WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Про стратегію державобудування та сутність мовних торжищ у сучасній Україні - Реферат

Про стратегію державобудування та сутність мовних торжищ у сучасній Україні - Реферат

випадках, коли ті або інші політики надто вже ревно педалюють на захисті російської мови в Україні, яка насправді жодного захисту не потребує (настільки вона поширена й настільки часто займає те місце, де природньою була б лише мова титульної нації), їх, цих політиків, власне мова, як російська, так і українська, цікавить щонайменше. Потрібне зовсім інше - виборчі голоси. По суті, те, що відбувається сьогодні у мовному житті Україні - це усіляко нав'язувана нашим людям масштабна операція обміну, а саме: за фальшиву сльозу про ущємльонность та про потребу офіціального двуязичія - голос виборця. Наче не так і багато, але чи всі наші люди розуміють, що разом зі своїм голосом вони віддають і власну національну та й суто людську честь?
Неважко передбачити: до наступних виборів ще буде й буде різних мовних спекуляцій у державі. Либонь, це - невідворотне, адже чого-чого, а грати на мовній темі й перетворювати цю гру на незамінну частину своєї виборчої технології наші політики у часі різних виборів, кожні з яких стають серйозним випробуванням та правдивим нещастям для державної української мови, таки навчилися. Отже, гратимуть. І все ж, як не звернутися до всіх тих, хто рік тому у великому натхненні співали: "Нас багато..."
Чи й справді нас багато, мої однодумці? Чи нас уже не стосується репліка шовініста з однієї з п'єс Є.Плужника у відповідь на те, що сила українців обчислюється тридцятьма мільйонами, - "А припугни - и трех не наберешь"? І це вже не про нас сакраментальне "якось воно буде"?
У такому разі найнепоступливіше пильнуймо, пильнуймо, братове, ставлячи на місце кожного - чи шовініста, чи свого малороса-національного недбальця, хто надто заривається. І в першу чергу - в питаннях нашої мови, що є - не маймо сумнівів - і синонімом України, й визначальним способом її буття, і свідченням того, що вона, Україна, загалом існує на цій планеті та має власну індивідуальність з-поміж інших країн світу. Інакше кажучи, українська мова - то найважливіша прикмета "я" держави України.
А взагалі складників стратегії націєвбивства є немало. Скажімо, цей постійний шантаж і тиск з боку сусідньої держави, тим небезпечний, що, як багато хто у ній вважає, раз ми з "однієї колиски" (яка все-таки живуча ця олжа!), то мусимо бути разом й у возобновльонной імперії.
Це - сказав би М.Драгоманов, - "турки зовнішні" (хоча, зрозуміло, що турки як етнос, як країна тут зовсім ні до чого). Але ж ніяк ще не можемо скидати з рахунку і "турків внутрішніх" - оте, на жаль, незнищенне паскудне плем'я перевертнів та перекинчиків, малоросів, котрі і є сьогодні головним гальмом на шляху нашого повносилого національного утвердження. Придивімося, для прикладу, як, спільно з представниками то домінірующей на постсовєтском пространствє нації, то іншої богообраної нації, вони докладають зусилля для витіснення етнічних українців з різних установ та закладів, а то й цілих сфер життєдіяльності. Щоправда, як спостерігаємо в житті, дяка націєвідступникам дуже часто невелика: потрапляючи під звільнення в останню чергу, нерідко вони просто замикають собою здійснюване багато в чому їхніми ж руками неафішоване та негласне етнічне очищення.
Пов'язуючи все це з питаннями мови, як не сказати: всюди, де з життєдіяльності тієї або іншої інституції виведена державна українська мова, там України як України вже нема. Скорше - то плацдарм іншої держави. Скільки ж їх, ось таких знеукраїнізованих плацдармів, навіть оминаючи Крим або Донбас, є сьогодні на просторах країни! І тут дуже часто можна почути застереження: а хто сказав, що для українців потрібна держава - національна держава, а не держава громадянського суспільства, яка є, мовляв, історично найпрогресивнішою та найсучаснішою формою державовлаштування? Саме це - я запевняю кожного, хто читає ці рядки, - і є найнебезпечніша отрута, що нею усілякого роду лукавці прагнуть здійснити у нас націєвбивство. Прислухайтеся лишень, як старанно та методично-послідовно навівають вони нам думку: національна держава - то вже історично перейдене, застаріле, українці з цим просто запізнилися, оскільки та ж Європа вже перейшла до етапу держав громадянського суспільства.
Так, варто відповісти, перейшла, але ж водночас хіба вона не залишилася континентом національних держав різних народів? Німеччина - німецького, Чехія - чеського, Італія - італійського, Норвегія - норвезького... Та й що, власне, являє собою держава громадянського суспільства? Не більше і не менше - це та держава, у якій велику роль відіграють громадські інституції. То що, постає питання, державовлаштування за принципом національних держав може стати цьому на перешкоді?
Нонсенс, звичайно, що й потверджує досвід будь-якої розвиненої західноєвропейської країни. Тобто насправді ті наші "доброзичливці" , які розводять державу громадянського суспільства і національну державу по різні береги, лишень затуманюють нам мізки, вводять в оману. Будувати національну державу українського народу і водночас державу громадянського суспільства - такий мусить бути у нас орієнтир. Утім, прагнучи його похитнути, дуже часто заходять і ще з одного боку: мовляв, як можна проголошувати будівництво національної держави українського народу, якщо склад населення України полі-етнічний? Одначе кому не ясно те, що, по-перше, в даному випадку український народ - то не лише вузько етнічна, а й широка політична дефініція (т. зв. політична нація), а, по-друге...
Але якраз стосовно цього "по-друге" для багатьох неясності таки є, бо, оперують цифрою: в Україні нараховується понад 130 різних етносів. Так, нараховується, але так само в обставинах жвавої міграції їх не менше нараховується і в більшості західноєвропейських країн. "Але що з того? - запитає будь-який європеєць, маючи на увазі, що створення власної національної держави - то священне право будь-якої титульної нації, яка дала назву країні. Крім того, європеєць зверне нашу увагу і на те, що, потрактовуючи Україну як "багатонаціональну державу" (таку характеристику оточення Президента В.Ющенка вмістило і в текст його привітання з нагоди недавнього Дня української писемності та мови), ми також відхиляємося від істини. Адже за міжнародним кадастром, та країна, представників титульної нації у якій нараховується 70 і більше відсотків, насправді є не полі-, а моноетнічною. Нагадаю: нас, українців, збереглося - на диво! - близько 80 відсотків... Живучими, незнищенними ми виявилися!
Отож з якого боку не підходь, альтернативи будівництва національної держави з українськими пріоритетами у всіх, без винятку, сферах життєдіяльностіпросто не існує. Розумінням цього мусить пройнятися все наше суспільство, так само, як на висоті усвідомлення цієї ще несповненої місії українського народу має бути і влада країни.
З'явиться тверда державна воля будувати українську Україну, передасться ця воля переважній більшості суспільства - і ще не подолана нині в Україні стратегія націєвбивства, свідомо чи від "недомислія", вільно чи невільно здійснювана різними політичними силами та значною частиною політиків різних рівнів - від найвищих до найнижчих, неодмінно зазнає остаточного краху.
Loading...

 
 

Цікаве