WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблема походження українського народу (археологічний пошук) - Реферат

Проблема походження українського народу (археологічний пошук) - Реферат


Реферат на тему:
Проблема походження українського народу (археологічний пошук)
Серед дисциплін, що вивчають процес народотворення, все більшого значення набуває археологія. Це повною мірою стосується і вивчення етногенезу слов'ян, слов'янських народів, українського народу.
В минулому столітті, зокрема, після Другої світової війни відбулися значні зрушення в археологічних дослідженнях слов'янських пам'яток, які подвоїли та потроїли джерелознавчу базу. Вдалося значною мірою закрити хронологічні лакуни, що суттєво утруднювали порівняльне вивчення археологічних культур на території лісостепової України. Це, у свою чергу, дозволило побудувати типологічно-хронологічні схеми безперервного етнокультурного розвитку давнього населення України. Застосування природничо-математичних методів у вивченні матеріальної культури значно посилило її інформативні можливості, розширило межі археологічного пошуку. Все це відкрило нові можливості історичних реконструкцій етнокультурного та соціально-економічного розвитку давнього населення України, зокрема предків українського народу.
Етноісторичний процес будь-якого народу, в тому числі європейського, слов'янського, конкретно українського, не можна звести до простого біологічного відтворення поколінь одного етносу. Вже від самого початку свого зародження українці були частиною слов'янства, як їхні предки - частиною індоєвропейського світу. Їхній розвиток проходив у безпосередніх контактах і взаємовпливах із сусідніми такими ж етноісторичними спільнотами. Поряд із процесами диференціації, мали місце процеси інтеграції, коли в результаті змішування різних етнічних племінних груп утворювались нові народи. Ця закономірність притаманна, в першу чергу, тим слов'янським групам, які в процесі розселення осідали на чужих територіях і змішувалися із субстратним населенням.
Усі ці процеси суворо регламентовані, прив'язані до певних природних та географічних зон і визначені часом. Тобто зародження слов'янських народів відбувалося в часі і просторі, у рамках певних географічних регіонів, певного етносоціального та етнографічного середовища і на певному хронологічному етапі. Історична схема, розроблена лінгвістами, істориками-медієвістами, археологами зведена до декількох ієрархічно-історичних етапів: індоєвропейці або староєвропейці, германо-балто-слов'яни, праслов'яни, слов'яни, слов'янські народи. Кожна з цих етноісторичних категорій мала пройти довгий історичний шлях від зародження, через розвиток до утворення нових етносоціальних спільнот, які б усвідомили свою етнокультурну окремішність. Зрозуміло, що це тривало століття й тисячоліття. При цьому формування кожного європейського етносу відбувалося в конкретних історичних умовах, які в різних регіонах Європи мали свої особливості, залежні від багатьох чинників, у тому числі географічного та природного середовища. Наприклад, найбільш сприятливою для етносоціального та культурного розвитку в Європі була Середземноморська зона. Там з'являються перші європейські народи, перші європейські цивілізації.
Звідси випливає, що ми не можемо довільно встановити час виникнення слов'янських народів, наприклад, з палеоліту, неоліту, чи енеоліту. Вони, в тому числі й український народ, не могли утворитися раніше, ніж їхні предки пройшли визначені історичні стадії свого розвитку.
Певна частина українського суспільства дещо болюче сприймає тезу про зародження слов'янських народів та українців, зокрема, у ранньосередньовічний час, хоч тоді народжується переважна більшість європейських народів Їм видається це значним припізненням. Один з учасників українознавчої конференції, на противагу викладеним тезам, назвав палеолітичну стоянку Королеве на Закарпатті, якій близько мільйон років, як пам'ятку наших предків? І справді, ця стоянка, як і аналогічні нижньопалеолітичні стоянки Причорномор'я і Криму та середньо палеолітичні на Середньому Дністрі, відкривають якоюсь мірою історію наших земель, історію краю, історію України, бо вони вказують на появу тут розумної творчої людини в прадавні часи, в дольодовиковий період. Але це ще не етнічна історія українського, слов'янського чи навіть праслов'янського етносу, до якого від Королевого пройшли тисячоліття. За цей час тут безліч разів змінювалося населення. Відомо, що коли в кінці 1-ї половини 1тис. н.е. на південні схили Карпат, де відкрита стоянка Королеве, прийшли слов'яни, вони застали там фракійське населення, германців та рештки кельтів. Так чиїми предками були люди з Королевого? Цього на сьогоднішньому рівні знань просто неможливо встановити. Ті люди ще не усвідомлювали себе якоюсь окремою етнічною групою.
Ми не згадували б цього епізоду, коли б його не підхопила кореспондентка газети "Хрещатик", яка переконувала своїх читачів, що саме з Королевого треба починати український етнос. Таких статей, теле- та радіопередач багато. Їхнім авторам притаманна надмірна емоційність, проповідь винятковості та месіанства українців. Такі публікації не тільки вводять читача в оману. Вони викликають настороженість і навіть вороже ставлення до української науки. Бо хто ж з наших близьких чи далеких європейських сусідів хоче бути нащадком менш вартісних предків. Тим паче, що загальновідомо (або мусить бути відомо), що з найдавніших часів європейські народи знаходились у взаємозв'язку та взаємозалежності, переживаючи ті самі або подібні стадії соціально-економічного, культурного та етнічного розвитку. А може нас навмисне втягують у безплідні дискусії про те, чиї предки давніші та кращі, щоб відвернути нашу увагу від вирішення справді життєво важливих проблем нашого історичного буття.
Інша сторона поставленої проблеми полягає в тому, що нас намагаються прив'язати, буквально прищепити до інших сусідніх народів, переконати нас і світову громадськість в тому, що ми - їх менша чи молодша частина, відмовляючи українському народові в самобутності його етнічного та культурного розвитку.
Як відомо, в історичній літературі, зокрема російській, можна знайти безліч прикладів, коли східнослов'янські народи характеризуються як єдина етномовна цілісність, а Київська держава - як "колиска" давньоруської народності. Провідні російські історики М.Погодін, С.Соловйов, В.Ключевський та інші розглядають історію східних слов'ян і Київської Русі як історію Росії. За М.Погодіним і О.Соболевським, українське Подніпров'я споконвіків було заселена предками росіян, яких прогнали монголо-татари. Лише в XIV ст. їхнє місце ніби зайняли українці з Галичини і Волині. Для В.Ключевського дулібський союз племен на Західному Бузі, Волині і Прикарпатті - це початки "нашої" (російської) державності. Не менш тенденційні і новітні праці. В колективній монографії Інституту слов'янства і балканістики "Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья" (Москва, 1982) всім південним та західним слов'янським народам присвячені окремі розділи. Лише три східнослов'янські народи ввійшли в один розділ під назвою "Формированиеэтнического самосознания древнерусской
Loading...

 
 

Цікаве