WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Про стратегію державобудування та сутність мовних торжищ у сучасній Україні - Реферат

Про стратегію державобудування та сутність мовних торжищ у сучасній Україні - Реферат

офіційне двуязичіє, що зовсім реально та неминуче й означало б витіснення української мови як мови титульної нації навіть з тих досить ще нетривких позицій, які вона сьогодні займає.
Однак, чого тут дивуватись, якщо відомо: офіційна двомовність, як одне із завдань соціалістів, якраз і передбачена програмою їхньої партії. Але те, що для того, щоб походити мовною картою, лідер цієї партії поїхав на цей раз до Криму, - це, як на мене, все-таки дивина. Чому? Тому, що де-де, а в Криму ходити цією картою ну просто величезний, непрощенний гріх. Навіть за ситуації, коли ця козирна карта потрібна виключно для входження у довіру до кримських виборців, виключно для того, щоб схилити якусь частину виборців до голосування за представлену картярем політичну силу.
Принагідне згадаю деякі власні враження від Криму, де я недавно побував на п'ятому міжнародному симпозіумі (Україна - Туреччина - Польща) з питань ролі науково-освітнього потенціалу в державотворчому процесі (головним організатором симпозіуму, основна частина якого відбулась у Севастополі, був професор Тимофій Рибак з Тернополя). Як я переконався і цього разу, й літньої пори, коли виїздив до Ялти, живуть у Криму цілком добропорядні та доброзичливі, мислячі громадяни, які твою українську мову нормально сприймають та цілком розуміють (немало хто й сам намагається перейти на неї, шкода, що цього не спостеріг спікер парламенту В.Литвин, котрий, поїхавши кілька тижнів тому на цей півострів, заговорив там, як і О.Мороз, украй кепською за своїми якостями російською мовою, що додатково увиразнило комплекс малоросійства в обох цих діячів), і щось розказати-підказати завжди готові.
Але це - звичайні, прості громадяни, а не політики, скоріш політикани. О, політикани! Хтось може собі уявити, щоб на шляхах Російської Федерації раптом зарясніли передвиборні бігборди та інша агітпродукція з написом на взірець "З нами Бог і Україна!"? Що то за скандал зчинився б! І на щонайвищому рівні ми почули б крик про український фашизм!
А що ж у нас? О, в нас усе тихо-тихо. Обвішаний увесь Крим, ба, навіть Київ, як і шляхи багатьох областей України, бігбордами із закликом: "С нами Бог и Россия!" і - анічичирк. Чому анічичирк? А тому, слід вважати, що це ми, українці, дотримуємося... "розважливості" та "виваженості" (якості, що мають значну цінність, якщо їх позначати без лапок, але в лапках - то величезне зло), дотримуємося... демократії, адже це для декого з нас, мабуть, просто мазохістська насолода - спостерігати, як твою державу принижують, кусають чи й відгризають від неї - від її гідності та честі - бодай по трішечки, бодай по шматку.
І знову ж таки - дива та й дива. Адже на всіх цих бігбордах поряд із назвою партії, яка їх навстановлювала, "Союз", зображений ще і лідер цієї партії Костусєв, що є, як відомо, державним високопосадовцем - головою Антимонопольного Комітету України. Саме це і є дивина: бо виходить, що частка цієї держави і виступає за отой "Союз", наполегливо домагається усе того ж двуязичія. Як резонно хтось висловився, звернене до українських виборців гасло: "С нами Бог и Россия!" містить у собі стільки ж глузду, як і гасла, скажімо, "З нами Бог і Фінляндія!" або "З нами Бог і Японія!", якими якийсь пройдисвіт приваблював би російський електорат відповідно в Карелії чи на Курилах...
Або ось іще дещо з моїх свіжих кримських вражень. Сьогодні в Криму 645 шкіл, з яких 626 - російські, 14 - кримськотатарські і лише 5 - українські. Тобто, взявши до уваги, що в Криму десь 600 тисяч українців, на 125 тисяч наших одноплеменців випадає одним-одна українська школа, а російських шкіл - у 125 разів більше, тобто - на ось цьому тлі - українських, вважай, нема.
Однак, усі ми пам'ятаємо, що зчинилося у селищі Комсомольському біля Сімферополя напередодні 1 вересня ц. р., коли об'єднані сили українофобів так і не дозволили відкрити тут ще одну повноцінну українську школу-гімназію (її відкрили як двомовну). Згадаймо деякі гасла: "Нет украинизации школ!", "Купим пану Матвиенко на Киев обратный билет!" (таки купили!). А "грачовці" вустами самого Грача, лідера кримських комуністів, волали найдужче: "Идет ползучая украинизация!" І зважмо: усе це за ситуації, коли в оті наявні в Криму п'ять українських шкіл приймають дітей за конкурсом - десь три особи на одне місце. У Ялті, де у приміщенні на 180 учнів у тісноті вчаться аж 350, бо обіцяна В.Ющенком, тоді ще прем'єром, нова будівля української школи тут і досі не з'явилася.
І це (ще раз нагадаю про поїздку лідера соціалістів до Криму) - за подібної ситуації (!) грати в Криму мовною картою?
Та побійтеся Бога, панове політики, адже з деяких захисників русскоязичного насєлєнія, насправді - політичних спекулянтів, вже й на Заході, не тільки у нас, вражаються, як вразилися недавно у Страсбурзі, коли на Парламентській Асамблеї Ради Європи наш уславлений поет і політик, Герой України Б.Олійник достойно поставив на місце одного з депутатів Держдуми, який звинуватив Україну в тому, що вона не забезпечує "в повному обсязі" право російськомовного населення Криму на освіту російською мовою та що й загалом, мовляв, існує план повністю перевести освіту автономії на українську мову. Пробі! А ту ксенофобську Україну! - випливало з цього виступу, на що Б.Олійник, почавши виступ своєю мовою, а потім нарочито перейшовши на російську, спокійно відреагував: "Усім, хто намагається розсварити нас з російським народом, скажу: єдина українська газета в Криму, де проживає принаймні 600 тисяч українців, закривається або вже закрита. Вибачте, кого треба захищати?" Як повідомляла преса, ця відповідь зірвала оплески європарламентаріїв.
Варто зазначити, що та "єдина українська газета в Криму" - "Кримська світлиця", яку згадав Б.Олійник, усе ж поки що виходить. Але як? У втричі зменшеному обсязі, а десь тридцяте її число оповите на першій сторінці чорною рамкою як знак смертельної небезпеки, яка нависла над газетою.
Тож як тут не сказати: владо Криму, владо України! Час від часу, зронюючи слова про потребу підтримки державної мови, щобільше - стверджуючи навіть, що українська мова в Криму вже й загалом "набирає потужної ходи", як на цьому наголосив В.Литвин у своєму недавньому привітанні учасникам VI Міжнародного конкурсу ім. П.Яцика, чи хоч помічаєте ви цю чорну рамку? Вона ж є найпромовистішим індикатором, який засвідчує, що іноді декларована владою підтримка української мови часто-густо перетворюється на суцільну фальш.
І це - я ще й утретє на цьому закцентую, повертаючись до кримського вояжу лідера соціалістичної партії - за таких, власне, трагічно-похмурих, украй тривожних обставин, підкидати козирну карту російської мови, як, буцімто, ущемленої та дискримінованої? Цинізм,фарисейство та й навіть, даруйте, просто шкурний розрахунок на примноження свого електорату за рахунок тих довірливих та недостатньо обізнаних із суттю справи виборців, котрі, зачувши про ущємлєніє русского язика, у цю чушь - нарочито вдаюсь до російського слова - і справді повірять.
Звідси й випливає один з обов'язків тих, кому болить доля української мови та Української держави: роз'яснювати нашим людям, що в тих вельми частих
Loading...

 
 

Цікаве