WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Правове врегулювання статусу української мови (діахронічний аспект) - Реферат

Правове врегулювання статусу української мови (діахронічний аспект) - Реферат

для української мови від пастирів церкви, земств і всіх неурядових інституцій на Україні" [22], а вже 12 березня 1917 р. на засіданні Центральної ради було прийняте рішення про те, що "мовою, якою Рада має звертатись, є мова українська" [23].
Одним із документів, яким було поновлено офіційний статус української мови, став Статут Генерального секретаріату від 16 липня 1917 р., параграфи 19 і 20 якого так урегульовують особливості функціонування мов в Україні: "Всі закони тимчасового правительства мають силу на Україні від дня проголошення їх в Краєвім Урядовім Вістнику на українській мові. Всі закони, адміністративні приписи й постанови, проголошені українською мовою, публікуються також і на мовах: російській, єврейській і польській" [24].
Ю.Прадід наводить ще й такі факти на підтвердження небайдужого ставлення Центральної ради до мовного питання: "8 вересня 1917 р. Генеральний секретаріат приймає рішення доручити комісарові при Тимчасовому уряді поставити питання перед урядом "про видання Временним правительством акта до офіціальних установ на Україні, щоб вони зверталися у всіх справах до Генерального секретаріату, відповідно до ст. 6-ї інструкції, з зазначенням у тому акті, що офіціальною мовою на Україні стає мова українська, на яку поволі і має перейти все діловодство" [25].
Через десять днів Генеральний секретаріат повертається до свого рішення від 8 вересня 1917 р. і вносить у положення про те, що офіційною мовою в Україні стає мова українська, доповнення: "Мова українська має повне право офіціально вживатися поруч з мовою російською, при забезпеченні язикового права меншостей" [26]. Голосували за таке доповнення чотири члени Секретаріату, двоє висловилися проти, двоє - не голосували. Далі у цій же постанові зазначається: "4. Діловодство в Секретаріаті провадиться мовою українською; 5. Товариші секретаря в національних справах ведуть зносини і діловодство мовою даної національної меншості" [27, 28].
Третій Універсал Української Центральної Ради від 7 листопада 1917 р. проголосив: "В Українській народній республіці має бути забезпечено всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри, зібраннів, союзів, страйків, недоторканності особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов в зносинах з усіма установами". Цікаво, що забезпечувати умови реалізації цих прав повинне було Генеральне Секретарство Внутрішніх Справ.
У березні 1918 р. Центральна рада знову звертається до проблем української мови, ухваливши "Закон про запровадження української мови у банківській і торговій сфері" [29]. Однак, увага в цьому законі, як на нас, зосереджувалася спочатку на другорядних проблемах. "Всякого роду написи, вивіски тощо на торговельно-промислових, банкових та подібних закладах і конторах, - говориться в законі, - повинні писатися державною українською мовою, окрім інших мов; при тім написи українською мовою мають бути на основній часті всього напису, на чільнім місці" [30]. У п. 2 закону мова йде про те, що "ця постанова має силу і до всякого роду виробів, виготовлених на території Республіки, які мають етикетки, написи" [31]. І лише з п. 3 закону проголошується, що "мовою в діловодстві має бути державна українська" [32, 33].
Ю.Прадід, підсумовуючи аналіз документів, виданих Центральною радою, зазначає: "Центральна рада, незважаючи на короткий термін свого перебування у влади, заклала законодавчі основи розв'язання мовних проблем в Україні, які стосуються як української мови, так і мов національних меншостей. Позитивним досвідом, накопиченим Центральною радою, як покаже згодом історичний розвиток, не змогли, на жаль, скористатися уряди, що прийшли їй на зміну" [34].
Становище української мови за радянської влади було неоднозначним: з одного боку, вона ніби не заборонялася, а з другого - на її носіїв постійно чинився ідеологічний вплив (на противагу російській, українська мова вважалася непрестижною, особливо в діловому спілкуванні), а саму систему мови намагалися змінити з метою наближення її до російської.
Від початку 20-х років розгорнулася хвиля українізації, яка торкнулася статусу української мови та особливостей функціонування її офіційно-ділового стилю. Зокрема О. Субтельний наводить такі дані: "Якщо в 1922 р. українською мовою велося менше 20 % урядових справ, то 1927 р. - вже 70 %. Водночас зросло число українців в урядових установах. У 1923 р. українці складали лише 35 % серед урядових службовців і 23 % - серед членів партії. До 1926 - 1927 рр. їхня частка становила відповідно 54 і 53 %. Однак, отримавши більшість, українці зосереджувалися на нижчих щаблях урядово-партійної ієрархії. Наприкінці 1920-х років їхнє представництво в ЦК не перевищувало 25 %" [35].
Отже, на початку 20-х років на тлі розмов про боротьбу двох культур більшовики починають українізацію, щоправда, дуже обережно засвідчуючи цей почин кількома нормативними актами. Цікаво, що перш за все радянська влада проголосила рівноправність української та російської мов, чим по суті визнала факти утиску української мови до цього. 16 - 17 жовтня 1922 р. учасниками пленуму ЦК КП(б)У з національного питання було ухвалено директиву, в якій, зокрема було зазначено: "1) Щодо української мови
а) Повна абсолютна рівноправність української і російської мов, рішуча боротьба проти всякої штучної українізації і русифікації і разом з тим усунення тих перешкод, які затримували б природний розвиток української культури, або які відрізували б українському селянству доступ до ознайомлення з російською культурою. Боротьба проти будь-якого прагнення зробити з української мови засіб відособлення і протиставлення українських робітників і селян - російським. Вживання тієї чи іншої мови є воля кожного і держава не повинна поділяти свої установи на такі, в яких вплив був би за російською мовою, і такі, в яких вплив був би за українською мовою.
б) Необхідно заборонити офіційним установам і особам відмовлятися від розгляду тих чи інших документів або матеріалів на тій лише підставі, що вони написані російською або українською мовою.
в) У школах з викладанням російською мовою необхідно ввести обов'язкове вивчення української мови, а в школах з українською мовою російська мова повинна бути обов'язковим предметом вивчення.
г) Мова викладання в школах повинна вводитися згідно з організованим волевиявленням населення, вираженим у вигляді постанови пленуму Ради, або з'їзду Рад, що повинно бути узаконено окремим декретом. А думка викладацького персоналу при визначенні мови викладання до уваги не повинна братися.
д) 3 метою сприяння вивченню комуністами української мови, вважати необхідним введення викладання української мови, як обов'язкового предмета, в радпартшколах, виділивши йому достатню кількість годин з тим, щоб ті, які закінчують школу, фактично її знали. В тихгуберніях, де є для цього умови, визнати бажаним вести викладання в радпартшколах українською мовою" [36].
І.Огієнко оптимістично констатує, що "з 1923 р. пішла в Україні справді глибока українська культурна праця, бо
Loading...

 
 

Цікаве