WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Початки кириличного книгодруку народною мовою (на основі праць Ф.Скорина та М.Смотрицького) - Реферат

Початки кириличного книгодруку народною мовою (на основі праць Ф.Скорина та М.Смотрицького) - Реферат


Реферат на тему:
Початки кириличного книгодруку народною мовою (на основі праць Ф.Скорина та М.Смотрицького)
З відродженням та реформацією в Європі пішло відродження також (хоча й спізнено) на наших землях у ХVІ ст. Воно поєдналося із релігійною і національною боротьбою, початок якої відтворено у працях Франціска Скорини (14907 - 1540 рр.) - першого друкаря біблійних текстів кирилицею та народною руською (білорусько-українською, бо мови тоді ще не були роз'єднані) мовою того часу.
Скорина родом із Полоцька. Вчився у Краківському університеті, потім у Падуанському, де здобув ступінь доктора медицини у 1512р. У 1517 р. у Празі, заснував друкарню і почав друкувати кирилицею біблійні тексти народною руською (рутенською) мовою. Він сам перекладав біблій ні тексти, користуючись чеськими і польськими перекладами Святого письма. Від 1517 до 1519 р. видав румунською мовою Псалтир і 22 книжки Старого Завіту. У 1522 р. Скорина вже був у литовському Вільні, де 1525 р. видав Малу подорожню книжицю, в якій містилися православні молитви, та - Апостол. Його книжки на біблійні теми виходили з ілюстраціями на взірець німецьких Дюрерових, були популярні та мали великий наклад. Вони стали зразком при виданні Острозької Біблії у 1581р.
До біблійних книжок Скорина включав передмови, епіграфи, писані літературною руською (білорусько-українською) мовою. В них віддзеркалюються європейський реформаційний дух, чеський гусизм та білорусько-українські духовні течії. Автор заявляв, що вирішив друкувати ці книжки руською мовою "на хвалу Богу та на повчання простих людей". Він підкреслював, що національний патріотизм важливіший за християнський космополітизм, мотивуючи це тим, що у священних законах всі сотворіння, включно з людьми, мають велику любов до місця, де вони народилися та де виростали [1]; важливим є служіння ближнім (народові), бо служити Богові треба служінням своєму народові. В одній зі своїх статей Скорина заявив: а так як ми, не маючи змоги служити простому народові, який говорить руською (рутенською) мовою, то ми приносимо йому хоть оці маленькі книжечки, бо кожний християнин повинен відноситися до всіх людей з любов'ю, яка є найвищим даром людини [1]. Він уважав, що у служінні іншим людям необхідно постійно розвивати свої власні здібності, духовно пізнавати себе й вивчати моральні якості, потрібні у соціальному спілкуванні та під час праці. Заповідь люби ближнього свого (як себе самого), була для нього універсальним законом як особистого, так і соціального життя [7].
У своїх поученнях Скорина впроваджував секуляризацію у білорусько-українську літературу.
Він (як це було у тодішній зреформованій Європі) вважав, що звичайний християнин (не богослов) може і має здатність не тільки сам виконувати християнські обов'язки поза церквою, але може також і читати та інтерпретувати (пояснювати) Святе Письмо. Хоча це твердження стосувалося здебільшого комерційно-бізнесової справи Скорини (щоб люди читали та купували його книжки), однак заклик читати рідною мовою і розмірковувати над прочитаним мав позитивне культурне значення: багато його книжок пішло між люди, які їх читали. У 2-ій половині XVI ст., після т.зв. Люблінської Унії, цей заклик Скорини набрав особливо великого значення.
Після Унії центральні українські землі були прилучені до польського королівства, під владу урядовців-католиків (єпископів, воєвод, каштелянів, старост для ведення адміністрації), які були призначені королем на довічну службу. Це давало їм можливість діяти незалежно навіть від самого короля. Польські католицькі адміністратори-урядовці мали військові залоги та школи для підготовки молодих шляхтичів до обов'язкової військової служби. Навчання в них проводилося латинською і польською мовами під керівництвом католицьких монахів та священиків. Впливові школи мали і монахи Товариства Ісуса (Societas Jesu, звідси і їх назва єзуїти). До Польщі вони прийшли з Іспанії, де успішно виконали свою місію щодо навернення євреїв до католицизму. Методи у реалізації цієї місії були суворі. Перш за все, вони домоглися того, що право-можними в Іспанії почали вважатися лише католики-християни. Це дозволило їм займати привілейовані адміністративні місця також у судах, в армії, у державній охороні. До того ж християнам-католикам було заборонено виконувати будь-яку роботу в домах євреїв; заборонено ходити до євреїв у гості, з ними пити, їсти; купатися у ванні, де купалися євреї; приймати їхні ліки [2]. Свої впливові методи церковники і єзуїти нав'язували польській верхівці для навертання до своєї віри православних, схизматиків, які недостатньо розуміють постать Ісуса Христа у Триєдиному Богові. Особливо вони посилили свій вплив після заснування Московського православного патріархату у 1589 р. на місці Київської і всієї Руси митрополії.
Як протидію можливим впливам нового патріархату на українських православних землях та з метою зберегти цілість Речі Посполитої, державні чиновники Польщі вирішили тихо прийняти методи, випробувані в Іспанії. З метою зберегти цілість батьківщини, у Польщі були розроблені такі вимоги: всі уряди королівства мали бути в руках католиків, а кожний католик "повинен прийняти за свій обов'язок нищити грецький обряд, який є противний обрядові римському; принижувати його презирством, переслідуванням, утисками його визнавців і, накінець, всякими іншими найреальнішими середниками". При цьому детально перераховувалися такі методи [4]:
1) людей непольської національності і православної віри не допускати на жодні державні посади;
2) завжди відчужуватися від руських людей і не заводити з ними по-сусідськи жодної дружби чи товариства;
3) не давати змоги православним учитися(тоді русини, будучи неосвіченими, дійдуть до великого збідніння і стануть об'єктом крайнього презирства);
4) довести до убогості багатші прошарки населення, щоб вони не змогли собі допомогти ні грішми, ні розумом;
5) усувати православних від командних та інших таких постів, які давали б їм якийсь прибуток;
6) писати всі документи польською мовою, а не руською, щоб зробити русичів іще більшими невігласами, які б не мали по містах ні сили, ні значення;
7) православних єпископів не допускати у сенат;
8) попів (православних священиків) тримати в неуцтві і злиднях, щоб вони не мали жодного впливу на своїх прихожан;
9) простий народ, який відзначається більшою стій кістю і непохитністю, тримати в темноті та неосвіченості, щоб він покірно служив своєму панові;
10) не допускати, щоб діти селян навчалися в сільських школах або при церквах (треба суворо наглядати за тим, "щоби руські селянські діти привчалися не до книжок, а до плуга, рала, сохи і ціпа");
11) при заворушеннях, "якщо трудно перебити, чи із-за малочисельності польських військ присмирити бунтарів, то держава не повинна жаліти тої втрати, коли всіх таких запопадливців віддасть у рабство татарам... а залишений після них край заселить народом польським і мазовецьким";
12) відносно руськоїмови, була прийнята постанова, висловлена проповідником польського сенату Петром Скаргою у 1577 р.: "Не було і не буде ні одної академії, де би викладали філософію, богословію та інші науки іншою мовою, крім латинської, та що з поміччю словенської (церковно-рутенської - Б.Ч.) мови ніхто ніколи не зможе бути вченим, бо цієї мови ніхто не розуміє, не знає, тому що і книжок немає на ній написаних, ні не має вона своїх правил і граматики..." [3].
Така настанова щодо руського
Loading...

 
 

Цікаве