WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Про стратегію державобудування та сутність мовних торжищ у сучасній Україні - Реферат

Про стратегію державобудування та сутність мовних торжищ у сучасній Україні - Реферат

перетворювалися на штаби СДПУ(о). То що, тільки тому, що нині не її час, то і "школа поза політикою"?
Або згадаймо гру у карти. Як, наприклад, церковна карта, що нею, борючись проти українських національних церков - православної Київського Патріархату та греко-католицької, запекло й оскаженіло ходять батюшки московського підпорядкування. Не самі, звичайно. Адже скільки їх у нас є, отих і сановних, і найвищесановних, котрі, дотримуючись аналогічно фальшивого гасла "церква поза політикою", насправді все роблять для того, щоб українська церква в Україні перебувала у стані повсякчасної оборони. Та навіть і деякі перші особи країни в цьому запримічені - хто цього не бачить, хто про це не знає?
Те, наскільки цинічно певні сили та політики обертають проти України її найсуттєвіші та найорганічніші прикмети - ті, поза якими вона просто не існує, спостерігаємо й на прикладі мовного питання, що має тенденцію виростати до розмірів саме гострого питання кожного разу, як тільки у країні відбуваються чи то парламентські чи президентські вибори. І це невипадково. Адже, як на мене, мова - то серцевинна точка, в яку, перш за все, цілять, щоб здійснити вбивство України. Цілять і з відверто зловорожими намірами, і з причини суто малоросійського "недомислія", як то полюбляв колись висловлюватися М.Хвильовий.
Запримітьмо: офіційно виборча кампанія у нас ще й не стартувала, а картярі-політики грали мовною картою вже на повний хід. О, скільки тут азарту, скільки поквапливості, скільки бажання перегнати супротивників, вгадати момент, коли мовний козир спрацює вирішальне! Ну, просто тобі наввипередки! Тільки й чуємо: "ходжу", "я теж ходжу", "і я", "у мене козирі сильніші"...
Біда, мої читачі! Адже, як уже зазначено, тільки наближаються ті чи інші вибори, так і квапляться політикани до колоди мовних карт. І то так голосно, так галасливо грають, що часто - хоч вуха затуляй: такий ляскіт!..
Усі ми чудово знаємо, якого саме виграшу ці сили домагаються: все того ж "официального двуязычия в Украине", "придания русскому языку статуса государственного или официального". Слід розуміти, вже й геть задавила українська мова упосліджену російську, вже й геть витіснила її на маргінеси, вже й дихати їй просто неможливо, вже й просто не чути її на вулицях наших міст! Отака вона тепер в Україні - ущємльонная, утєсньонная, уніженная...
Скільки ж прагнення, скільки бажання у частини політиків, щоб люди у поневіряння російської мови повірили! А особливо російськомовні люди, від голосів яких і залежить: бути чи не бути тому чи іншому політику або партії, яку він представляє у парламенті. Тобто - мовиться (хай буде ця тавтологія) про мову, а думається ж насправді не про неї, а про те, як перехопити голос виборця, як цього виборця "взяти". А нумо - розжалобимо, розчулимо його, повторяймо тисячі разів: "русский язык, на котором вы общаетесь, в опасности; у вас отбирают ваше последнее достояние - русский язык"... І т. ін.
Хто раз у раз не чує подібного хоча б від ду-у-уже прогресивної соціалістки Вітренко?
Зовсім недавно з вікна своєї робочої кімнати в НСПУ, що знаходиться поряд із Президентським будинком, я спостерігав дивну картину: під оглушливе бамкання записаних на радіоапаратурі церковних дзвонів їхала з відкритими бортами вантажівка, на ній самозречено височіла - як центральна особа усієї тієї процесії - одним-одна жіноча постать. За вантажівкою ішли скуті ланцюгами чоловіки у смугастому концтабірному одязі, а далі - хоругвоносці та бабці-ікононосці з московського патріархату, за ними - інші люди, що несли гасла на взірець "Отстоим, защитим православие!" тощо. Точно такі процесії відбувалися, як знаємо, сотню років тому. Тоді, як відомо, вони мали назву чорносотенних. А яку назву дамо сьогоднішнім?
Та ось процесія зупинилася біля будинку Президента - і з екзальтованої промови жінки, що вознесено стояла на вантажівці (то й була Вітренко), враз стало ясно, що означала вся та концтаборна символіка, як і отой "колокольный звон". Означало все те обурення та протест з приводу утєснєнія та просто вже концтабірного становища і народа вообщє, і русского православія в Украінє, і, звичайно ж, русского язика, про який аж ніяк не було забуто у виголошених філіпіках. Згадаймо: наступного дня, якраз на Покрову, ця ж сама публіка, поповнена певного - більшовицького - сорту свіжими силами, влаштувала, як знаємо, вже підфарбовану натуральною людською кров'ю провокацію на Хрещатику (з нагоди річниці героїчної УПА), що нею нібито тепер займається прокуратура. Фарс, маскарад, клоунада - це тільки позверхньо, для видовища, для вкрай необхідної attention нашої людності; підспудно ж, у глибинах - прагнення будь-що розпалити ненависть, зіткнення, протистояння, дестабілізувати, спрямувати - "стінка на стінку", влаштувати криваве побоїще, що ми всі й бачили того покровського дня у столиці України.
І ще раз запримітьмо: знову й знову, в числі інших, звучала там тема ущємльонного русского язика - у виступах, на транспарантах. І відбувалося все це під розгойдуванням державних прапорів сусідньої країни - Російської Федерації, що з'явилися того дня на Хрещатику. Ось так - російські прапори і галасування про російську мову. Хоча насправді - хіба було то про російську мову як таку, хіба то не маніфестоване прагнення чорносотенних сил поставити хрест на українській державності та, якщо не враз вернути Україну в лоно новітньої імперії, то хоча б здійснити це поетапно?
Кажемо: мова - і часто вважаємо, що це - лише засіб спілкування, лише явище культури. У середовищі гідних людей, звісно, так. Але як не переконатися: у даному випадку про мову як саме мову (знову нарочито вдаюсь до тавтології) не було і не може бути й найменшої мови. Груба, цинічна та жорстока політика під покровом отого защітім русскій язик, лише ледь-ледь завуальований (зокрема, під ту ж мову) злісний антиукраїнський, антидержавний демарш. Ось у що насправді перетворюється гра у мовну карту в сучасній Україні.
Прикро, але прогресивні соціалісти тут далеко не єдині. Адже діють у нас у напрямку офіційного двуязичія симоненківці і свистуновці, костусевці і васильєвці, медведчуківці і януковичівці - і кого тільки в нас немає з-поміж тих, хто ставить за свою мету знеукраїнізувати Україну, знешкодити, заморозити наявні в ній усе ще лише паростки її повносилого мовного утвердження.
Я вжив слово - заморозити, тож асоціативне як тут не згадати дії на мовному поприщі всіма знаного О.Мороза, як і дії соціалістичної партії. Про мовний законопроект цього політика була в мене кілька місяців тому в "ЛУ" окрема стаття, тому до цього документа не повертатимусь. Але ось що кілька тижнів тому мене у черговий раз вразило: О.Мороз походив мовною картою, поїхавши (звичайно, у вже передвиборну поїздку) до Криму. Мовляв, чули всі по радіо, треба на основі наявних у Верховній Раді мовнихзаконопроектів (їх до півтора десятка) розробити один (як він назвав - базовий) і прийняти його "найшвидше", вже на нинішній сесії.
Біда, як на мене, з такою пропозицією, адже, як відомо, за винятком одного-двох (П.Мовчана та І.Юхновського), усі згадані законопроекти якраз і передбачають
Loading...

 
 

Цікаве