WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблема походження українського народу (археологічний пошук) - Реферат

Проблема походження українського народу (археологічний пошук) - Реферат

коли всі пізніші слов'янські мови існували як більш-менш різні говори і діалекти..." [24, 36]. Ця закономірність стосується кожної із слов'янських мов.
Науково обґрунтовану позицію щодо зародження сьогоднішніх слов'янських мов у праслов'янському мовному середовищі зайняв С.Смаль-Стоцький. Він вважає, що "...українська мова являє собою тільки добуток дальшого розвитку праслов'янської, колись дійсно говореної мови... Переформування її діалекту (говору) на спеціальний український лад, як усі інші слов'янські мови, являють собою перетворення праслов'янської мови (її говорів) на їхній питомий лад ... Зафіксовані вже в цій добі діалекти і відтінки розробили опісля поодинокі слов'янські мови. Розвиток північно-староруського і південностароруського вже у своєму праслов'янському зародку пішов іншими шляхами... На перепоні правильному розумінню і поясненню цих явищ стоїть фікція праруської мови" [15, 98 - 110].
Сьогодні існують різні точки зору лінгвістів та археологів на проблеми східнослов'янської мовної і культурної єдності. Одні йдуть від єдності до розподілу на діалектно-культурні групи, що пов'язані із процесами розселення слов'ян, інші вже від самого початку заперечують діалектно-племінну спільність у праслов'янському чи слов'янському середовищі [23, с. 193].
Складність проблеми єдності чи дезінтеграції східнослов'янських племінних утворень в 1 тис. н.е., як їх розуміли різні дослідники, можна проілюструвати й іншими прикладами. Так П.Третьяков вважав, що слов'янську спільність створили ще племена зарубинецької культури на рубежі ер, асимілювавши балтомовне населення Верхнього Подніпров'я, і саме з Верхнього Подніпров'я в середині 1 тис. н.е. вони розселяються на всі сторони світу, в тому числі і на Середнє Подніпров'я, завершуючи відому за Літописом етнокультурну карту [19, 153].
Ф.Філін то приєднується до гіпотези П.Третякова про загальнослов'янську спільність часів зарубинецької культури в II ст. до н.е. - II ст. н.е., то декларує формування загальнослов'янської мови у VIIІ - ІХ ст. на великій території Східної Європи, то говорить, що розселення слов'ян на великій території Східної і Середньої Європи привело до роз'єднання загальнослов'янських мовних явищ. В результаті на сході слов'янського світу утворилася особлива зона, де й виникла східнослов'янська, або давньоруська мова [21,. 29]. Слід додати, що і П.Третьяков не раз міняв свою точку зору на проблеми етнічного розвитку східних слов'ян.
О.Трубачов не хоче "круто покінчити"... із "східнослов'янською давньоруською єдністю". Він дотримується концепції "складної єдності, що не відмовляється від визнання давності діалектних відмінностей..., не відміняючи всеохоплюючої їх єдності" [20, 131 - 132]. Якщо "всеохоплюючу єдність" слов'ян чи праслов'ян розуміти в сенсі - праслов'янські племена, слов'янські племена і народи, мови яких, безперечно, ближчі між собою, ніж до мов неслов'янських сусідів (це спостерігається і в матеріальній культурі), то з цією тезою автора, яка відповідає мовно-історичним реаліям, можна погодитись.
Аналізуючи писемні джерела, Агатангел Кримський дійшов висновку, що, за браком писемних джерел, "...достовірну історію малоруської (української - В.Б.) мови, а так само великоруської, доводиться мимоволі починати аж з XI ст., дарма що чимало малоруських (українських) і великоруських ознак готові були ще в ІХ ст.". "Таким чином, - пише він, -усією сукупністю своїх ознак жива мова Півдня XI ст. стоїть посеред східного слов'янства цілком вже відокремлена. Мова Наддніпрянщини та Червоної Русі XI ст. - це цілком рельєфна, певно означена, яскраво індивідуальна лінгвістична одиниця; і в ній аж надто легко і виразно можна пізнати прямого предка сьогочасної малоросійської (української) мови, бо ж вона має вже в собі величезну частину сьогочасних малоруських (українських) особливостей" [9, 23, 31].
Г.Півторак вважає, що за "історичними, археологічними і лінгвістичними матеріалами..., спільнослов'янський період тривав приблизно до середини 1 тис. н.е. Після розпаду праслов'янської етномовної спільності у VІ - VІІ ст. почалося формування східнослов'янських племен та їхніх союзів, подальша консолідація яких на різних теренах Східної Європи призвела до формування українського, російського та білоруського народів. З цього часу окреслились і тенденції формування східнослов'янських мов [10, 273]. Північно-східну окраїну слов'янського світу слов'янські племена поступово почали заселяти принаймні з V - VІ. На хронологічному зрізі VIII - ІХ ст. це вже були слов'янські племінні об'єднання і їхні групи з виразними рисами своєї матеріальної культури і мови.
На відміну від південно-західних племен, що у VIII - Х ст. формувалися в межиріччі Дніпра і Дністра на основі місцевого склавіно-антського населення, де домінуючими виявилися спільні риси матеріальної культури і мови, на нових землях культура слов'ян отримувала нове етнічне забарвлення, залежно від складу субстратних груп. В результаті поглинення слов'янами неслов'янських субстратів фактично формувалися нові етнічні групи. За археологічними матеріалами спостерігається виразна закономірність, яка полягає в тому, що етнографія слов'янських племінних об'єднань VІІІ - Х ст. втрачає багато своїх первісних рис, засвоюючи елементи місцевих культур. Довгі кургани кривичів, сопки ільменських словен та ін. - яскрава тому ілюстрація. Все це відповідає і мовним особливостям слов'янського світу.
Рішучу позицію щодо роздільності процесів формування українського та російського народів і їхніх мов зайняв останнім часом О.Стрижак. Він вважає, що виникнення порівняльно-історичного мовознавства призвело до повного визнання самостійності української мови, структурно-фонетично сформованої відповідно до її історико-геополітичної суті, взаємозв'язків і контактів" [16, 55]. У статті "Нова наукова концепція про окремі шляхи походження українського та російського народів і їхніх мов" (1998 р.) О.Стрижак наводить нові дані, які спростовують "теорію" давньоруської чи праруської східнослов'янської спільної прамови. Він приєднується до С.Смаль-Стоцького і Г.Гартнера, які у праці" Grammatik der ruthenischer (ukrainischen) Sprache" бачать підоснови української мови у праслов'янській.
Цікаві і важливі спостереження зробив румунський мовознавець Е.Петровичі. Характеризуючи слов'янські топоніми на території Румунії і Молдови, Е.Петровичі помітив зміну приголосних з "g" та "h", яка, за даними лінгвістики, відбувалася в середовищі склавіно-антських племен ще в часи їхніх найінтенсивніших контактів з іраномовним населенням. Тоді вони разом входили в одну спільну черняхівську культуру ІІІ - початку V ст. Визначивши характер і області топонімів слов'янськогопоходження в Подунав'ї, румунський вчений дійшов висновку, що слов'янське населення цих областей, до його асиміляції румунами, говорило на одному з українських діалектів.
Сам факт мовної спорідненості слов'янських топонімів у Подунав'ї, де відомі змішані пам'ятки склавінів та антів V - VІІ ст. із діалектами української
Loading...

 
 

Цікаве