WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Правове врегулювання статусу української мови (діахронічний аспект) - Реферат

Правове врегулювання статусу української мови (діахронічний аспект) - Реферат

більшовики розпочали ніби нову національну лінію, чому сприяло й запровадження 21. III. 1921 р. НЕПу. Здавалося, ця українізація охопила все життя. Так, преса в Україні на 85 % стала українською, а книжки видавалися переважно українською мовою. Театр скрізь став українським. Школи народні й середні перейшли на українську викладову мову, а в школі вищій частина катедр (28 %) українізувалися. Поважно приступлено до українізації державних установ, для чого скрізь закладалися Курси українознавства, і їх мали переходити всі урядовці; службовцям робилися іспити знання української мови, були контролери всієї цієї українізаційної праці. Розпочалася року 1923-го українізація навіть війська, але була тільки про людське око, бо в ньому було українців всього 42,5 %, і стільки ж москвинів, а решта - чужинці інші. Але року 1926-го виданий був таємний наказ, що "національне свідомі українці не можуть займати посад вище командира полку" [37]. Однак українізація просувалася дуже повільно, часто вона була формальною, а іноді доходила до абсурду, знайомого всім за п'єсою Миколи Куліша "Мина Мазайло".
Окрім того, соціально-політичні обставини в Україні початку ХХ ст. зумовлювали настільки часту зміну влади, що вона не встигала кодифікувати й запроваджувати свої норми. Так, залишилася тільки у проекті Конституція Української держави гетьмана П. Скоропадського 1918 р., в якій, незважаючи на буремність часу й, здавалося б, недоречність акцентування уваги на мовному питанні, йшлося про надання українській мові статусу державної: "7. Громадяне У.Д. рівні у всіх правах. Уродження, освіта, майно, оподаткування не дають ніяких привілеїв. Державною мовою єсть мова українська. Державною церквою єсть церква православна".
Директорія Української Народної Республіки також в Основному Державному Законі Української Народної Республіки (проекті Правительственної Комісії по виробленню Конституції Української Держави 1920 р.) не оминула увагою української мови. Зокрема в артикулі 8 зазначено: "Державною мовою Української Держави є мова українська". Артикулом 66 встановлено: "Внутрішньою і зовнішньою урядовою мовою і мовою нарад Державного Сойму є виключно українська мова". Однак цей документ також не набув чинності й фактичне проголошення української мови державною відтягнулося майже на шість десятиліть.
Директорія УНР надто серйозно ставилася до законотворчої діяльності, тому 1920 р. з'явився проект, альтернативний цитованому вище. Це "Проєкт Конституції (Основних Державних Законів) Української Народньої Республіки" О. Ейхельмана. Окрім традиційних для того періоду проголошення української мови державною (§ 316. Державною мовою в У.Н.Р. є мова українська. Всі письменні заяви, що подаються в установи У.Н.Р., викладаються українською мовою. Коли хто з громадян звертається до установи з словесною заявою і не може викласти її українською мовою, то повинен мати свого перекладача) та закріплення права представників національних меншин безперешкодно використовувати рідну мову (§ 317. На території У.Н.Р. не дозволяється робити жодних перешкод для заховання і розвитку культури національних меншостей у всіх напрямках, що не загрожують державній цілості У.Н.Р. В школах, що удержуються коштами національних меншостей, обов'язково повинно провадитись навчання українській мові, як шкільній дисципліні, а також навчання українознавству (історії, географії, статистики та природознавства України) в обсягові, що буде визначений для відповідних шкіл Ф.-Д. законом), він містив норму, згідно з якою використання української мови на велелюдних зборах повинне було виконувати функцію забезпечення правопорядку, за чим зобов'язана була стежити державна міліція.
Тим часом на Галичині намагалися надати статусу державних трьом мовам. Про це йдеться в "Устрої Галицької Держави" (Проекті тимчасових основних законів, виготовленому у віденському Парламенті проф., д-ром С. Дністрянським 1918 р. для покликання в життя Галицької Держави):
§15. Внутрішня урядова мова урядів єсть українська. У відношенні до сторін обов'язуватиме за все народна мова сторони, як у слові, так і на письмі. Народна Рада видасть по сій думці негайно осібний закон на перехідний час.
Усі урядники мусять знати три державні мови: українську, польську та німецьку на слові і на письмі. Урядники неукраїнської народності мусять виказатися в найкоротшому часі знанням української мови.
Проект Конституції Західноукраїнської Народної Республіки С. Дністрянського (1920 р.) також досить однозначно, навіть категорично, визначає особливості використання української мови в діловому мовленні, причому звертає особливу увагу на "командну мову в армії": Командна мова в армії, а також внутрішня службова мова цивільної державної служби є українською.
У наступні роки українізацію згорнули й почався інший період - період тотальної русифікації, на противагу якій на українських землях, вільних від радянських окупантів, українська мова стверджувалася як офіційна. Так, параграфом 4 Закону про незалежність Карпатської України від 15 березня 1939 р. встановлювалося, що державною мовою Карпатської України є українська мова. Але ситуація в Західній Україні докорінно змінилася після приєднання її до Радянського Союзу. У праці "Культурне життя в Україні. Західні землі: Документи і матеріали" наводиться газетна інформація від 16 березня 1940 р. такого змісту: "Цілий ряд горожанських шкіл закрито, напр., у Рахові, Нересниці, Тересві, Білках, Іршаві, - а в школах, що ще залишилися, заведені високі оплати наслідком чого наша селянська бідна дітвора змушена покидати школи. У такім, напр., Воловім в 4 класі стало тільки 16 учнів, а в 3 клясі - 18. Крім високих оплат причиною покидання школи є також неможлива мова навчання, в т. зв. руських клясах. Більше чим 60 % предметів учать учителі виключно по-мадярськи (історія, географія, фізіка, природа, числення), а решту предметів неможливим мадярсько-руським язичієм. Ніяких книг в горожанських школах немає. Українські та "карпаторуські" (панькевичівка) попалили й учебний матеріал диктують оцим нечуваним язичієм" [38].
Першим чинним Основним Законом України стала Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки (березень 1919 р.), однак, у ній мовне питання було майже проігнороване, окрім хіба що зазначеного у статті 34: "Герб У.С.Р.Р. - має на червоному полі в проміннях сонця - малюнок золотого серпа і молота, навкруги яких - уміщено вінок і написи на Українській та Російській мовах: 1) У.С.Р.Р; 2) Пролетарі всіх країн, єднайтеся!"
Отже, у цій Конституції не йдеться про врегулювання особливостей функціонування мов на території України, однак зафіксоване дублювання україномовних варіантів текстів російською мовою.
Надалі радянська влада, зважаючи на багатонаціональністьдержави, вже не могла ігнорувати мовного питання, однак підходила до нього досить своєрідно, дедалі жорсткіше регламентуючи використання національних мов.
Окрім республіканських, особливості функціонування мов урегульовували союзні конституції. Причому в перші десятиліття
Loading...

 
 

Цікаве