувався навколоС.Моркотуна.
Якщо це насправді так, а відтворена картина, слід визнати, досить правдоподібна, історична наука одержує хай не абсолютні, але хоч якісь пояснення в питанні, яке порушує чимало дослідників і на яке вони не знаходять відповідей: чому в найвирішальніший момент - 1919 р. - країни Антанти відмовилися підтримати українську державність (природно - у петлюрівському варіанті). В усякому разі - це міркування доповнює тезу про те, що Антанта робила ставку на сили, які боролись за відновлення єдиної й неподільної Росії.
Згадане міркування досі не бралося в розрахунок тими, хто вивчав питання про причини поразки Української революції, хоча тепер, здається,
Loading...

 
 

Цікаве